ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 927/425/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Сибіги О.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з додатковою відповідальністю "Автодар"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 у справігосподарського суду Чернігівської області за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Автодар"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Провіант"простягнення 131805, 55 дол. США (еквівалент 2849116, 55 грн.), в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: Савенко М.М. (дов. від 02.01.15),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 18.05.2015 господарського суду Чернігівської області в задоволенні позову про стягнення 46 512,83 доларів США основної заборгованості, 40382, 53 доларів США пені, 22127, 41 доларів США відсотків за користування чужими грошовими коштами та 22782, 78 доларів США збитків згідно контракту на поставку товару від 01.08.2011 № 01/08-11 відмовлено.

Постановою від 18.08.2015 Київського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Товариство з додатковою відповідальністю "Автодар" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у справі, який є нерезидентом України, звертаючись з позовом у даній справі послався на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провіант" 01.08.2011 року факсимільним зв'язком було укладено контракт № 01/08-11, за умовами якого ТзДВ "Автодар" взяло на себе зобов'язання поставити, а відповідач - прийняти і оплатити товар згідно специфікацій до контракту, які є його невід'ємними частинами .

Пунктом 7.6 контракту передбачено, що у всьому, що не врегульовано положеннями контракту сторони керуються законодавством Республіки Білорусь.

Судами попередніх інстанцій у цьому зв'язку враховано положення ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно якої у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових вимог.

Відповідно до ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року) компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати спори, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав: відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову.

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Судами з'ясовано, що станом на 18.05.2014 року місцезнаходження відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Провіант" (ідентифікаційний код 32729070): м. Чернігів, вул. Пушкіна, будинок 16, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно частин 1-4 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Частиною 1 статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частини другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої, третьої ст.32 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Частиною 4 статті 4 ГПК України передбачено, що господарський суд у випадках, передбачених законом чи міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Таким чином, судами попередніх інстанцій правомірно застосовано при вирішенні даної справи законодавство Республіки Білорусь, зокрема, Цивільний кодекс Республіки Білорусь.

Судами встановлено, що при зверненні з позовом позивачем до матеріалів справи було надано засвідчену директором ТДВ "Автодар" копію зазначеного вище контракту, проте, на вимогу суду першої інстанції оригіналу останнього сторонами надано не було.

Умовами наданого позивачем контракту №01/08-11 від 01.08.2011 передбачено, що постачальник зобов'язався поставити товар покупцю окремими партіями в період з 01.08.2011 року по 31.12.2012 року включно у строки, вказані у специфікаціях до договору. Згідно п.2.1 контакту ціна на товар погоджується у специфікаціях. Загальна вартість товару, що постачається - 4250 000,00 грн. (п.2.2 контракту). Оплата здійснюється відповідачем на підставі рахунку, наданого до оплати, у відповідності до специфікацій до контракту (п. 2.3 контракту).

Тобто, строк оплати товару відповідно до умов самого контракту визначається, саме в специфікаціях до нього.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що свої зобов'язання за контрактом виконано ним належним чином, що підтверджується специфікацією №10 від 01.08.2011 року, в якій зазначено, що сторони погодили асортимент, кількість і ціну товару: банка металева №7 (h78) в комплекті з кришкою літографованою d=72,8 мм, кількість 1500,000 шт., ціна 119,00 дол. США, вартість 178 500,00 дол. США; банка металева №7 (h78) з кришкою легковідкриваємою в комплекті з кришкою літографованою d=72,8 мм, кількість 352,580шт., ціна 139,00 дол. США, вартість 49 008,62 дол. США. Загальна вартість товару становить: 227 508,62 дол. США. Умови оплати: відстрочка платежу 45 календарних днів з моменту отримання товару на складі покупця. Умови поставки FCA (Правила Інкотермс-2010) - Республіка Білорусь, Брестська обл., м.Ляховичи. Строк поставки - в період липень-вересень 2012 року. Пункт митного оформлення - м. Ніжин, Чернігівська область. Факт поставки товару відповідачу на суму 682953,25 дол. США підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними та пред'явленням відповідачу відповідних рахунків. Відповідач в порушення умов контракту свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково на суму 636440,00 дол. США, у зв'язку з чим, за посиланням позивача, у останнього виникла заборгованість у сумі 46512,83 дол. США по наступних товарно-транспортних накладних: CMR 0016929 від 05.09.2012 на суму 21 666,33 доларів США, рахунок - фактура № 002910 від 05.09.2012; CMR 0016930 від 07.09.2012 на суму 21 059,43 доларів США, рахунок - фактура № 002944 від 07.09.2012; CMR 0016933 від 24.09.2012 на суму 23787,07 доларів США, рахунок - фактура № 003136 від 24.09.2012.

