ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 918/920/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р.розглянув касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р.у справі№918/920/16 господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"про2095188,13грн.За участю представників:

- позивача: Остапенко В.М.,

- відповідача: Богдан С.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі Позивач або ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (надалі Відповідач або ТОВ "Рівнегаз збут") про стягнення пені у розмірі 1716547,21грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 266312,11 грн., та три відсотки річних у розмірі 112328,81 грн., загалом 2095188,13 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.11.2016р. (суддя Марач В.В.) у справі №918/920/16 відмовлено у задоволенні позову ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ТОВ "Рівнегаз збут" повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р. (колегією суддів у складі головуючого судді Грязнова В.В., суддів Мельника О.В., Розізнаної І.В.) рішення суду першої інстанції змінено, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, Рівненська обл., м.Рівне, вул.Івана Вишенського, буд. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39589441) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 462537,46 грн. пені, 182758,93 грн. втрат від інфляції та 50603,04 грн. -3% річних. 3. У частині стягнення 1254009,74 грн. пені, 83553,18 грн. втрат від інфляції та 61725,77 грн. - 3% річних в задоволенні позову відмовити. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, Рівненська обл., м.Рівне, вул. Івана Вишенського, буд. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39589441) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 15372,42 грн. витрат зі сплати судового збору."

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій зазначаючи про безпідставність висновку апеляційного господарського суду про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%, просить постанову апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені на 462537,46 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 462537,46 грн. пені, в іншій частині - постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р. залишити без змін.

ТОВ "Рівнегаз збут" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р., у якій зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову про часткове задоволення позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 08.11.2016р. залишити в силі. Разом з тим, відповідачем було подано до суду касаційної інстанції додаткові пояснення до своєї касаційної скарги з додатковим обгрунтуванням вимог касаційної скарги та з посиланням на судову практику, що склалась у Вищому господарському суді України за результатами розгляду аналогічної категорії спорів.

Позивачем подано до Вищого господарського суду України заперечення на касаційну скаргу ТОВ "Рівнегаз збут", у яких зазначено про необґрунтованість позиції відповідача, а відтак, і необхідність відмовити у задоволенні касаційної скарги останнього.

Слухання у справі №918/920/16 відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 28.03.2017р. відкладалось у зв'язку з нез'явленням у призначене судове засідання позивача, а також у справі оголошувалась перерва до 18.04.2017р. до 12год.05хв.

У судовому засіданні, що відбулось18.04.2017р., обговоривши доводи касаційних скарг ТОВ "Рівнегаз збут" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України", письмові пояснення та заперечення до них, заслухавши представників сторін та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "Рівнегаз збут" - задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що НАК "Нафтогаз України"- продавець та ТОВ "Рівнегаз збут"- покупець уклали договір купівлі-продажу природного газу від 30.06.2015р. №15-789-Н (надалі - Договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується у 2015 році передати у власність покупцеві природний газ, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за Договором використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (п.1.2 Договору).

Продавець відповідно до п.п.2.1, 3.1 Договору передає покупцеві з 01.07.2015р. по 31.12.2015р. газ в обсязі до 108800 тис.м3 у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та від підземних сховищ у газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі.

У п.5.2 Договору сторони погодили, що ціна за 1000 м3 природного газу без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (4%), тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом становлять: газ, що використовується населенням для приготування їжі та/або підігріву води - 5 043,8462 гривень за 1000 м3, крім того ПДВ 20%; газ, що використовується населенням для індивідуального опалення або комплексного споживання (індивідуальне опалення, підігрів їжі та/-або підігрів води) у період з 01 липня по 30 вересня (включно) - 5 043,8462 гривень за 1000 м3, крім того ПДВ 20%. У період з 01 жовтня по 31 грудня: за обсяг спожитий до 200 м3 на місяць включно - 2 168,8462 гривень за 1000 м3, крім того ПДВ 20%; за обсяг спожитий понад 200 м3 на місяць включно - 5 043,8462 гривень за 1000 м3, крім того ПДВ 20%.

Судами встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що сторони уклали Додаткові угоди від 15.10.2015р. №1, та від 04.11.2015р. №2 до Договору, якими, зокрема, погодили викладення п.5.2 Договору в нових редакціях.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця наступного за місяцем реалізації газу.

