ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Справа № 910/13785/16

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівБакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальский клуб "Дружба"на постанову від 31.01.2017 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/13785/16 господарського суду міста Києваза позовомБроварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах державидо за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача1. Київської обласної ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальский клуб "Дружба" Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарствапровизнання недійсними рішення та договору

За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явились

Від відповідача - 1) не з'явились

2) Бєліков В.О. (дов. від 04.10.16)

Від Генеральної прокуратури України - Гришина Т.А.

ВСТАНОВИЛА:

Броварська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" про визнання недійсними:

- п. 1.4 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 року "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" та п. 3.1 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування;

- договору про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013, укладеного між Київський обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796га.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2016 (суддя Зеленіна Н.І.) позов задоволено, визнано недійсним п. 1.4 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" за Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" та п. 3.1. сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 року в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування; визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013, укладений між Київський обласним та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 19796га.

Рішення мотивовано незаконністю п.1.4 та п.3.1 та спірного рішення, оскільки відбулось передання мисливських угідь, що знаходяться на землях приватної власності, без погодження з власниками та землекористувачами земель (ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання") .

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у складі: Баранця О.М., Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст.78, 79 Земельного кодексу України, ст.3 Закону України "Про мисливські господарства та полювання".

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами встановлено, що відповідно до пункту 1.4 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34- VІ від 17.09.2013 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області", ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 49 років, площею 19796 в межах Поліського району Київської області.

Згідно з описом меж (додаток № 4 до вказаного Рішення), межі мисливських угідь становлять: з півночі: від межі зони відчуження до с.Млачівка, далі південною стороною асфальтної дороги, пересікаючи с.Максимовичі до с.Радинка, далі в обхід з південної сторони с.Радинка асфальтною дорогою з південної сторони вздовж сіл Стещина, Калинівка, Орджонікідзе до с.Нові Соколи; зі сходу: далі по адміністративній межі Поліського та Іванківського районів Київської області; з півдня: далі по адміністративній межі Поліського та Іванківського районів Київської області до адміністративної межі Київської та Житомирської областей; із заходу далі по адміністративній межі Київської та Житомирської областей до перетину з межею зони відчуження, далі межею зони відчуження до асфальтної дороги с.Млачівка.

Відповідно до пункту 3.1 рішення надано вказівку Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства укласти, зокрема, з ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба", договір про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані йому у користування.

Надання угідь у користування ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" погоджено Поліською районною радою (рішення від 01.08.2013 за №238-33-VI), Максимовицькою (рішення від 24.07.2013 за № 154-34-VI), Млачівською (рішення від 25.07.2013 за № 195-30-VI), Стещинською (рішення від 25.07.2013 за № 156-43-VI), Радинською (рішення від 30.07.2013 за № 382-37 -VI), Мар'янівською (рішення від 25.07.2013 за № 193-51-VI), Орджонікідзенською (рішення від 29.07.2013 за № 195-39-VI) сільськими радами Поліського району Київської області.

Крім того, ДП "Поліське лісове господарство" надало в користування ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" угіддя, розташовані в межах Красятицького, Зеленополянського, Стещинського та Радинського лісництв вказаного підприємства, загальною площею 16329 га, терміном на 49 років.

Прокурор, посилаючись на незаконність рішення Ради та порушення при його прийнятті вимог чинного законодавства, звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Преамбулою Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Статтею 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання до яких належить: організація та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин; вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь; реалізація інших питань у межах своїх повноважень.

Таким чином, вказаний Закон встановлює порядок надання угідь для ведення мисливського господарства, зокрема передбачає необхідність отримання погодження з власниками або користувачами земельних ділянок, що входять до складу мисливських угідь, на відсутність якого посилається прокурор як на підставу визнання недійсними спірних рішення та договору.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

При цьому Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст. 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Як зазначалося вище, обгрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача-2 прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з усіма власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора. Але, при цьому не врахували, що приписами Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено обов'язок саме ТОВ "Мисливсько-рибальський клуб "Дружба" отримувати погодження подання з власниками або користувачами земельних ділянок, прийняття відповідачем-1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу-2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства. При цьому ні судом першої інстанції, ні судом другої інстанції не було витребувано та відповідно не досліджено доказів недобросовісності відповідача-2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежно виконання ним договірних зобов'язань за спірним договором.

Тобто, судами не з'ясовано законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-2, а також яким чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу.

Крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому судам слід було з'ясувати чи можуть землі населених пунктів бути мисливськими угіддями в розумінні ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а території власників та землекористувачів таких земель використовуватись для ведення мисливського господарства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, без з'ясування та оцінки всіх обставин справи дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

З огляду на те, що в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутнє право встановлювати або вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, так само як і надавати їм власну юридичну оцінку, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі і передачі її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час здійснення якого суду необхідно врахувати вищезазначені обставини, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, і повністю встановивши фактичні обставини справи, підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням їм обґрунтованої юридичної оцінки, вирішити спір з приводу наявності чи відсутності підстав для задоволення позову із застосуванням до спірних правовідносин відповідних норм матеріального права.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливсько-рибальский клуб "Дружба" задовольнити.

Постанову від 31.01.2017 Київського апеляційного господарського суду у справі №910/13785/16 господарського суду міста Києва та рішення від 25.10.2016 господарського суду міста Києва скасувати; справу №910/13785/16 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді С. Бакуліна

О. Яценко