Постанова ВГСУ від 18.04.2017 року у справі №916/2216/16

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 916/2216/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року

у справі № 916/2216/16

господарського суду Одеської області

за позовом ОСОБА_4

до відповідачів 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2. Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК"

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн. 00 коп.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідачів- 1. Костюков Д.І.

2. Литовченко С.М.

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в якій просив суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно ОСОБА_4, як вкладника, стягнути (зобов'язати до виконання обов'язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь ОСОБА_4 у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн. 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі "ФРЦ" - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк" в м.Одесі, МФО 300023.

03 жовтня 2016 року від позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно ОСОБА_4, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року із зазначенням дати його отримання; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ додаткову інформацію стосовно ОСОБА_4; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_4 в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "ІМЕКСБАНК" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, а саме на суму 130 000 грн. 00 коп.; стягнути (зобов'язати до виконання обов'язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ відшкодування грошових коштів по вкладам на користь ОСОБА_4, м. Одеса у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн. 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі "ФРЦ" - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк" в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 (суддя Оборотова О.Ю.) позов задоволено частково, зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_4 в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у Публічному акціонерному товаристві "ІМЕКСБАНК" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, а саме на суму 130 000 грн. 00 коп., в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року (судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Лисенко В.А.) рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн. 00 коп. задоволено частково. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" відшкодувати ОСОБА_4 грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі "ФРЦ" за процедурою, встановленою Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін.

Не погодившись з зазначеною постановою Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і інвалідами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_4 були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку.

19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й Публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20% річних, а саме № 369/13 ("Стандарт+") на суму в розмірі 1 230 000 грн. 00 коп. і №371/13 ("Стандарт+") на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" до категорії неплатоспроможних", визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ІМЕКСБАНК", згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію - Северин Ю.П.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "ІМЕКСБАНК" та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" та призначення Уповноваженою особою на ліквідацію банку Северина Ю.П. строком на один рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" з 20 жовтня 2015 року на ОСОБА_15

28 квітня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 638 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" строком на два роки до 26 травня 2018 року включно. Також відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" ОСОБА_15 строком на два роки до 26 травня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року № 1697 змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", яким з 05 вересня 2016 року є ОСОБА_16

Інваліди ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_4, на підставі договорів про заміну кредитора в зобов'язанні, звернулись до Приморського районного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та Публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК".

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК":

- ОСОБА_8 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_9 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_10 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_11 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_12 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_13 - на суму 190 000 гривень;

- ОСОБА_4 - на суму 130 000 гривень.

У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м. Одеса Гаджиєва С.А. та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 08 квітня 2016 року №27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначены особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою - Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов'язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200000 грн. саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок в банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16.

Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування ОСОБА_4, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У пункті 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 із змінами і доповненнями встановлено, що відповідно до статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах громадянина або держави. У встановлених законодавчими актами України випадках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

За приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Звертаючись до господарського суду Одеської області з даним позовом, ОСОБА_4 зазначив, що даний спір підсудний господарському суду, обґрунтувавши це правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 лютого 2016 року у справі № 21-286а16, в яких зазначено, що дані спори не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, питання про захист свого права у разі його порушення банком, який перебуває на стадії ліквідації, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно правил підсудності, визначених Господарським процесуальним кодексом України. При цьому в постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року, яка була прийнята за результатами розгляду аналогічного спору за позовом фізичної особи, яка не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, висловлена правова позиція, що коли Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, то за таких обставин спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства в господарському суді.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для усіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Твердження відповідача про те, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не поширюється на банки, а дані постанови нібито мають на увазі випадки можливості звернення до господарського суду лише у випадку наявності в ньому справи про банкрутство, і господарський суд нібито має право відступитись від правової позиції Верховного Суду України та припинити провадження з огляду на те, що спір має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, судами попередніх інстанцій відхилені. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вищезазначеною позицією виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом під час розгляду судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Статтею 1 Закону "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" із змінами і доповненнями, до компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство, а також справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, за певними винятками (пункт 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Зазначені справи відповідно до частини другої статті 41 Господарського процесуального кодексу України розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки і банківську діяльність".