У п.п. 7.1, 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також Договором. У разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу, покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.(розділ 11 Договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі Договору в липні-грудні 2015 року НАК "Нафтогаз України" поставила, а ТОВ "Рівнегаз збут" - прийняло природний газ на загальну суму 323347175,99 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій також встановлено, що на підставі постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005р. №20 Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Департамент фінансів Рівненської облдержадміністрації, ТОВ "Рівнегаз збут" та ПАТ НАК "Нафтогаз України" підписали наступні Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків (надалі в тексті - Спільні протокольні рішення):

- Спільне протокольне рішення №2038 від 21.09.2015р. про організацію взаєморозрахунків на суму 8319645,77 грн. ;

- Спільне протокольне рішення №2035 від 21.09.2015р. про організацію взаєморозрахунків на суму 118825,38 грн.;

- Спільне протокольне рішення №2243 від 22.10.2015р. про організацію взаєморозрахунків на суму 6918125,82 грн.;

- Спільне протокольне рішення №2562 від 20.11.2015р. про організацію взаєморозрахунків на суму 36026530,47 грн.;

- Спільне протокольне рішення №2978 від 18.12.2015р. про організацію взаєморозрахунків на суму 95330905,54 грн.;

- Спільне протокольне рішення №140 від 20.01.2016р. про організацію взаєморозрахунків на суму 30200743,44 грн.

Так, відповідно до пунктів " 3" Спільних протокольних рішень, наявних у матеріалах дано справи, сторони зобов'язалися перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок; забезпечити проведення розрахунків відповідно до Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти в порядку, передбаченому Спільним протокольним рішенням.

Як встановлено судами, Спільні протокольні рішення підписані уповноваженими представниками та скріплені відтисками печаток всіх сторін.

Приймаючи до уваги зазначені вище Спільні протокольні рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними передбачено надання державою коштів на погашення заборгованості, а також змінено строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу від 30.06.2015 р. №15-789-Н. Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду зазначив, що Спільні протокольні рішення поширюють свою дію винятково на суми грошових коштів, що компенсуються державою, а підписання сторонами даних рішень не змінює порядку та строків оплат заборгованості за договором №15-789-Н, що здійснювалась відповідачем до моменту їх підписання. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок апеляційного господарського суду помилковим, оскільки здійснений внаслідок невірного застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію затвердженого Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.1 ст.653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

У відповідності до механізму взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеним Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом прийняття, зокрема, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, Постанову КМУ №20 від 11.01.2005. Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Оформлення та підписання в конкретному випадку Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків стосується розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, що є процедурою реалізації права.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, для застосування санкцій, передбачених договором та наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями, які компенсує держава, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених сторонами Спільними протокольними рішеннями. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підписавши Спільні протокольні рішення, сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений за договором №15-789-Н природний газ, а отже відсутні підстави для застосування санкцій в цій частині, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Тоді як висновок апеляційного господарського суду про поділ виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором на дві частини (до та після 20-го числа наступного за звітним місяцем, в якому відбувалась поставка газу), є помилковим та таким, що здійснений внаслідок невірного застосування Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р. та Порядку №493/688, оскільки з аналізу їх положень вбачається, що умовою підписання Спірних протокольних рішень є наявність боргу, в даному випадку відповідача перед позивачем за конкретний період, за який підписується таке протокольне рішення, на підставі якого цей борг і компенсується.

Таким чином, доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що наявність спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за договором, не звільняє боржника від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання і не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільним кодексом України та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, касаційним судом відхиляються, оскільки остаточний розрахунок за отриманий відповідачем згідно договору природний газ за конкретний період, здійснений на підставі спільних протокольних рішень за спеціально визначеною державою процедурою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" та Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію затвердженого Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688, а тому підписання сторонами спільних протокольних рішень засвідчує згоду, зокрема, позивача, на виконання відповідачем розрахунку за отриманий газ в порядку, визначеному зазначеними нормативними актами, а не умовами договору, але на його виконання.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у задоволенні позову, Натомість, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Рівненської області від 08.11.2016р. у даній справі - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2017р. у справі №918/920/16 скасувати.

Рішення господарського суду Рівненської області від 08.11.2016р. у справі №918/920/16 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (ідентифікаційний код 39589441) 37713,38 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

С.Р. Шевчук