ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року Справа № 922/26/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.за участю представників: від прокуратури:Голуб Є.В., посв. №029151 від 22.09.2014р.;від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЗаступника військового прокурора Харківського гарнізонуна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р.у справі господарського суду№922/26/15 Харківської областіза позовомДержавного підприємства "Завод ім.Малишева"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Килими України"простягнення 396 606грн. та розірвання договору про встановлення сервітуту №892 дп від 22.11.2007р.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2015р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р. у справі №922/26/15, у задоволені позовних вимог відмовлено.

Заступник військового прокурора Харківського гарнізону з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015р. №03-05/1113 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Рогач Л.І., для розгляду касаційної скарги у справі №922/26/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Прокопанич Г.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.08.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 18.08.2015р. прокурор підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Заступника військового прокурора Харківського гарнізону підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.11.2007р. між Державним підприємством "Завод ім. Малишева" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Килими України" (відповідач) оформлений договір про встановлення сервітуту №892-дп, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу право на користування майном (сервітут) безстроково та на платній основі, що знаходиться на балансі ДП "Завод ім. Малишева" в обсязі та на умовах, що визначені даним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст. 402 ЦК України).

Відповідно до ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведений факт порушення його прав, в матеріалах справи відсутні докази користування сервітутом з 2009р. та посилались на припинення дії сервітуту з 02.12.2011р.

Як вірно зазначає заявник касаційної скарги, господарськими судами попередніх інстанцій не надано ні правового, ні фактичного обґрунтування та не зазначено в судових рішеннях, чому саме з 02.12.2011р. договір вважається припиненим. Також у судових рішеннях не зазначено яким чином, на підставі яких документів та правових норм визначено дату, з якої відповідач перестав користуватись майном за договором сервітуту.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що листом №11 від 29.01.2015р. Відокремленого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" ДП "Південна залізниця" станція Харків-Балашовський підтверджується те, що відповідач з 29.01.2008р. по теперішній час майном, визначеним у спірному договорі, не користується.

Водночас, заявник касаційної скарги наголошує, що вищезазначений лист не містить інформації про те, чи користується відповідач майном, визначеним у спірному договорі, а саме майданчиком складування обладнання інв. №001342, майданчиком (склад ВГМ) інв. №000465, залізничними коліями довжиною 820п.м., інв. №000128, огорожею заярного майданчику інв. №001325-01, огорожею заярного майданчику (блоки) інв. №001105-01, автошляхом до складу УКБа, складу металу, к.300Н, заярного майданчику інв. №001362, оскільки у вказаному листі зазначено, що за період з 29.01.2008р. по теперішній час вагони на адресу ТОВ "Килими України" не поступали, послуги за договором №022154 за даний період залізницею не надавались.

Також, в даній справі містяться незасвідчені належним чином матеріали, яким судами надавалась оцінка.

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до вимог п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. №55, "ДСТУ 4163-2003" "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів", якими визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Так, в матеріалах справи міститься ксерокопія без будь-якого засвідчення договору про встановлення сервітуту №892-дп від 22.11.2007р., який є предметом розгляду у даній справі.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Харківського гарнізону - частково задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015р. та рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2015р. у справі №922/26/15 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.К. Прокопанич