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку підвідомчі господарським судам України. Крім того, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що даний спір підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 лютого 2016 року, тобто, таким, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання, група інвалідів, в числі яких є і позивач, була визнана вкладниками віднесеного до категорії неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", зокрема, ОСОБА_4 - на суму 130000 грн. При цьому, відповідачі були сторонами у справі № 522/6328/15-ц.

Згідно з положеннями пункту 9 частини 3 статті 129 Основного Закону України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди під час розгляду справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (пункт 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (пункт 132).

У даному випадку питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У даному випадку саме для забезпечення виконання рішення суду, яке відповідачі не виконали, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про відшкодування грошових коштів.

Згідно з положеннями частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що правовий статус позивача в якості вкладника банку не вимагає доведення в даній справі, рівною мірою, як і розмір його вкладу у цьому банку.

Права вкладників як споживачів банківських (фінансових) послуг підлягають захисту на підставі положень Закону України "Про захист прав споживача". Згідно до абзацу 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать ті, що виникають, зокрема, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини першої статті 3, частини 1 статті 4, частини 1 статті 26, частин 1, 2, 4 статті 27 Закону Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

За змістом статті 12 Закону Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду.

Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Тобто, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною 2 статті 26 Закону України Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Повноваження Уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону України Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно з частинами 1 та 2 зазначеної норми Закону Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.

На виконання своїх повноважень Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга і третя статті 37 Закону Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування відсотків за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За нормами частини 5 статті 27 Закону України Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом Уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

У пункті 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

У пунктах 2, 3 розділу IV Положення передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях.

Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача, як вкладника за договором банківського рахунку, не включено до переліку вкладників у зв'язку з тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не вважає позивача вкладником банку.

Проте, ОСОБА_4 визнано вкладником банку рішенням Приморського суду м. Одеси, яке набрало законної сили. Тому цей факт є преюдиціальним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі "Совтрансавто - Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" на підставі положень статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повинна включити позивача в якості вкладника банку в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням суми, що підлягає відшкодуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн. колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Рішення суду покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення принципу верховенства права, тому місцевий господарський суд при винесенні рішення повинен неухильно дотримуватись як принципу законності, так і принципу справедливості.

Як зазначалось вище, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, яке набрало законної сили, визнано, зокрема, ОСОБА_4 вкладником банку.

За приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до цієї статті слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним (нормативний акт повинен бути доступним та передбачуваним); чи переслідує воно легітимну мету, тобто вчинене в інтересах суспільства (має "суспільний", "публічний" інтерес); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном шляхом обмеження прав) пропорційним визначеним цілям - чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

Позивача, в порушення норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, було позбавлено його права власності.

За змістом положень статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Фонд гарантує відшкодування коштів за вкладом, який вкладник має в банку, що в подальшому реорганізувався шляхом перетворення, на тих самих умовах, що і до реорганізації.

Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; розміщені на вклад власником істотної участі банку; розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; за вкладами у філіях іноземних банків; за вкладами у банківських металах.

Відповідно до Положення, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (пункт 8 Розділу І Положення), а Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами в день внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про ліквідацію банку як юридичної особи (пункт 11 Розділу І Положення).

Тобто, у позивача як вкладника банку, є право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру відшкодування коштів.

Зазначеним законом встановлено порядок відшкодування вкладу в межах граничного розміру відшкодування коштів.

При цьому, неправомірним є стягнення коштів за вкладом в межах граничного розміру відшкодування коштів за рішенням суду, оскільки чинним законодавством визначено чітку процедуру виплати грошових коштів за вкладами.

Господарським судом першої у відповідності до норм чинного законодавства України було відмовлено у позовних вимогах саме про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб грошових коштів за вкладом у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц.

