ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 924/1584/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКвартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницькийна постановуРівненського апеляційного господарського судувід03.12.2015у справі№924/1584/14Господарського судуХмельницької областіза позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста ХмельницькийдоПриватного підприємства "Єлізія"третя особаМіністерство оборони Українипростягнення суми

за участю

- третьої особи:Задачіна Н.П. (довіреність від 30.12.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - позивач) просив з урахуванням уточнення позовних вимог при новому розгляді справи стягнути з Приватного підприємства "Єлізія" (далі - відповідач) 3 740,44 грн. неустойки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору про надання в користування місць земельної ділянки для розташування спеціальних конструкцій реклами та додаткової угоди до нього не звільнив вчасно після закінчення строку договору місця земельної ділянки, і з 01.04.2013 по 31.05.2013 користувався вказаними місцями безпідставно, що стало підставою для нарахування позивачем відповідачу відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.09.2015 (суддя Гладюк Ю.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Демидюк О.О., судді Павлюк І.Ю., Демянчук Ю.Г.), визнано недійсним договір №59/2010/КЕВ Хм. від 30 квітня 2010 року про надання в користування місць земельної ділянки, яка перебуває у державній власності та обліковується в КЕВ м. Хмельницького, для розташування спеціальних конструкцій реклами, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький та Приватним підприємством "Єлізія", а позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на законність рішень у справі та повноту встановлення обставин справи.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 30.04.2010 укладено договір №59/2010/КЕВ Хм. про надання в користування за плату місць земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, знаходиться на території військової частини А-2287, та обліковується у позивача, для розташування спеціальних конструкцій реклами.

Пунктом 2.1 розділу 2 визначено, що цей договір набирає чинності з 01 травня 2010 року та діє протягом 3 років по 01.04.2013. Цей договір може бути продовжений на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін (п.2.2 договору).

Також судами встановлено, що 01.09.2011 між тим ж сторонами укладено додаткову угоду №21/59Д/2011КЕВ до цього договору, у якій сторони уточнили, зокрема, порядок користування, порядок розрахунків та оплати за користування об'єктом оренди, порядок набирання чинності та дії і продовження договору.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач передав відповідачу у платне використання місця земельної ділянки на території військової частини А-2287.

На адресу відповідача позивач 13.03.2013 за №754 направив листа щодо не продовження на новий термін договору, в зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань та звільнення наданих в користування місць згідно пункту 5 договору від 30.04.2010 №59/2010/КЕВ Хм. Даний лист отримано відповідачем 19.03.2013 особисто.

У справі наявний лист позивача від 20.05.2013 за №1423, адресований відповідачу, де позивач надав відповідь на заяву відповідача від 15.05.2013 за №847 щодо продовження терміну дії договору. Зокрема, відзначено, що договір №59/2010/КЕВ Хм. від 30.04.2010 про надання в користування для розміщення рекламних конструкцій продовжений не буде у зв'язку з розпорядженням Головного КЕУ ЗСУ від 29.04.2013 №303/1/6/354 стосовно усунення недоліків визначених актами аудиту використання нерухомого військового майна, переданого в оренду та Плану усунення недоліків визначених актами аудиту використання нерухомого військового майна, переданого в оренду Головним управлінням та його територіальними підрозділами, проведеного Департаментом внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України, який затверджено 29.04.2013. А тому, враховуючи викладене, було повідомлено відповідача прибрати із земельних ділянок всі рекламні конструкції та здати дані земельні ділянки по акту до 28.05.2013.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у позові та визнання договору про надання в користування місць земельної ділянки недійсним мотивував тим, що об'єктом цивільних прав може бути лише земельна ділянка, а не місце земельної ділянки; сторони уклали удаваний договір з метою реальним наміром укласти договір оренди земельної ділянки, тому такий удаваний договір має бути визнаний недійсним; а для оформлення фактичних відносин між сторонами, а саме, відносини оренди землі, сторони не здійснили реєстрацію такого правочину.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Як встановлено судами, на підставі вищенаведеного договору про надання в користування земельної ділянки, яка знаходиться на території військової частини А-2287 та обліковується у позивача, з урахуванням подальших змін, позивач у користування відповідачу передав державні землі Міністерства оборони України.

Статтею 77 Земельного кодексу України визначено, що землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України визнаються землями оборони (ч.1). Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ч.5).

Відповідно до ч.5 ст.20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Згідно Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи розпорядженням Головного КЕУ ЗСУ від 29.04.2013 №303/1/6/354 стосовно усунення недоліків визначених актами аудиту використання нерухомого військового майна, переданого в оренду та Плану усунення недоліків визначених актами аудиту використання нерухомого військового майна, переданого в оренду Головним управлінням та його територіальними підрозділами, проведеного Департаментом внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України, який затверджено 29.04.2013, у діяльності позивача виявлено недоліки, визначені актами аудиту, у зв'язку із чим позивач і повідомив відповідача про необхідність прибрати із земельних ділянок всі рекламні конструкції та здати дані земельні ділянки по акту до 28.05.2013.

В п.36 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, встановлено, що військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Згідно із п.39 вказаного Положення передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування.

Однак із встановлених судами обставин справи вбачається, що передача позивачем в користування відповідачу за умовами вказаного договору земельної ділянки відбувалась без будь-якого погодження.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 вказаного кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи викладене, оскільки договір про надання в користування земельної ділянки позивачем був укладений з порушенням наведених вимог законодавства, господарський суд відповідно до положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України мав право визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, а враховуючи викладене, спірний договір є недійсним з підстав, наведених у даній постанові.

Оскільки спірний договір судом визнано недійсним, а згідно із положеннями статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1), правові підстави для стягнення спірної суми коштів, стягнення якої позивач обґрунтовував положеннями договору, визнаного судом недійсним, відсутні, а отже місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо відмови у позові.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції правомірно залишив без змін вказане рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 у справі Господарського суду Хмельницької області №924/1584/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко