ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 926/112/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову та рішенняЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року господарського суду Чернівецької області від 05.03.2015 рокуу справі господарського суду № 926/112/13-г Чернівецької областіза позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5; фізичної особи-підприємця ОСОБА_6про відшкодування матеріальної та моральної шкодиза участю позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ :

у січні 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідача 1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (далі - відповідача 2) про відшкодування шкоди на суму 78 734, 67 грн., в тому числі матеріальної шкоди на суму 28 734, 67 грн. реалізаційної вартості належного їй товару за цінами, що склалися на момент звернення до суду з позовом, а також моральної шкоди на суму 50 000 грн., що, на думку позивача, полягала у позбавленні її можливості своєчасно продати спірний товар та отримати дохід від його реалізації у зв'язку із вчиненням відповідачами незаконних дій з вилучення та перенесення товару, документів та особистих речей позивача з торгового контейнера №5, який не був вчасно звільнений позивачем після закінчення строку дії договору піднайму (оренди), укладеного між позивачем та відповідачем 1, до іншого контейнера на території мікроринку, де позивач здійснювала підприємницьку діяльність (том 1, а.с. 3 - 39).

Справа №926/112/13-г неодноразово розглядалася судами першої та апеляційної інстанцій із прийняттям рішень про відмову в позові, які скасовувались Вищим господарським судом України із направленням справи на новий розгляд (том 1, а.с. 125 - 126, 225 - 228, том 2, а.с. 12 - 17, 98 - 101, 142 - 145, 166 - 173, том 3, а.с. 21 - 28).

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь приватного підприємця ОСОБА_4 шкоди на суму 28 734, 67 грн. та судових витрат на суму 1 275, 40 грн., доручено господарському суду Чернівецької області видати наказ, справу в частині стягнення 50 000 грн. моральної шкоди з приватного підприємця ОСОБА_5 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті постанову апеляційного суду від 07.10.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 06.12.2013 року у даній справі залишено без змін; повернено позивачу з Державного бюджету України 365, 50 грн. надмірно сплаченого судового збору за подання касаційної скарги (том 3, а.с. 56 - 64).

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 16.01.2015 року за наслідком автоматичного розподілу справу №926/112/13-г в частині стягнення 50 000 грн. моральної шкоди прийнято до провадження суддею Бутирським А.А. та призначено її розгляд у судовому засіданні на 09.02.2015 року (том 3, а.с. 67).

09.02.2015 року до господарського суду надійшла заява про збільшення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди до 150 000 грн. (вх. №210) (том 3, а.с. 102а - 105), обґрунтована тим, що за період з вересня 2005 року по даний час стан здоров'я позивача значно погіршився внаслідок тривалих нервово-емоційних переживань, стресових ситуацій, зумовлених неправомірними діями відповідача 1 щодо знищення належного позивачу майна; неправомірне зберігання майна відповідачем 1 також призвело до її моральних страждань у зв'язку з відсутністю коштів для лікування від тяжких хвороб її сина та чоловіка; ухвалою місцевого господарського суду від 09.02.2015 року зазначену заяву прийнято до розгляду, розгляд справи відкладено на 23.02.2015 року, в якому оголошено перерву до 05.03.2015 року (том 3, а.с. 110, 112).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 05.03.2015 року (суддя Бутирський А.А.) позов задоволено частково, стягнено з відповідача 1 на користь позивача 15 000 грн. моральної шкоди та 326, 90 грн. судового збору, у задоволенні решти вимог відмовлено (том 3, а.с. 116 - 118).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила змінити рішення суду першої інстанції від 05.03.2015 року, стягнувши з відповідача 1 на її користь 150 000 грн. відшкодування моральної шкоди, мотивуючи неповнотою дослідження місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та неналежною оцінкою доказів, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 моральної шкоди на суму 150 000 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 05.03.2015 року у даній справі - без змін (том 3, а.с. 155-159).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила змінити постанову апеляційного суду від 19.05.2015 року та рішення суду першої інстанції від 05.03.2015 року, стягнувши на її користь з відповідача 1 моральну шкоду в розмірі 150 000 грн., аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), учасницею якої є Україна з 1997 року, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). За твердженням скаржниці, відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 моральної шкоди в розмірі 135 000 грн. не узгоджується з положеннями Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини щодо справедливої компенсації моральної шкоди, завданої фізичній особі, яка здійснює підприємницьку діяльність. Також, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. за рахунок відповідача 1, не врахували обставин значного погіршення стану здоров'я позивача з моменту виникнення спірних правовідносин у вересні 2005 року по даний час внаслідок порушення відповідачем 1 її прав, як суб'єкта господарювання, впродовж тривалого часу (більш як 9 років), що зумовило необхідність збільшення суми позовних вимог про стягнення моральної шкоди до 150 000 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 19.05.2015 року та рішення суду першої інстанції від 05.03.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши скаржника - фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктами 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року роз'яснено про те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви, що узгоджується з роз'ясненнями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року.