Однак, судом апеляційної інстанції обґрунтовано змінено рішення суду в цій частині.

За положеннями Преамбули та статті 1 Конституції України в країні проголошений принцип соціальної та правової держави.

Приписами статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Тому принцип верховенства права є одним із головних принципів і господарського судочинства. В господарському судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Колишній Король Греції та інші проти Греції" зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. Аналогічна позиція викладена в рішення Європейського суду з прав людини у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції".

Також в рішенні Європейського суду з прав людини "Сук проти України" зауважено, що вимога заявника ґрунтувалась на чіткому положенні закону, відтак заявник міг вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право отримати відповідну виплату. Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника є свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи позивач, ОСОБА_4 є пенсіонером та інвалідом 2 групи, який тяжко хворіє і відшкодування за рахунок Фонду грошових коштів у сумі 130000 грн. 00 коп. є для нього життєво необхідним. Довготривалі відмови відповідачів у відшкодуванні йому грошових коштів без правових підстав можуть призвести до тяжких наслідків, що нівелює принцип справедливого суду, який повинен захищати порушені права та інтереси громадян в розумні строки з урахуванням того, що на теперешній час з групи інвалідів, які отримали вищезазначене рішення суду загальної юрисдикції, декілька осіб вже померли, не дочекавшись від банку та Фонду виконання їх обов'язків по відшкодуванню гарантованих вкладів, що є неприпустимим в державі, яка гарантує соціально незахищеним громадянам належний захист та допомогу.

Зокрема, позивач відповідно до положень частини 3 статті 8, статті 55 Конституції України звернувся до суду з вимогою про захист його прав людини і громадянина та інваліда, передбачених положеннями статей 3, 41, 27, 48, 49 Основного Закону України, статті 1 Першого протоколу, статей 6, 13 Конвенції, а також статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, статті 15 Європейської соціальної хартії, статей 2, 4, 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням прийнятого рішення Приморського суду м. Одеси, а також конституційного принципу соціальної держави суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував статус позивача в якості інваліда, конституційні соціальні права якого підлягають особливому захисту на підставі положень статей 1, 3, 46, 48 Конституції України, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні права людини (ООН, 1966), Європейської соціальної хартії (Рада Європи, 1996) та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України".

З моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банків в якості спеціального, пріоритетного закону застосовується Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому відповідно до положень частини 5 статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" діяльність судів обмежена лише в частині вживання заходів забезпечення позову, включаючи накладення арешту. Однак, зазначений Закон відповідно до частини 6 статті 55, частини 1 статті 64 Конституції України не може обмежувати суд в застосуванні широкого кола способів захисту прав людини, передбачених положеннями статті 16 Цивільного кодексу України, зокрема, відшкодування гарантованого вкладу, що за своєю суттю не є прямим стягненням грошових коштів з юридичної особи Фонду, що дійсно заборонено законом в даному випадку, а є зобов'язанням відповідачів здійснити дії, прямо передбачені законом, які вони повинні були зробити на виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Відмова у захисті порушених прав позивача буде в даному випадку порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, в даному випадку обмеження права позивача на вільне володіння його майном (грошовими коштами), які не належать відповідачам на праві власності, було здійснено з втручанням при наявності ознак законності, суспільного інтересу, але без дотримання "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини - позивача у справі. Необхідний баланс не дотриманий, бо на людину діями відповідачів було покладено індивідуальний і надмірний тягар і не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної особи й інтересами суспільства щодо існування в державі банківської системи.

У зв'язку з тим, що відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_4 необхідно для захисту його прав і законних інтересів як людини і громадянина, позивач перебував і продовжує перебувати під надмірним для нього тягарем, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зобов'язав Публічне акціонерне товариство "ІМЕКСБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м. Одеса відшкодувати грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130000 грн. встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі №522/6328/15-ц на рахунок, зазначений у позовній заяві за процедурою, встановленою Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -