ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 року Справа № 910/29231/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 (головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.03.2015 (суддя Ярмак О.М.)у справі№ 910/29231/14 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13"простягнення 227.828,97 грн.,за участю представників:позивачаКабанцев Я.І.,відповідачаБойков О.С., В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 188.984,00 грн., інфляційних витрат в розмірі 21.377,54 грн., 3% річних у розмірі 6.937,28 грн., пені в розмірі 1.080,94 грн. та штрафу в розмірі 9.449,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015, позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 64.196,05 грн. основного боргу, 15.815,57 грн. інфляційних витрат, 5.286,66 грн. 3% річних, 759,76 грн. пені та 5.875,04 грн. штрафу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та припинення провадження у справі, а справу направити на новий розгляд.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 42, 43, 47 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не було враховано, тієї обставини, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з постачання питної води та відведення стоків, обсяги яких визначено актами відповідно до умов Договору, а не у зв'язку з оплатою обсягів води, яка йде на виготовлення гарячої води. Також скаржник вважає, що судами не були враховані надані позивачем до матеріалів справи копії зведених відомостей КП "ГІОЦ", з яких вбачається, що ЖБК "Індикатор-13" здійснювало платежі за воду для підігріву, але не в повному обсязі. Також скаржник стверджує, що будинок, який обслуговує відповідач, споживає питну воду, яка використовується для підігріву, і ним було погоджено обсяги отриманих послуг, а тому обов'язок оплачувати питну воду, в т.ч. і ту, що використана ним для надання населенню послуг з гарячого постачання, лежить на відповідачеві.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2003 між Відкритим акціонерним товариством "АК "Київводоканал", правонаступником є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", як постачальником та Житлово-будівельним кооперативом "Індикатор-13" як абонентом був укладений Договір № 02867/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов Договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

В п. 2 Договору визначено, що постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин. Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Відповідно до п. 3.3 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Згідно з п. п. 3.4 та 3.5 Договору абонент розраховується за надані послуги за водопостачання та водовідведення у встановленому органами виконавчої влади порядку у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжного документа до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір чинних тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником розрахункового документа до банківської установи направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. За невиконання цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

У п. 7.1 Договору сторони визначили, що цей Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання питної води та водовідведення за Договором №02867/4-03 від 01.08.2003 в розмірі 188.984,00 грн., що включає в себе 67.830,41 грн. заборгованості за послуги з холодного постачання (питна вода та стоки) за кодом 3-672 та 121.153,59 грн. заборгованості за послуги гарячого водопостачання (питна вода та стоки) за кодом 3-50672, з яких стоки становлять 49.670,43 грн., а гаряча вода 71.483,16 грн., а також пені за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 1.080,94 грн., штрафу в розмірі 9.449,20 грн., 3% річних у розмірі 6.937,28 грн. та інфляційних витрат у розмірі 21.377,54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008 за № 936/15627, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Як зазначено судами, з розгорнутого розрахунку, наданого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що за період з 01.12.2011 по 30.06.2014 за договором відповідачу було виставлено рахунки за послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 337.302,74 грн., а отримано плату за вказані послуги за договором на суму 150.318,48 грн., у зв'язку з чим у відповідача обліковується заборгованість в розмірі 188.984,00 грн.

Також судами встановлено, що відповідач в рахунок погашення боргу за кодом 3-672 в сумі 67.830,41 грн. сплатив 50.000,00 грн. платіжним дорученням № 88 від 29.08.2014 (враховуючи зміну призначення платежу листом ЖБК "Індикатор 13" № 2 від 21.01.2015) та 3.304,79 грн. платіжним дорученням № 13 від 09.02.2015.

Відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кодом 3-672 (холодне водопостачання та стоки) в сумі 14.525,62 грн., а провадження у справі в частині стягнення 53.304,79 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Щодо заявленого до стягнення боргу за кодом 3-50672 в сумі 121.153,69 грн., з яких стоки становлять 49.670,43 грн., а гаряча вода 71.483,16 грн., колегія суддів відзначає таке.

