Постанова ВГСУ від 18.02.2016 року у справі №918/630/15

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Справа № 918/630/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Рівненської областіна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.15у справі№918/630/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомПрокурора міста Рівнедо1.Рівненської міської ради 2.Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест"провизнання протиправним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянкиУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Клюге Л.М. - прокурор ГПУ посв. №014652;

від відповідача 2: Ремовський С.В. - за дов. від 11.01.16;

від відповідача 3: Дядемчук А.І. - за дов. від 10.02.16.

Представники Рівненської міської ради у судове засідання не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Прокурором міста Рівне у червні 2015 року заявлений позов до Рівненської міської ради, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" про визнання незаконним рішення Рівненської міської ради від 17.11.11 №1376, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.02.12, укладеного між Міською радою та Управлінням капітального будівництва, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Рівному 12.03.12 за №561010004000313, визнання недійсним договору суборенди від 08.10.12, укладеного між Управлінням капітального будівництва і Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест", зареєстрованого в Управлінні Держземагентства в місті Рівному 29.10.12 за №561010004000607, повернення земельної ділянки площею 7360 кв.м., що знаходиться за адресою: вулиця Ювілейна, місто Рівне до земель запасу Рівненської міської ради. Позовні вимоги мотивовані тим, що Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради не підпадає під визначення бюджетної установи, відтак надання спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів суперечило законодавству. Позов обґрунтовано статтями 122, 124, 134, 210 Земельного кодексу України, статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статтею 6 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.08.15, ухваленим суддею Андрійчуком О.В., позов задоволено. Суд визнав, що при прийнятті оскаржуваного рішення Ради і передачі земельної ділянки в оренду, а відтак і суборенду, були порушені вимоги земельного законодавства, оскільки надання у користування земельної ділянки здійснювалося без проведення земельних торгів і за відсутності для цього підстав, визначених частинами 2, 3 статті 134 Земельного кодексу України. Суд також визнав, що при звернені з даним позовом прокуратурою не пропущено позовну давність, оскільки про порушення вимог земельного законодавства позивачу стало відомо у листопаді 2014 року. Місцевий господарський суд керувався приписами статей 203, 215, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 65, 71, 122-124, 134, 210 Земельного кодексу України, статей 5, 11, 26, 31, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 6 16 Закону України "Про оренду землі".

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Коломис В.В., Тимошенко О.М., постановою від 15.09.15 перевірене рішення у справі скасував, прийняв нове рішення про відмову у позові. В частині визнання незаконним рішення Ради від 17.11.11 №1376 суд відмовив у зв'язку із пропуском позовної давності за даною вимогою. Апеляційна інстанція визнала, що прокурор починаючи з 17.11.11 міг знати про зміст оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до пункту 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" оскаржуване рішення було опубліковане на веб-сайті Ради. Вимоги про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки, судом відхилені як похідні. Суд керувався приписами статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 124, 134 Земельного кодексу України.

