ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 904/7520/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника:від відповідачаДіденка В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"нарішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 рокуу справі№ 904/7520/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"доПриватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"простягнення 97929,72 грнВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - ПАТ "Укрзалізниця", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ПрАТ "Північний ГЗК", відповідач) про стягнення 97929,72 грн, з яких: плата за користування вагонами у розмірі 94584,60 грн, збір за зберігання вантажу в розмірі 3345,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за накладною № 42267898 були прийняті до перевезення 59 порожніх власних вагонів відповідача (одержувача), які були сформовані у поїзд № 3189 для доставки до станції призначення Терни Придніпровської залізниці. Позивач вказує, що на підходах до станції призначення Терни з вини відповідача, через неможливість приймання вантажовласником вагонів і відсутність технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення, були затримані вагони на станції Жовті Води-1 Придніпровської залізниці, що підтверджується актом про затримку вагонів форми ГУ-23а № 18 від 10.03.2016 року, наказом про затримку вагонів №426 від 10.03.2016 року. Факт зайнятості колій на станції призначення, що стало причиною неможливості доставки вагонів до станції призначення, позивач підтверджує актами загальної форми ГУ-23. У зв'язку з затримкою вагонів на станції Жовті Води-1 залізницею була нарахована плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажів за період з 04:00 10.03.2016 року до 20:15 14.03.2016 року. Крім того, позивач вказує, що на станції призначення спірні вагони були несвоєчасно забрані з колій, що підтверджується актами загальної форми ГУ-23 № 1329 від 15.03.2016 року, № 1340 від 16.03.2016 року, № 1373 від 17.03.2016 року, № 1378 від 17.03.2016 року, № 1419 від 20.03.2016 року, у зв'язку з чим залізницею була нарахована плата за користування вагонами з період з 08:20 15.03.2016 року до 05:00 20.03.2016 року згідно з відомостями ф. ГУ-46 №№ 16039126, 21039136, 18039132, 18039127, 17039126, 16039122, 16039125, 16039121, 15039120.

ПрАТ "Північний ГЗК" частково визнав підставність затримки на підході до станції призначення (на станції Жовті Води-1). Відповідач вважає, що нарахування за користування вагонами та зберігання вантажу на станції Жовті Води-1 після 12.03.2016 року 23:10 здійснені безпідставно, оскільки з цього часу у залізниці була можливість відправити затримані вагони за наказом № 426, що підтверджується наказом № 439, відповідно до якого були відправлені вагони затримані пізніше (12.03.2016 року о 09:12), що є порушенням п. 12 Інструкції оформлення затримки поїздів на підходах до станції призначення на Придніпровській залізниці (надалі - Інструкція оформлення затримки поїздів), затвердженої наказом начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень.

Крім того, відповідач вказує, що:

- позивач не довів, що затримка спірних вагонів сталася з вини відповідача, оскільки на момент видачі наказу № 426 від 10.03.2016 року на станції Терни були вільні 2, 3, 8 колії, а відповідач як вантажоотримувач був готовий прийняти ці вагони;

- акти загальної форми, які позивач надав на підтвердження зайнятості всіх колій на момент видачі наказу № 457, не доводять такої обставини, оскільки вагони зазначені в актах загальної форми № 1222, 1225, 1292, 1295, 1297, 1302, 1310, 1311, 1313, 1316, 1321, 1323, 1325, 1345 на момент видачі наказу № 426 ще знаходились на шляху перевезення, і на станції призначення Терни були відсутні, а вагони, зазначені а актах №№ 1266, 1291, 1293, 1294, 1296, 1303 - 1305, 1314-1315, 1320, 1324, 1346-1347 в комерційному і технічному відношенні не були готові до видачі на під'їзний шлях ПрАТ "Південний ГЗК".

За розрахунком відповідача належний розмір плати за користування вагонами та зберігання вантажу згідно з наказом № 426 (за період з 10.03.2016 р о 04:00 по 12.03.2016 року о 21:10) становить 45231,48 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 року у справі № 904/7520/16 (суддя Петренко Н.Е.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Пархоменко Н.В., судді: Коваль Л.А., Чередко А.Є.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у сумі 94584,60 грн, збір за зберігання вантажу в розмірі 3345,12 грн.

