ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 4/949-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина ухвалу від та на постанову відГосподарського суду Хмельницької області 22.09.2016 Рівненського апеляційного господарського суду 07.12.2016за скаргою на дії Державного агентства резерву України Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі Господарського суду№ 4/949-10 Хмельницької областіза позовомДержавного агентства резерву Українидо за участіТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграрне товариство" Прокуратури Хмельницької областіпро зобов'язання повернути матеріальні цінності та стягнення штрафних санкцій

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Ващенко В.В.;- відповідача - прокуратури - скаржника повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився; ОСОБА_5;ВСТАНОВИВ:

Державне агентство резерву України звернулось до Господарського суду Хмельницької області із скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило: - визнати незаконною та скасувати постанову ВП № 51714304 від 20.07.2016; - поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 14.08.2015 у справі № 4/949-10; - зобов'язати орган державної виконавчої служби відкрити виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Хмельницької області від 14.08.2015 та застосувати заходи, спрямовані на примусове виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 22.09.2016 у справі № 4/949-10 (суддя Магера В.В.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 (колегія суддів у складі: Грязнов В.В. - головуючий суддя, судді Василишин А.Р., Огороднік К.М.), скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 51714304 від 20.07.2016; в іншій частині відмовлено у задоволенні скарги Державного агентства резерву України на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 22.09.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 у справі № 4/949-10, та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні скарги Державного агентства резерву України на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи те, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не оскаржується рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог скарги Державного агентства резерву України про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 14.08.2015 у справі № 4/949-10 та зобов'язання органу державної виконавчої служби відкрити виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду Хмельницької області від 14.08.2015, в свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги в цій частині, а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме щодо вимоги скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 51714304 від 20.07.2016.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, відповідно до рішення Господарського суду Хмельницької області від 31.07.2015 у справі № 4/949-10, зокрема, вирішено: "Товариству з обмеженою відповідальністю "Аграрне товариство" повернути на користь Державного агентства резерву України матеріальні цінності цукор-пісок вартістю 14806250,00 грн. в кількості 2875 тонн.".

На виконання даного рішення видано наказ № 4/949-10 від 14.08.2015, відповідно до якого боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрне товариство" зобов'язано повернути стягувачу - Державному агентству резерву України цукор-пісок в кількості 2875 тонн вартістю 14806250,00 грн. Строк пред'явлення наказу до виконання - до 14.08.2016.

Державне агентство резерву України звернулося до Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу № 4/949-10 від 14.08.2015.

25.01.2016 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л.В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

18.04.2016 Державне агентство резерву України повторно звернулося до Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою № 1316/0/4-16 про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу № 4/949-10 від 14.08.2015.

20.07.2016 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із відсутністю у виконавчому документі будь-яких заходів примусового виконання.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду із скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державне агентство резерву України посилається на те, що постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 51714304 від 20.07.2016 винесена з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 115 ГПК України містить імперативний припис про те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Суду у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, накази господарських судів.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) передбачено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення оскаржуваних дій) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій встановивши, що наказ № 4/949-10 від 14.08.2015 відповідає вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"; беручи до уваги те, що у наказі № 4/949-10 від 14.08.2015 передбачено, відповідно до вимог ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", обов'язок боржника передати стягувачу певні предмети, зазначені у рішенні; з огляду на те, що у постанові Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 51714304 від 20.07.2016, в порушення вимог п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", не зазначено, які саме передбачені законом обставин виключають здійснення виконавчого провадження; дійшли обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 51714304 від 20.07.2016.

Згідно із ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. ст. 1115, 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 22.09.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 у справі № 4/949-10 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