Пунктами 3.10., 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року роз'яснено про те, що передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції, а також можуть бути використані позивачем під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 32, частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 18.01.2005 року позивач та відповідач 1 уклали договір оренди торгового павільйону (далі - Договір оренди) загальною площею 18 кв.м., який розміщений на території ринку "Фортуна", що по вул. Калинівська, 43 в м. Чернівці, для здійснення господарської діяльності (том 1, а.с. 100 - 101, 102); однак, незважаючи на закінчення строку дії зазначеного договору оренди, 01.06.2005 року позивачка продовжувала користуватися павільйоном і здійснювати у ньому торгову діяльність, вважаючи, що має переважне право на продовження договору оренди.

Судами встановлено, що згідно акта виїмки від 12.09.2005 року відповідач 1 перемістила за власною ініціативою речі позивача, які знаходилися в торговому павільйоні №5, в камеру схову (контейнер №8) на зазначеному ринку, орендованому відповідачем 1 як приватним підприємцем (том 1, а.с. 18 - 21); такі дії відповідач 1 пояснювала невиконанням позивачем її вимог про звільнення орендованого контейнера по закінченню строку дії договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідач 1 надсилала на адресу позивача листи від 28.09.2005 року, від 23.11.2005 року та 07.11.2006 року, одержання яких позивачем підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, згідно з якими позивача повідомлено про необхідність звільнити камеру схову, в якій знаходиться належне їй спірне майно (товар), яке було переміщене відповідачами із торгового павільйону №5 у контейнер №8 після закінчення строку дії договору оренди (том 2, а.с. 64 - 69). Однак, зазначені попередження про необхідність звільнення камери схову мали місце після фактичного переміщення спірного товару в камеру схову (контейнер №8) 12.09.2005 року з порушенням положень статті 955 ЦК України, яка передбачає можливість передання спірного майна на відповідальне зберігання третій особі, а не відповідачем 1 самій собі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 матеріальної шкоди на суму 28 734, 67 грн. реалізаційної вартості продуктів харчування, які втратили свою якість внаслідок їх тривалого неналежного зберігання, колегія суддів Вищого господарського суду України у Постанові від 16.12.2014 року виходила із наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача 1 по ініціюванню та вилученню без погодження з позивачем належного їй спірного майна за актом опису від 12.09.2005 року, поміщенням його без згоди власника (позивача) у контейнер №8, який перебував у користуванні відповідача 1 з опечатуванням відповідного контейнера та обмеженням вільного доступу позивача до належного їй майна, яке було продуктами харчування, та доведення вини відповідача 1 у тривалому зберіганні за власною ініціативою спірного майна позивача, внаслідок чого його якість, як продуктів харчування, змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням.

При цьому, з огляду на недослідження судами попередніх інстанцій доказів позивача в частині стягнення моральної шкоди та відсутність в суду касаційної інстанції таких повноважень відповідно до статті 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про направлення справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди (з урахуванням заяви про їх збільшення) при новому розгляді справи, суд першої інстанції встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача 1 щодо безпідставного обмеження вільного доступу позивача до належного їй майна (продуктів харчування з обмеженим терміном придатності) впродовж більш як дев'яти років, що мало наслідком його фактичне знищення, позивачу завдано душевних страждань, що виразилося у погіршенні стану її здоров'я, перебуванні у постійних стресових ситуаціях, нервово-емоційному перенапруженні з вересня 2005 року та витраті часу для реалізації свого права на захист, зокрема, пошуку необхідних документів, звернення до правоохоронних органів (том 2, а.с. 45 - 47, 49 - 51).

З огляду на встановлене та виходячи із вимог розумності та справедливості, місцевий господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 15 000 грн. відшкодування моральної шкоди та зазначив про безпідставність збільшення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди до 150 000 грн. в лютому 2015 року у зв'язку з недоведенням позивачем належними доказами обґрунтованості вимог щодо моральної шкоди на більшу суму. Також, суд першої інстанції відхилив, як окрему підставу для збільшення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, доводи позивача про наявність причинно-наслідкового зв'язку між моральними стражданнями позивача у зв'язку з відсутністю коштів на лікування членів своєї сім"ї та протиправною поведінкою відповідача 1, завданою неналежним зберіганням майна товару позивача.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції за змістом оскаржуваного рішення від 05.03.2015 року та не знайшов правових підстав для його зміни чи скасування.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 15 000 грн. відшкодування моральної шкоди, а доводи позивача за змістом касаційної скарги про неналежну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи на предмет доведення позивачем належними доказами факту завдання їй відповідачем 1 моральної шкоди в розмірі 150 000 грн. з посиланням на докази, прийняті до уваги судами попередніх інстанцій та спростовані судами, вважає такими, що зводяться до намагання переконати Вищий господарський суд України здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 05.03.2015 року у справі №926/112/13-г залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський