ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № П-6/94-13/60 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючий, Алєва І.В., Дроботова Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МТС Україна"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017у справі№ П-6/94-13/60 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПрокурора Івано-Франківської міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в особі Карпатського національного природного паркудоПриватного акціонерного товариства "МТС Україна"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Ворохтянська селищна радатретя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "І.К.Ініціатива"прозвільнення та повернення за належністю самовільно зайнятої земельної ділянки, зобов'язання привести земельну ділянку в належний для використання стан, стягнення 1860,29 грн. збитківза участю представників: прокурораТомчук М.О.- посвід. № 000606;позивачів- Іванюк Н.В.- предст. дов. від 10.01.2017; - Вань І. Р. - посвід. дов. від 31.01.2017;відповідачаЛиштва Ю.В. -предст. дов. від 01.11.2016;третіх осібне з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Івано-Франківської міжрайонної природоохоронної прокуратури (здійснено заміну позивача відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2016 на прокуратуру Івано-Франківської області) звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (правонаступник - Міністерство екології та природних ресурсів України) в особі Карпатського національного природного парку з позовом до Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" (надалі - Приватного акціонерного товариства "МТС Україна") про зобов'язання привести у придатний до використання стан самовільно зайняту земельну ділянку Карпатського національного природного парку площею 0,0117 га в кварталі 21 виділ 1 Татарівського ПОНДВ, звільнення її та повернення за належністю Карпатському національному природному парку та про стягнення 1860,29 грн. збитків на користь фонду охорони навколишнього природного середовища Ворохтянської селищної ради. Позов вмотивовано неправомірністю використання земель природно-заповідного фонду України під обслуговування об'єкту комунікацій без наявності відповідних правовстановлюючих документів, приписами статей 7, 11 Закону України "Про природно-заповідний фонд", статті 125 Земельного кодексу України, статей 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що позов подано прокурором в інтересах особи, яка не уповноважена державою здійснювати функції у спірних правовідносинах; перевірку дотримання вимог земельного законодавства проведено з порушенням встановленого порядку; матеріалами справи не доведено знаходження об'єкту комунікацій на землях Карпатського національного природного парку.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2016 (судді: Малєєва О.В. - головуючий, Деделюк Б.В., Фанда О.М.) позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано Приватне акціонерне товариство "МТС Україна" привести у придатний для використання стан самовільно зайняту земельну ділянку Карпатського національного природного парку площею 0,0117 га в кварталі 21 виділ 1 Татарівського ПОНДВ, звільнити її та повернути за належністю Карпатському національному природному парку; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 1860,29 грн збитків; стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 (судді: Бойко С.М. - головуючий, Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення в частині зобов'язання привести у придатний до використання стан самовільно зайняту земельну ділянку скасувати, та залишити позов в цій частині без розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, що спричинило прийняття невірного рішення, суди невірно застосували норми статей 53, 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" щодо створення та зміни меж національних природних парків та не враховано, що згідно Указу Президента України від 23.02.2010 №215 змінено межі парку, внаслідок чого спірна земельна ділянка вилучена з території об'єкту природно-заповідного фонду; крім того судами не враховано вимог статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо представництва інтересів державних органів прокуратурою, та не враховано, що Карпатський національний природний парк не є органом державної влади чи органом державного самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади в розумінні Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп99 та статті 6 Конституції України; суди не врахували, що Міністерство екології та природних ресурсів, не будучи ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, не може виступати органом, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, що передбачають звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, а Карпатський національний природний парк не позбавлений права самостійно звернутися з позовом про захист своїх прав, як землекористувач на підставі статей 152, 212 Земельного кодексу України; висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на документах, які не можуть бути належними доказами самовільного зайняття земельної ділянки, підтверджувати особу, що самовільно використовує земельну ділянку та площу такої земельної ділянки, що свідчить про неповне з'ясування судами всіх обставин справи.

Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Представники позивачів та прокуратури усно у судовому засіданні заперечили проти доводів касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень.

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство екології та природних ресурсів України заперечило проти доводів скарги, вказавши, що Карпатський національний природний парк, як законний постійний землекористувач земельної ділянки, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду, відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, має право на захист порушеного права, навіть за умов відсутності у нього статусу органу державної влади; позов прокурора в інтересах держави у цій справі подано в особі міністерства, як органу державної влади та парку, як постійного землекористувача на захист порушеного інтересу держави, саме щодо охорони земельної ділянки природно-заповідного фонду від незаконного землекористування.

Треті особи не скористалися процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, позивачів та відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийняті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Місцевий господарський суд встановив, що спеціалісти Державної інспекції з контролю за використання і охороною земель в Івано-Франківській області на виконання листа Івано-Франківської міжрайонної природоохоронної прокуратури від 03.07.2009 провели позапланову перевірку з дотримання вимог земельного законодавства на території Татарівського ПОНДВ Карпатського НПП, за наслідками якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та акт обстеження земельної ділянки від 04.08.2009, за змістом яких відповідач без наявності правовстановлюючих документів, самовільно зайняв земельну ділянку Карпатського НПП площею 0,0117 га. в кварталі 21 виділ 1 Татарівського ПОНДВ та використовує дану самовільно зайняту земельну ділянку для обслуговування об'єкта комунікацій (телекомунаційної вежі та контейнера з технологічним обладнанням). Згідно з розрахунком шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем проведеного спеціалістами управління контролю за використанням та охороною земель в Івано-Франківській області згідно з "Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" відповідач внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки Карпатського НПП площею 0,0117 га природно-заповідному фонду заподіяно шкоду в розмірі 1860,29 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 визнано протиправними дії Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель в Івано-Франківській області щодо проведення 04.08.2009 перевірки дотримання вимог земельного законодавства; ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 закрито провадження у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій по складанню акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.08.2009, акта обстеження земельної ділянки від 04.08.2009, розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки від 05.08.2009, а також щодо скасування цих актів та розрахунку.

На виконання вимоги ухвали Господарського суду від 23.01.2014 представник Івано-Франківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері 04.02.2014 спільно із спеціалістом Державного підприємства "Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру" та працівником Карпатського національного природного парку здійснив виїзд в смт. Ворохта, де встановив місцезнаходження спірної земельної ділянки. за допомогою спеціального пристрою GPS-приймача спеціалістом Державного підприємства "Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру" як такої, яка згідно з правовстановлюючими документами (державний акт І-ІФ№001505 від 29.12.2001 на право постійного користування земельною ділянкою) належить Карпатському національному парку та знаходиться в кварталі 21 виділі 1 Татарського ПОНДВ згідно з матеріалами лісовпорядкування. У поясненнях № 69 від 17.02.2014 підприємство повідомило, що 04.02.2014 за результатами проведеної геодезичної зйомки здійснено накладання на робочу версію меж парку. Із схеми розташування земельної ділянки вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Карпатського національного природного парку.

Також місцезнаходження земельної ділянки в кварталі 21 виділ 1 Татарівського ПОНДВ підтверджується даними (лист №454 від 28.08.2009, викопіювання з планшету матеріалів лісовпорядкування 2001 року, актом від 07.05.2014, витягами з геодезичного журналу окружної межі парку в розрізі Татарівського відділення квартали 20-21 точки 100-124 ).

Також суд першої інстанції дослідив договір резервування земельної ділянки № Р-855/08-06242 від 25.12.2007, укладений Ворохтянською селищною радою та Закритим акціонерним товариством "Український мобільний зв'язок".

На підставі наведених доказів місцевий господарський суд дійшов висновків про доведеність порушених інтересів держави, вірне визначення прокурором позивачів у цій справі, в особі яких прокурор звернувся до суду за захистом порушеного права та інтересу; суд визначив, як самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки без набуття належно оформленого права користування землею та наявність підстав для повернення земельної ділянки постійному користувачу з приведенням її у придатний для використання стан. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків на користь Ворохтянської селищної ради - третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, суд вказав, що спір не може бути вирішено на користь третьої особи.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, вказав, що право постійного користування спірною земельною ділянкою Карпатського національного природного парку посвідчено Державним актом від 29.12.2001, а знаходження спірної земельної ділянки в межах парку встановлено та підтверджено матеріалами справи, що спростовує доводи відповідача щодо зміни меж парку та вилучення земельної ділянки, якою користується відповідач з об'єкту природно-заповідного фонду.

Судова колегія зазначає, що за статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням і охоронною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави (вказана норма передбачена також вимогами статті 1 Земельного кодексу України).

Згідно з статтею 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Відповідно до приписів статті 7 вказаного Закону землі природно-заповідного фонду України, а також землі мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і на них забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. (частина друга статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища")

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, передбачений статтею 124 Земельного кодексу України. За змістом частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

За приписами статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянко, і відшкодування заподіяних збитків.

За приписами статей 187, 188 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Статтею 16 Земельного кодексу Української РСР (чинного на час створення Карпатського національного природного парку) передбачалось надання земельних ділянок у користування в порядку відведення на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів у порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" від 18 грудня 1990 року передбачалось, що громадяни, установи, підприємства, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Як за статтею 23 Земельного кодексу Української РСР (1990 року), так і за статтею 125 Земельного кодексу України право постійного користування землею посвідчується державними актами, що видаються та реєструються у встановленому порядку. Пунктами 1.12 та 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), передбачено складання державного акта на право постійного користування після визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

За результатами виконаних робіт з перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок та кадастрової зйомки земельної ділянки складається кадастровий план, на який наносяться елементи, наведені в пункті 2.6 зазначеної вище Інструкції, а за пунктом 2.8 цієї Інструкції на плані земельної ділянки в бланку державного акта ці елементи відтворюються (за винятком елементів, зазначених у абзацах 5, 6, 8 пункту 2.6 Інструкції.

Суди з'ясували, що позов у цій справі подано на захист, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою Карпатського національного природного парку, який згідно зі статтею 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд" відноситься до об'єктів природно-заповідного фонду, створено постановою Ради Міністрів Української РСР від 03.06.1980 № 376; межі парку затверджено додатком до цієї постанови. Крім того, матеріали справи містять Державний акт на право постійного користування землею № І-ІФ № 001505 від 29.12.2001, виданий Карпатському національному природному парку, із планом зовнішніх меж землекористування, будь-яких доводів та доказів про припинення землекористування чи зміну меж цієї земельної ділянки у встановленому порядку матеріали справи не містять.

Враховуючи наведені норми права та встановлені судами обставини суди дійшли обґрунтованих та законних висновків, що відповідач не довів набуття у встановленому порядку права користування спірною земельною ділянкою, тоді як таке користування здійснено відповідачем самовільно, відтак обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача привести у придатний для використання стан самовільно зайняту спірну земельну ділянку та звільнити її і повернути за належністю Карпатському національному природному парку.

Доводам скаржника щодо представництва інтересів державних органів прокуратурою та невірним визначенням прокурором позивачів у справі надано належну та обґрунтовану оцінку судами попередніх інстанцій, яку скаржник у розумінні вимог статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України не спростував.

Інші доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МТС Україна" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017 у справі № П-6/94-13/60 Господарського суду Івано-Франківської області та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2016 залишити без змін.

Головуючий Л.Рогач

Судді: І.Алєєва

Т. Дроботова