Згідно ст. 290 Цивільного кодексу Республіки Білорусь зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання та вимог законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - у відповідності із вимогами, що звичайно висуваються.

Відповідно до ст. 291 ЦК Республіки Білорусь передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не випливає із законодавства або договору.

Статтею 476 Цивільного кодексу Республіки Білорусь передбачено, що за договором поставки постачальник-продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в обумовлений строк чи строки вироблені або закуплені їм товари покупцю для використання їх у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним використанням.

При цьому судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт поставки товару на підставі зазначеним ним ТТН і саме в межах контракту від 01.08.2011 № 01/08-11.

Так, судами враховано, що з наявної в матеріалах справи копії контракту №01/08-11 від 01.08.2011 року не можливо дійти беззаперечного висновку, що між сторонами укладено контракт саме з таким текстом (змістом) і саме по цьому контракту проведена поставка, оплата товару.

Також, судами звернуто увагу на те, що у згаданих міжнародних товарно-транспортних накладних не заповнені графи "груз получен" "дата" "подпись и штамп получателя".

Окрім того, судами досліджено наявну в матеріалах справи постанову Комітету державного контролю Республіки Білорусь по справі про адміністративне правопорушення у відношенні суб'єкта підприємницької діяльності - товариства з додатковою відповідальністю "Автодар" №14100050021 від 30 червня 2014 року, , в якій встановлено, що: 05.09.2012 року по декларації на товари № 09146/05912/0006512 була здійснена поставка товару на суму 21 666,33 доларів США. Оплата за таку поставку поступила на рахунок позивача 28.05.2014 року; 07.09.2012 року по декларації на товари № 09146/070912/0006603 була здійснена поставка товару на суму 21 059,43 доларів США. Оплата за таку поставку поступила на рахунок позивача 28.09.2014 року; 24.09.2012 року по декларації на товари № 09146/240912/0007003 була здійснена поставка товару на суму 23 787,07 доларів. Оплата за таку поставку поступила на рахунок позивача 28.05.2014 року.

До того ж, за міжнародними товарно-транспортними накладними: CMR 0016929 від 05.09.2012 року на суму 21 666,33 доларів США, CMR 0016930 від 07.09.2012 року на суму 21 059,43 доларів США, CMR 0016933 від 24.09.2012 року на суму 23 787,07 доларів США був здійснений розрахунок за поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням №722732 від 28.08.2014 року на суму 46 512,83 дол. США з призначенням платежу: "оплата за металеву банку згідно контракту № 01/08-11 від 01.08.2011 року" та випискою по особовому рахунку, а відтак, обґрунтованим є висновок судів про недоведеність позивачем наявності заборгованості відповідача перед ним за товар, поставлений у відповідності до міжнародних ТТН (CMR) № 0016929, 0016930, 0016933 в розмірі 46 512,83 дол. США.

З врахуванням зазначеного вище колегія суддів Вищого господарського суду України у цьому зв'язку зважає на те, що позивачем не доведено наявність порушеного або оспорюваного права, за захистом якого він звертався до суду, а відтак правомірним є висновок судів про відмову в позові.

В частині позовних вимог про стягнення пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами та збитків у розмірі 22 782,78 дол. США судами враховано приписи ст. 310, 311, 312 Цивільного кодексу Республіки Білорусь, згідно яких виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, гарантією, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законодавством чи договором. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законодавством або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору, якщо інше не передбачено законодавчими актами, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. На вимогу про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків. Угода про неустойку повинна бути зроблена у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недотримання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку.

У п. 5.2 контракту передбачено, що якщо оплата товару не буде проведена покупцем в установлені контрактом строки, постачальник має право нарахувати, а покупець повинен оплатити пеню із розрахунку 0,1% вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочки.

В той же час, з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт існування та виконання контракту № 01/08-11 від 01.08.2011 року, а також увесь склад цивільного правопорушення для стягнення збитків, вмотивованим є висновок судів про відмову в позові і в цій частині.

З огляду на викладене судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 18.08.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі № 927/425/15 залишити без змін.

Головуючий Божок В.С.

Судді Костенко Т.Ф.

Сибіга О.М.