Відповідно до п. 3.13 вищевказаних Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Згідно з п. 5.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Крім того Постановою КМ України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" затверджений, зокрема, Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Зазначеним Порядком (п. п. 18, 30, 59, 77) передбачено, що витрати на питну (холодну) воду для виготовлення теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води включаються до повної собівартості відповідних послуг, а отже враховуються й для визначення відповідних тарифів, якими керуються зазначені вище суб'єкти.

Відповідно до ст. 257 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу та підігріту воду (енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити таку енергію. Тобто, гаряча та підігріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової водопостачання є виробник та/або постачальник електроенергії.

Отже, вартість спожитої води, яка йде на підігрів, має оплачуватися балансоутримувачем відповідного теплового пункту.

Судами встановлено, що на балансі відповідача теплові пункти, з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

Між відповідачем як споживачем та ПАТ "Київенерго" як постачальником був укладений Договір №1640119 від 01.10.1999 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є виробництво та постачання теплової енергії споживачу для потреб з опалення та гарячого водопостачання.

Враховуючи те, що укладеним між позивачем та відповідачем Договором не врегульовано відносини з приводу постачання холодної води для виготовлення гарячої води (шляхом підігріву), а також та за відсутності інших договорів, укладених між сторонами, які б врегульовували відносини між сторонами щодо надання послуг відповідачеві за кодом 3-50672 з постачання питної води, що йде на підігрів, а також з огляду на те, що теплові пункти, з яких здійснюється постачання гарячої води, на балансі відповідача не перебувають, суди дійшли обґрунтованого висновку, що у відповідача відсутній обов'язок сплачувати вартість послуг з постачання питної води, яка йде на підігрів, а, відповідно, і відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за надання послуг з постачання питної води, що йде на підігрів.

Відповідно до п. 1.2 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України 19.02.2002 № 37 (далі - Правила № 37), ці Правила поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Правилами № 37 визначено поняття стічних вод, яким є усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємств (з урахуванням субабонентів).

Пунктом 2.2 Правил № 37 передбачено обов'язок Водоканалу забезпечити приймання, відведення і очистку стічних вод у межах розрахункових проектних показників очисних споруд даного населеного пункту.

Згідно з п. 2.4 Правил № 37 підприємства (зазначені в п. 1.2) зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

За умовами укладеного між сторонами Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником (п. 3.1 Договору), а кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію (п. 3.3 Договору).

Таким чином, у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 3-50672 в сумі 49.670,43 грн. за водовідведення (стоки).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати вищевказаної заборгованості за Договором.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню користь позивача сума основного боргу за Договором в сумі 64.196,05 грн. (заборгованість за кодом 3-672 (холодне водопостачання та стоки) в сумі 14.525,62 грн. та заборгованість за кодом 3-50672 (послуги з водопостачання та водовідведення) в сумі 49.670,43 грн. за водовідведення (стоки).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, то позивач просить стягнути з нього суму пені у розмірі 1 080,94 грн., суму штрафу в розмірі 9 449,20 грн., суму 3% річних у розмірі 6 937,28 грн., інфляційні витрати у розмірі 21 377,54 грн.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 % від несплаченої суми.

Відповідно до п. 4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Також згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суди, здійснивши перевірку нарахованих на суму боргу пені, штрафу, 3% річних та інфляційних витрат, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача наступних сум: за кодом 3-672 - 7.756,64 грн. інфляційних втрат, 2.602,80 грн. 3% річних, 347,20 грн. пені; за кодом 3-50672 - 8.058,93 грн. інфляційних втрат, 2.683,86 грн. 3% річних, 412,56 грн. пені. Всього: 15.815,57 грн. інфляційних втрат, 5.286,66 грн. 3% річних, 759,76 грн. пені, а також суми штрафу в розмірі 5.875,04 грн.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 у справі № 910/29231/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова