ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 910/5878/15-г

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2015у справі№ 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Тара"доТовариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест"простягнення 147387,54 грн., за участю представників сторінвід позивача:Крючков В.О. (договір про надання правової допомоги від 01.09.2015 № б/н),від відповідача:Куркова А.В. (довіреність від 31.12.2014 № б/н),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/5878/15-г (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г (у складі колегії суддів: Дикунської С.Я. - головуючого, Алданової С.О., Коршун Н.М.) позов повністю задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Тара" 142402,00 грн. основного боргу, 2848,04 грн. пені, 1600,65 грн. інфляційних втрат, 536,85 грн. 3% річних, 2947,75 грн. судового збору, 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між ТОВ "Еко-Тара" (продавць) та ТОВ "Рм-Інвест" (покупець) 22.05.2013 укладено договір поставки № 22-05/13.

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець зобов'язується поставити дошку перетином 150х150 мм та піддони дерев'яні розміром 800х1200, а покупець - приймати та вчасно сплачувати за товар.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013. Договір може бути пролонгований шляхом підписання уповноваженими представниками обох сторін додаткової угоди (пункт 16.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 16.12.2013 сторонами погоджено, що у випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити умови договору за 30-ть днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Договір поставки № 22-05/13 від 22.05.2013 за свою правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, на підставі частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Судами встановлено, що пунктом 7.1. договору передбачено, що покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 20-ти календарних днів з моменту отримання товару банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку, наданого продавцем.

Позивачем поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 172608,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 103 від 17.11.2014 на суму 40920,00 грн.; № 109 від 01.12.2014 на суму 40920,00 грн.; № 128 від 15.12.2014 на суму 45384,00 грн.; № 1 від 05.01.2015 на суму 45384,00 грн., які підписані уповноваженими особами відповідача та скріплені печаткою ТОВ "Рм-Інвест".

Отримання продукції відповідачем на вказану суму не заперечується, та підтверджується заборгованість перед позивачем сумі 142402,00 грн.

Відповідач наполягає на тому, що позивачем поставлено неякісний товар, тому він має право притримання коштів на підставі статей 594-597 Цивільного кодексу України.

Суди дійшли до правильного висновку, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки відповідач протягом строку для пред'явлення претензій (20-ть днів з дня поставки) будь-яких претензій позивачу щодо асортименту, кількості та якості товару не виставляв, як передбачено пунктом 12.2 договору, тому товар вважається прийнятим покупцем.

Крім цього, безпідставними є посилання скаржника на приписи статей 594-597 Цивільного кодексу України щодо права притримання коштів, оскільки вказаними положеннями закону врегульовано право притримання речі, яку притримав кредитор, та не стосується затримання грошових коштів з оплати за отриманий товар тощо.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 527 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суди дійшли до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення 142402,00 грн. за поставлену продукцію підлягають задоволенню.

Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Статтями 549, 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється на підставі статті 3 цього Закону від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судами встановлено, що пунктом 13.2 сторонами погоджено, що за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої та апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, дійшли до правильного висновку про стягнення з відповідача 2848,04 грн. пені, 1600,65 грн. інфляційних втрат, 536,85 грн. 3% річних.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 у справі № 910/5878/15-г Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.