ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 916/3374/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Костенко Т.Ф.розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство", м. Ізмаїл, Одеська обл.на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 рокуу справі господарського суду Одеської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах", м. ОдесадоПриватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство", м. Ізмаїл, Одеська обл.простягнення 2 092 750,11 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Комарова О.В.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" (далі за текстом - ПрАТ "СК "Мономах") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) до приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі за текстом - ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство") про стягнення 2 096 132, 03 грн., з яких: 935 150, 79 грн. основної заборгованості, 974 042, 04 грн. інфляційних втрат, 186 939, 20 грн. 3 % річних, 100 000 грн. - бонус та витрати на оплату послуг адвоката і судовий збір.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на користь ПрАТ "СК "Мономах" 935 150 грн. основної заборгованості, 974 042, 04 грн. інфляційних втрат, 186 939, 20 грн. 3 % річних, 41 855 грн. витрат на оплату судового збору та 20 000 грн. витрат на адвокатські послуги.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог, при цьому, розмір витрат на послуги адвоката необхідно обмежити до 20 000 грн., оскільки він є явно завищеним, а сума 100 000 грн. взагалі є бонусом адвоката, а не витратами на адвокатські послуги.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року було змінено і позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" на користь ПрАТ "СК "Мономах" 935 150, 79 грн. основного боргу, 684 843, 06 грн. інфляційних втрат, 87 391, 76 грн. 3 % річних, 34 153, 68 грн. судового збору та 20 000 грн. витрат по оплаті послуг адвоката; в іншій частині позову - відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та витрат по оплаті послуг адвоката є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки відповідачем в порушення умов Договору страхування не було належним чином виконано свої зобов'язання в частині здійснення оплати страхової премії, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 935 150, 79 грн.; при цьому, 684 843, 06 грн. інфляційних втрат та 87 391, 76 грн. 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань; поряд з цим, розмір витрат на послуги адвоката необхідно обмежити до 20 000 грн., оскільки він є явно завищеним, а сума 100 000 грн. взагалі є бонусом адвоката, а не витратами на адвокатські послуги.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року і постановити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ПрАТ "СК "Мономах" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року - скасувати і постановити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.01.2009 року ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" (страховик) та ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" (страхувальник) було укладено Договір страхування № 08.0533 (далі за текстом - Договір), за умовами якого страхувальник зобов'язується надати необхідну інформацію щодо ризику та сплатити страхову премію в розмірі та в строки, зазначені в цьому Договорі.

Згідно з п. 5.1. Договору він діє з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, обидві дати включно.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що повна страхова премія за цим Договором складає 1 483 216 грн. та підлягає оплаті чотирма платежами в наступні строки:

1-й платіж за період 01.01.2009 року - 31.03.2009 року в сумі 370 804 грн. - до 30.01.2009 року;

2-й платіж за період 01.04.2009 року - 30.06.2009 року в сумі 370 804 грн. - до 30.04.2009 року;

3-й платіж за період 01.07.2009 року - 30.09.2009 року в сумі 370 804 грн. - до 30.07.2009 року;

4-й платіж за період 01.10.2009 року - 31.12.2009 року в сумі 370 804 грн. - до 30.10.2009 року.

Аддендумом № 1 від 14.01.2009 року сторони погодили зупинення дії страхового покриття з 01.01.2009 року щодо деяких суден.

Аддендумом № 2 від 28.01.2009 року сторони погодили дострокове припинення дії Договору щодо т/х "Татарбунари" з 28.01.2009 року.

Аддендумом № 3 від 30.12.2009 року сторони погодили внесення змін до Договору в частині страхової премії та визначили її в розмірі 1 041 552, 74 грн.

На виконання умов Договору страхування відповідачем було сплачено на користь позивача 27.07.2010 року - 6 395, 11 грн. та 29.07.2010 року - 100 006, 84 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" в сумі 935 150, 79 грн., що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов договору в частині здійснення оплати страхової премії за Договором страхування, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про страхування".

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

В п. 1 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України визначено, що страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.

Вищезазначені правові приписи кореспондуються і з положеннями ст. 21 Закону України "Про страхування".

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з наведеного ПрАТ "СК "Мономах" у позовній заяві розрахунку заборгованості та не спростовано відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості страхової премії виконані частково на суму 106 401, 95 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 935 150,79 грн., що підтверджується також наявними в матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків від 31.01.2012 року та 01.11.2013 року, які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Відтак, вказані акти, що свідчать про визнання боргу, тягнуть за собою переривання перебігу позовної давності, а тому позовна давність у даному випадку до основної заборгованості застосуванню не підлягає.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" про стягнення з відповідача основної заборгованості.

Крім того, ПрАТ "СК "Мономах" заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 186 939, 20 грн. 3 % річних та 974 042,04 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором страхування; право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції також є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Поряд з цим, в п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 роз'яснено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Враховуючи той факт, що доказів визнання відповідачем вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних господарським судам попередніх інстанцій не подано, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині, з урахуванням дати подання позовної заяви (13.08.2015 року), 3-річного строку позовної давності та заявленого позивачем періоду для стягнення судом апеляційної інстанції правомірно було задоволено частково: інфляційні втрати за період з 13.08.2012 року по серпень 2015 року - в сумі 684 843, 06 грн., 3 % річних за період з 13.08.2012 року по 23.09.2015 року - в сумі 87 391, 76 грн.; в решті заявленого періоду вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшов висновку, що виходячи з правових приписів та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та витрат по оплаті послуг адвоката є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки відповідачем в порушення умов Договору страхування не було належним чином виконано свої зобов'язання в частині здійснення оплати страхової премії, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 935 150, 79 грн.; при цьому, 684 843, 06 грн. інфляційних втрат та 87 391, 76 грн. 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань; поряд з цим, розмір витрат на послуги адвоката правомірно обмежено судами до 20 000 грн., оскільки він є явно завищеним, а сума 100 000 грн. взагалі є бонусом адвоката, а не витратами на адвокатські послуги.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 року у справі № 916/3374/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Т.Ф. Костенко