Прокуратура Рівненської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду. Скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статті 261 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що при зверненні з даним позовом прокуратурою не пропущено позовну давність. Необґрунтованим на думку скаржника є застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.03 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", оскільки розглядаючи справу суди обох інстанцій установили порушення приписів статті 134 Земельного кодексу України при виділенні спірної земельної ділянки в оренду.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" отримано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Рівненської міської ради, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника прокуратури і заперечення на касаційну скаргу представників відповідачів, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Апеляційним судом при розгляді справи установлено, що рішенням Рівненської міської ради від 17.03.11 №483 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на вул. Ювілейній" надано дозвіл Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 7360 кв.м. в оренду на 10 років для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, відвівши цю ділянку за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ради. Пунктом 2 вказаного рішення передбачено, що питання будівництва на цій ділянці та визначення інвестора має бути розглянуто комісією з питань залучення інвесторів у будівництво об'єктів житла, соціально-культурної сфери та інженерних мереж у місті Рівному. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки отримав позитивний висновок від 29.09.11 №196 комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Управління звернулось із клопотанням до Ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на сесії Ради. Рішенням Ради від 17.11.11 №1376 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 10 років Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди. Пунктом 2 рішення припинено право користування земельною ділянкою площею 7500 кв.м., яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ради і використовується як автостоянка. Земельну ділянку передано за рахунок земель, вилучених відповідно до цього рішення. Крім того суди установили, що між Рівненською міською радою, як орендодавцем та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, як орендарем, укладено договір оренди від 08.02.12, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Рівному 12.03.12, за яким орендодавець на підставі рішення від 17.11.11 №1376 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Відповідно до пунктів 2, 3, 8, 15, 16 договору в оренду передалась земельна ділянка загальною площею 7360 кв.м. за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Кадастровий номер 5610100000:01:001:0078. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. Договір оренди укладено строком на 10 років. Мета та цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди. Поряд з цим, між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, як замовником і Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест", як інвестором, укладено угоду від 12.03.12 про будівництво паркінгу із нежитловими приміщеннями на вулиці Ювілейній в місті Рівному. Сторони погодили, що упродовж 50 календарних днів з моменту укладення цієї угоди для можливості виконання будівельно-монтажних робіт безпосередньо інвестором сторони укладають договір суборенди земельної ділянки, за яким спірна земельна ділянка буде надана в суборенду інвестору. Відтак, як установила апеляційна інстанція, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" уклали договір суборенди від 08.10.12, зареєстрований в Управлінні Держземагентства в місті Рівному 29.10.12, на тих самих умовах, що й договір оренди від 08.02.12. Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону. Статтею 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення Радою) передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Статтею 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Стаття 8 Закону України "Про оренду землі" унормовує, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо упродовж одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Відповідно до підпункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Підстави недійсності правочину унормовані приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Вирішуючи спори про визнання правочинів, господарських договорів, недійсними, господарський суд установлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів, господарських договорів, недійсними на момент їх вчинення, укладення, і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначає в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При вирішенні спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування дотримання сторонами порядку передачі її в оренду. Приймаючи оскаржувану постанову апеляційна інстанція погодилась з місцевим господарським судом стосовно того, що правовідносини щодо оренди спірної земельної ділянки не підпадають під перелік випадків, унормованих частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, а тому необхідною умовою для їх передачі в користування мало бути проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди. Недотримання цієї процедури є порушенням земельного законодавства. Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини третьої названої статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною. За приписами статті 210 цього ж Кодексу, угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Поряд з цим суд відмовив у позові, оскільки оскаржуване рішення Рівненської міської ради було опубліковане на веб-сайті Ради, відтак прокуратура починаючи з 17.11.11 могла довідатись про зміст оскаржуваного рішення, а отже прокурор пропустив трирічну позовну давність. Як наслідок, суд відмовив у визнанні недійсним договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки. Проте такі висновки апеляційного господарського суду судова колегія визнає передчасними. Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.09 №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі укладення договорів оренди землі. Як установлено обома судами при розгляді справи, на підставі рішення Ради від 17.11.11 №1376 між Рівненською міською радою, як орендодавцем та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, як орендарем, було укладено договір оренди від 08.02.12. Отже рішення вичерпало свою дію шляхом виконання та у орендаря виникло право користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, зокрема, договорі оренди. Поряд з цим, судом залишено поза увагою ту обставину, що позивачем у справі є саме прокурор в інтересах держави. Оскільки прокурор не є стороною оспорюваних угод та був позбавлений можливості під час укладання цих правочинів перевірити їх відповідність приписам законодавства, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася у результаті проведеної перевірки, тож початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваного рішення, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про невідповідність вимогам законодавства укладених на виконання рішення ради угод. За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 названого Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Апеляційна інстанція зазначеного не врахувала. Початок перебігу позовного строку для позивача апеляційним господарським судом не установлено. При цьому судом не ураховано, що відповідачі заявили про сплив позовної давності до всіх позовних вимог. Крім того, апеляційна інстанція у частині відмови у задоволенні вимог про повернення спірної земельної ділянки посилалась на рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.03 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" в якій установлено, що заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. Тобто, суд апеляційної інстанції, установивши ті ж обставини справи, що і суд першої інстанції, дійшов висновку, що обставини даної справи є подібними, а відтак висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" може бути безумовним прецедентом при розгляді цієї справи. Проте судова колегія не погоджується з такими висновками з огляду на те, що у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" визначальним є те, що сторони не усвідомлювали при укладенні договору, що він суперечитиме вимога Закону; під час дії договору орендарем було законно збудовано об'єкти нерухомості та здано їх в суборенду. У справі, що переглядається сторони договору оренди, зокрема Рівненська міська рада та Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, не могли не знати про порушення вимог закону щодо передачі спірної земельної ділянки усупереч приписів статті 134 Земельного кодексу без проведення земельних торгів. Наведені питання залишились за межами судового дослідження апеляційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового акта з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду згідно приписів пункту 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова у справі підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. При новому розгляді справи суду необхідно встановити усі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України