Постанова ВГСУ від 15.06.2017 року у справі №910/12019/16

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року Справа № 910/12019/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівПоляк О.І., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.03.2017у справі№910/12019/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного вищого навчального закладу "Київський міжнародний університет"доКиївської міської радиз участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДепартаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання недійсним та скасування рішення

за участю представників сторін від:

позивача: Куц І.В. (дов. від 12.06.2017), Данченко Т.В. (дов. від 14.06.2017),

відповідача: Власенко І.І. (дов. від 11.05.2017),

третьої особи: не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватний вищий навчальний заклад "Київський міжнародний університет" звернувся з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним (не чинним) рішення від 11.02.2016 №68/68 "Про відмову у поновленні приватному вищому навчальному закладу "Київський міжнародний університет" договору оренди земельної ділянки на вул. Верховинній, 80-Б у Святошинському районі м. Києва". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене рішення відповідача є незаконним, оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений з позивачем, відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок укласти з позивачем додаткову угоду щодо його поновлення, а оспорюване рішення є таким, що порушує права позивача. При цьому позивач посилався на приписи статей 116, 120, 122, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 25, 26, 49, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016, ухваленим суддею Чинчин О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про те, що позивач не обґрунтував та не довів суду належними та допустимими доказами прийняття Київською міською радою неправомірного рішення, оскільки відповідач діяв в межах наданих йому повноважень, відповідно до норм чинного законодавства України. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, статей 13, 15, 33 Закону України "Про оренду землі".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Коротун О.М. - головуючого, Разіної Т.І., Гаврилюка О.М., постановою від 13.03.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності відповідачем порушення позивачем норм містобудівної діяльності та нецільового використання спірної земельної ділянки, як підстави для прийняття радою спірного рішення. Окрім цього, судом апеляційної інстанції враховано наявність на спірній земельній ділянці будівлі загальною площею 2 683,3 кв.м., яка належить позивачу на праві власності, а також відсутності упродовж одного місяця після закінчення строку договору заперечень відповідача про поновлення договору оренди землі. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 16, 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Київська міська рада звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції обставин використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме розширення будівлі університету під сімейний гуртожиток квартирного типу. Наголошує скаржник і на тому, що позивач звернувся з позовом вже після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки за відсутності доказів пролонгації цього договору. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 16, 21 Цивільного кодексу України, статей 93, 116, 125 Земельного кодексу України, статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 25.05.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.06.2017.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 09.06.2017 №08.03-04/2118, у зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/12019/16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2017 у справі №910/12019/16 сформовано склад колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Корсак В.А., Сибіга О.М.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 14.06.2017 №08.03-04/2186, у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А., призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/12019/16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2017 у справі №910/12019/16 сформовано склад колегії суддів: Швець В.О. - головуючий, Поляк О.І., Сибіга О.М.

