ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 910/14671/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Бондар С.В., Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року у справі № 910/14671/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство аграрної політики та продовольства України, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на майно, розташоване за адресою: Харківська область, Балакійський район, смт. Савиці, вул. Привокзальна, 50.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до статуту товариства та норм цивільного законодавства України є власником майна, переданого до статутного капіталу останнього засновником та акціонерами, а отже, і власником цілісного майнового комплексу загальною площею 25057,3 кв.м.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року (суддя Спичак О.М.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року (судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було створено на виконання Постанови №764 від 11.08.2010 року Кабінету Міністрів України "Про заходи з утворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до п. 5 якої статутний капітал Публічного акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України" формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів Дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідується, в тому числі, і шляхом передачі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Савинський елеватор", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, розташований у смт. Савинці Балаклійського району Харківської області по вул. Привокзальній, 50.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року №764 "Про заходи з утворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" об'єкти права державної власності, які передаються державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не підлягають приватизації.

На виконання вказаної Постанови державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було передано згідно з актом приймання-передачі №25 від 20.01.2011 року цілісний майновий комплекс дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Савинський елеватор", який підписаний головою ліквідаційної комісії Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Савинський елеватор", генеральним директором Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджений Міністерством аграрної політики України.

Згідно з Постановою №593 від 06.06.2011 року Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року №764" 100 відсотків акцій державного Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. Також, постановлено Міністерству аграрної політики та продовольства здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

07.07.2011 року Міністерством аграрної політики та продовольства України видано Наказ №325, яким реорганізовано Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення в Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Так, відповідно до вищевказаного наказу статутний капітал товариства формується на базі майна Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (п. 4 Наказу №325 від 07.07.2011 року Міністерства аграрної політики та продовольства України).

За твердженнями позивача, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольча-зернова корпорація України" відповідно до статуту товариства та норм цивільного законодавства України є власником майна, переданого до статутного капіталу останнього засновником та акціонерами, а отже, і власником цілісного майнового комплексу загальною площею 25057,3 кв.м. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги товариства, яке вважає себе власником нерухомого майна, до свого засновника про визнання права власності на таке нерухоме майно у зв'язку з його передачею до статутного капіталу під час корпоратизації цього підприємства.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну правового режиму спірного майна чи зміну форми власності з державної на приватну. Таким чином, у даному випадку передача нерухомого майна до статутного капіталу позивача не свідчить про автоматичне виникнення у нього майнових прав, зокрема, права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності заявником повинно бути доведено, зокрема, факт правомірного набуття відповідного майнового права та невизнання чи оспорювання цього права іншою особою (відповідачем).

Господарський суд дав належну оцінку нормам матеріального права, обставинам щодо правового режиму спірного майна, яке перебуває господарському віданні позивача та відсутності обставин щодо його права на спірне майно як власника.

Позивачем не наведені правові підстави для звернення з відповідним позовом зважаючи на те, що 100 відсотків акцій його статутного капіталу належить державі, а спірне майно є державною власністю.

Відповідно до вимог ст.ст. 4-2, 4-3, 43 ГПК України сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими доказами.

Згідно з частиною першої ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом прядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обов'язок доказування покладається на сторони в залежності від того хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують вимоги і заперечення.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відхилення вимог позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про наявність будь-яких обставин порушення або невизнання відповідачем права держави на спірне майно.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Бондар

Л.Ковтонюк