Постанова ВГСУ від 16.11.2016 року у справі №911/4303/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 911/4303/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника позивачаАртюшкіна О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Ржищівський військовий лісгосп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 рокуу справі№ 911/4303/15 Господарського суду Київської областіза позовомДержавного підприємства "Ржищівський військовий лісгосп"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 137502,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державне підприємство "Ржищівський військовий лісгосп" (надалі - ДП "Ржищівський військовий лісгосп", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач) 137502,67 грн основного боргу за поставлений товар на виконання договору купівлі-продажу № 112 від 30.09.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за цим договором купівлі-продажу, відповідно до якого позивач передав відповідачу товару суму 287152,17 грн за товарно-транспортними накладними (надалі - ТТН) № 000460 від 01.10.2014 року на 6907,95 грн, від № 000459 01.10.2014 року на суму 14512,33 грн, № 000478 від 04.10.2014 року на суму 5570,90 грн, № 000477 від 03.10.2014 року на суму 16966,16 грн, №000542 від 11.10.2014 року на суму 25649,50 грн, № 000605 від 21.10.2014 року на суму 30175,83 грн, № 000691 від 30.10.2014 року на суму 25076,15 грн, № 000618 від 24.10.2014 року на суму 25673,93 грн, № 000790 від 18.11.2014 року на суму 32984,83 грн, № 000800 від 21.11.2014 року на суму 26925,90 грн, № 000827 від 21.11.2014 року на суму 24955,02 грн, № 000845 від 30.11.2014 на суму 25194,67 грн, № 000836 від 25.11.2014 року на суму 26559 грн, проте останній сплатив лише 149649,50 грн, в наслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 137502,67 грн, що підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2015 року, який підписаний сторонами.

Відповідач позовні вимоги не визнав та пояснив, що продукцію за ТТН № 000542 від 11.10.2014 року на суму 25649,50 грн, № 000691 від 30.10.2014 року на суму 25076,15 грн, № 000790 від 18.11.2014 року на суму 32984,83 грн, № 000800 від 21.11.2014 року на суму 26925,90 грн, № 000827 від 21.11.2014 року на суму 24955,02 грн, № 000845 від 30.11.2014 на суму 25194,67 грн не отримував, накладні ці не підписував.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2015 року у справі № 911/4303/15 (суддя Подоляк Ю.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 137502,67 грн основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) рішення скасовано в частині стягнення з відповідача 85105,40 грн заборгованості та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові; в решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ЦК України) та ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також неправильне застосування ч. 1 ст. 197 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. ст. 525, 526, 599, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просив постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не надав оцінку ТТН № 000790 від 18.11.2014 року, №000800 від 21.11.2014 року та № 000845 від 30.11.2014 року, які не містять підпису одержувача (відповідача), у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема: акту звірки взаєморозрахунків, який відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є зведеним обліковим документом, листу № 102 від 08.04.2015 року про сплату заборгованості, який відповідач отримав, проте не вчиняв жодних дій щодо оспорювання цієї суми заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 30.09.2014 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 112 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався продати, а покупець купити на умовах франко-верхній склад продавця лісопродукцію, в подальшому товар.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що долученими до матеріалів справи ТТН та специфікаціями-накладними підтверджується передача відповідачу товару на суму 287152,17 грн, який відповідач оплатив частково на суму 149649,50 грн. На підставі встановлених обставин справи, суд керуючись приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та ст.ст. 525, 526, 599, п. 2 ст. 692 п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) дійшов висновку, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 137502,67 грн, яка підтверджена актом звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі, є законними та обґрунтованими. При цьому, доводи відповідача про те, що у нього відсутній обов'язок сплачувати вартість товару за накладними, які ним не підписані, суд першої інстанції відхилив, оскільки до ТТН № 000542, № 000691, № 000827 сторонами у справі складені специфікації-накладні: від 11.10.2014 року, від 30.10.2014 року, від 21.11.2014 року, які підписані та скріплені печатками сторін.

Частково скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов'язаний оплачувати товар за ТТН № 000790 від 18.11.2014 року, № 000800 від 21.11.2014 року та № 000845 від 30.11.2014 року всього на суму 85105,40 грн. Суд апеляційної інстанції встановив, що ці накладні в порушення вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п. 15-17 Інструкції щодо заповнення спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс), затвердженою спільним наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України № 961/707 від 29.11.2013 року, не містять підписів уповноважених осіб продавця про відпуск до перевезення лісопродукції, покупця про її одержання; специфікації-накладні на відпуск лісоматеріалів необроблених (форми № ЛГ-25) до цих ТТН сторонами не підписувались; позивачем не надано податкових накладних на поставку лісопродукції по спірним накладним, обов'язок складання яких передбачено п. 5.3. договору, а також доказів повідомлення відповідача про готовність даної продукції для передачі (п. 4.5. договору).

При цьому, апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок Господарського суду Київської області щодо доведеності факту поставки деревини по спірним ТТН з огляду на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків, оскільки такий акт згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує проведення господарської операції.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 197 ГК України, ст. ст. 525, 526, 599, ч. 2 ст. 692 ЦК України, водночас, лише наводить цитування цих норм і суті неправильного їх застосування судом не зазначає. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, касаційна інстанція не встановила неправильне застосування судом апеляційної інстанції цих норм матеріального права.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у покупця не виник такий обов'язок щодо оплати товару на суму 85105,40 грн, оскільки позивач відповідно до ст.ст. 32-34 ГПК України не довів належними та допустимими доказами передання товару відповідачу на вказану суму.

Твердження заявника касаційної скарги про те, що апеляційна інстанція у порушення вимог ст. 43 ГПК України не надала оцінку непідписним накладним у сукупності з іншими доказами у справі, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки така оцінка була надана та у мотивувальній частині постанови наведені доводи, за якими відхилені ці докази. Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги про порушення судом норми ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" з огляду на неврахування тієї обставини, що акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки відповідно до цієї норми зведені облікові документи складаються на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно, лише за наявності цих первинних документів, акт звірки може визнаватися як доказ здійснення господарських операцій протягом певного періоду. Водночас, позивач такі докази на спірну суму не надав. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи (передання відповідачу товару на суму 85105,40 грн), які місцевий господарський суд помилково визнав встановленими.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції - без змін. Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ржищівський військовий лісгосп" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року у справі №911/4303/15 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.