Відповідач у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з нього на користь позивача 45231,48 грн. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильних судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника заявника касаційної скарги, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову у повному обсязі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що вина відповідача у зайнятості колій станції призначення Терни, що стало причиною неможливості доставки вантажу до станції призначення, підтверджується актами загальної форми ГУ-23, які підписано відповідальними представниками комбінату без заперечень, а факт затримки вагонів на станції Жовті Води в очікувані під вантажні операції з вини відповідача підтверджується актом про затримку вагонів форми ГУ-23а № 18 від 10.03.2016 року, актом загальної форми ГУ-23 № 18 від 10.03.2016 року, тому відповідно до ст.ст. 119, 121 Статут залізниць України, п.п. 3, 13, 16 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. N 113, п.п. 5, 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року N 644, відповідач зобов'язаний сплатити залізниці плату за користування вагонами та збереження вантажу, оскільки така затримка сталась саме з вини відповідача.

Вищий господарський суд вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними з таких підстав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 34 цього Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зокрема, ст. 129 Статуту залізниць України визначає, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до п.п. 9, 10 розд. III Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. N 113, про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Водночас, обставини затримки вагонів на станції призначення, в тому числі час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери, визначаються на підставі акту загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника (п. 8 розд. III Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. N 113; п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855).

Отже, обставини затримки вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення засвідчуються наказом, актом про затримку вагонів, що складається станцією та повідомленням про затримку вагонів, а підставою для нарахування плати за користування вагонами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, є акт загальної форми. Такий акт господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи відповідно до вимог ст. 43 ГПК України при вирішенні спорів, пов'язаних із платою за користування вагонами за позовом залізниці, зокрема, відомостями плати за користування вагонами, які документами обліку часу перебування вагонів вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами; пам'ятками про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій контейнерами (п. 4 р. ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтранспорту та зв'язку України від 25.02.1999 року № 113).

Разом з цим, незважаючи на те, що предметом спору у справі, в тому числі є стягнення плати за користування спірними вагонами за час затримки вагонів за період з 08:20 15.03.2016 року до 05:00 20.03.2016 року на станції призначення Терни, і у розрахунку позовних вимог позивач посилався на те, що ці нарахування ним здійсненні, в тому числі на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 1329 від 15.03.2016 року, № 1340 від 16.03.2016 року, № 1373 від 17.03.2016 року, № 1378 від 17.03.2016 року, № 1419 від 20.03.2016 року, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст. 32 -34, 43 ГПК України без дослідження та оцінки цих доказів (в матеріалах справи відсутні ці акти) визнали розрахунок позивача обґрунтованим та задовольнили позов в повному обсязі. Фактично суди неправильно визначили предмет та підстави позову, внаслідок чого обставини в частині нарахування плати за користування на станції призначення Терни (за час затримки вагонів за період з 08:20 15.03.2016 року до 05:00 20.03.2016 року) судами не встановлювалися, а перевірялися та досліджувалися лише обставини затримки вагонів на підходах до станції призначення відповідно до наказу № 426 від 10.03.2016 року.

Окрім цього, в порушення вимог ст.ст. 4, 43, 43 ГПК України суди не надали жодної оцінки запереченням відповідача стосовно того, що акти загальної форми №№ 1222, 1225, 1292, 1295, 1297, 1302, 1310, 1311, 1313, 1316, 1321, 1323, 1325, 1345 не можуть підтверджувати зайнятість колій станції Терни 10.03.2016 року у 04:00, оскільки зазначені в них вагони ще перебували на шляху слідування, а акти №№ 1266, 1291, 1293, 1294, 1296, 1303 - 1305, 1314-1315, 1320, 1324, 1346-1347 не можуть підтверджувати затримку відповідачем забирання на свою під'їзну колію вказаних у них вагонів, оскільки в цей період часу ці вагони в комерційному і технічному відношенні не були готові до видачі на під'їзний шлях ПрАТ "Південний ГЗК".

За таких обставин, ухвалені у справі рішення і постанова не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, оскільки суди допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду слід усунути зазначені порушення, з'ясувати обсяг, зміст та підстави позовних вимог, що підлягають судовому вирішенню, визначити, якими доказами позивач підтверджує позовні вимоги про стягнення плати за користування вагонами на станції призначення, надати оцінку цим доказам за правилами ст. 43 ГПК України, перевірити доводи, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України розподіл судових витрат, пов'язаний з розглядом справи, здійснюється судом першої інстанції за результатами нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року у справі № 904/7520/16 скасувати.

Справу № 904/7520/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.Суддя Стратієнко Л.В.