На адресу Вищого господарського суду України від Приватного вищого навчального закладу "Київський міжнародний університет" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №888/3463 затверджено проект відведення земельної ділянки та вирішено передати Приватному вищому навчальному закладу "Київський міжнародний університет" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,68 га для реконструкції з розширенням будівлі університету з подальшою її експлуатацією та обслуговуванням на вул. Верховинній, 80-Б у Святошинському районі м. Києва у зв'язку з переходом права власності на нежитловий будинок. 07.10.2005 між Київською міською радою (як орендодавцем) та Приватним вищим навчальним закладом "Київський міжнародний університет" (як орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 за №888/3463 за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, Зазначений договір зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 14.10.2005 за №75-6-00237 у книзі записів державно реєстрації договорів, та посвідчений державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори за реєстровим №17-5005. Відповідно до пункту 2.1. договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Верховинна, 80-Б у Святошинському районі м. Києва; розмір - 6 766 кв.м.; цільове призначення - для реконструкції з розширенням будівлі університету з подальшою її експлуатацією та обслуговуванням; кадастровий номер - 8000000000:75:211:0015. Згідно з пунктом 3.1. договору, він укладений строком на 10 років. Пунктом 8.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженої в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. (пункт 11.3. договору). Відповідно до пункту 11.7. договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Судами установлено, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв вищевказану земельну ділянку, що підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки від 14.10.2005. Судом апеляційної інстанції правомірно враховано, що з урахуванням строку дії договору - протягом 10 десяти років (пункт 3.1. договору) та враховуючи дату державної реєстрації такого договору - 14.10.2005, строк дії договору закінчився 14.10.2015. Після закінчення дії договору, тобто починаючи з 15.10.2015 відповідач жодним чином не повідомив про наявність заперечень на поновлення дії договору та не приймав відповідних рішень про відмову в поновленні дії договору. В подальшому 30.11.2015 позивач звернувся до відповідача з клопотанням №КОП-0760 про поновлення договору оренди земельної ділянки (лист - повідомлення). Водночас рішенням Київської міської ради від 11.02.2016 №68/68 відмовлено Приватному вищому навчальному закладу "Київський міжнародний університет" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 14.10.2005 з огляду на порушення орендарем цільового призначення земельної ділянки, передбаченого договором оренди, в частині реконструкції другої черги будівлі університету та беручи до уваги суттєвий громадський спротив щодо протиправного будівництва. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного вищого навчального закладу "Київський міжнародний університет" до Київської міської ради про визнання недійсним (не чинним) рішення від 11.02.2016 №68/68 "Про відмову у поновленні приватному вищому навчальному закладу "Київський міжнародний університет" договору оренди земельної ділянки на вул. Верховинній, 80-Б у Святошинському районі м. Києва". Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши зібрані у справі докази судом апеляційної інстанції установлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2003 з державної власності позивач набув право власності на нежилий будинок, що знаходиться в місті Києві по вул. Верховинній, 80-Б, загальною площею 1 098,50 кв.м. Отже, починаючи з 2005 року відповідачем була передана в оренду позивачу спірна земельна ділянка як новому власнику будівлі, що знаходиться на земельній ділянці, яка є предметом договору оренди від 07.10.2005. Окрім цього, на території відповідної спірної земельної ділянки за адресою: місто Київ, вулиця Верховинна, 80-Б, знаходиться введений в експлуатацію об'єкт І-ї черги реконструкції. При цьому правовстановлюючі документи на відповідний об'єкт підтверджують право власності позивача на нерухоме майно: свідоцтво про право власності на нерухоме майно (загальною площею 2 683,3 кв.м.) від 31.10.2014 серії СТА №347577 (індексний номер №28911354; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.10.2014 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 491294180000). За приписами статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час набуття права власності на будівлю І черги) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Дана норма кореспондує з приписами статті 120 Земельного кодексу України. Зі змісту вказаних норм вбачається, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства. В такому випадку, у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно до позивача, останній має право на користування відповідною земельною ділянкою. Разом з тим, частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено наступну підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З огляду на що, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 названого Закону, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди. Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди може бути оскаржена в суді. Як вже зазначалось та встановлено судом апеляційної інстанції, 30.11.2015 позивач (після спливу місячного строку, який надавався відповідачу для направлення орендарю листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі") звернувся до відповідача з клопотанням №КОП-0760 про поновлення договору оренди земельної ділянки (лист - повідомлення), додавши до вказаного клопотання, зокрема, угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому відповідачем (ані під час дії договору, ані упродовж місяця після його закінчення) не було ініційовано питання ні про вилучення спірної земельної ділянки, ні зміни меж, або поділу земельної ділянки з метою вилучення для власних потреб, або передачі іншим особам тієї частини ділянки, яка, на думку відповідача, використовувалась не за цільовим призначенням. Однак, Київська міська рада лише 11.02.2016 (майже через 3 місяці після закінчення строку дії договору) рішенням №68/68 відмовила Приватному вищому навчальному закладу "Київський міжнародний університет" (кадастрова справа №А-22122) у задоволенні клопотання про поновлення спірного договору оренди, що є порушенням прав позивача на користування спірною земельною ділянкою та розташованим на ній нерухомим майном. Згідно з приписами статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. За таких установлених обставин, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову визнається колегією суддів правомірним. Доводи скаржника про порушення позивачем норм містобудівної діяльності та нецільовим використанням спірної земельної ділянки, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки йому надавалася оцінка судом апеляційної інстанції та він був відхилений як необґрунтований. Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявність або відсутність порушень з боку орендаря, пов'язаних із здійсненням фактичного будівництва не стосується предмету спору, оскільки це є правовідносинами у сфері містобудування, а не правовідносинами у сфері оренди землі. Решта доводів касаційної скарги теж визнаються необґрунтованими, оскільки вони не спростовують установленого судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки доказів у справі, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.