Постанова ВГСУ від 13.01.2016 року у справі №916/2569/15

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 916/2569/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Алєєвої І.В.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивача, відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р.у справі № 916/2569/15 господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"простягнення 53966, 77 грн.В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 48152,96 грн. інфляційних та 5813,81 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання з відповідачем договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №114-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 р., встановлення пунктом 2.3 договору обов'язку відповідача щодо щомісячної оплати сервітуту, виставлення позивачем рахунків для оплати на суму 190879,84 грн., стягнення з відповідача вказаної суми рішенням господарського суду Одеської області від 27.08.2014 р. по справі № 916/940/14, фактичне отримання коштів на виконання судового наказу 18.12.2014 р.

Вказує на приписи ст. 625 Цивільного Кодексу України, як на підставу для стягнення інфляційних сум та 3% річних за весь час прострочки до моменту фактичного отримання коштів.

Заявою від 13.07.2015 р. вх. № 17737/15 позивач уточнив назву позовної заяви, змінивши її на "позовна заява про стягнення інфляційних та 3% річних", не зачіпаючи при цьому ані підстав подання позову, ані заявлених позовних вимог.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.08.2015 р. у даній справі ( суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Ліпчанська Н.В.), позов задоволено: стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт на користь Державного підприємства "Адміністрація морський портів України в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морський портів України інфляційні втрати в сумі 48152,96 грн., 3% річних в сумі 5813, 81 грн. та судовий збір у сумі 1827,00 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 р. та рішення господарського суду Одеської області від 14.08.2015 р. скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.12.2015 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії ДП "Адміністрація портів України" обґрунтовує свою позицію щодо даної справи та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 13.01.2016 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі начальника Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (власник) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (сервітуарій) укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 р. №653-0/114-П-ІЛФ-13.

Відповідно до п. 1.1 договору власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 21 (довжина причалу (п.м.) - 200, 00, архівний номер паспорту 85314).

Пунктом 4.1 договору визначено, що за невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодаства.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 53 966,77 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 р. №653-0/114-П-ІЛФ-13.

Питання щодо наявності та стягнення заборгованості за вказаним договором було предметом судового розгляду по справі №916/940/14.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 27.08.2014 р. у справі №916/940/14 з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" стягнуто на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" заборгованість у сумі 190879,84 грн. та судовий збір у сумі 3 817,59 грн.

Зазначена заборгованість є платою за сервітут, яка виникла на підставі рахунків від 30.09.2013 р. № Пр/4453, від 31.10.2013 р. № Пр/9362, від 30.11.2013 р. № Пр/9390, від 31.12.2013 р. № Пр/12858 на загальну суму 190879,84 грн.

Вищевказане рішення було залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2015 р.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факт невиконання зобов'язання за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 р. №653-0/114-П-ІЛФ-13 та сума заборгованості встановлені рішенням суду у справі №916/940/14, тому не підлягають доказуванню.

З копії банківської виписки вбачається, що наказ суду у справі №916/940/14 добровільно виконано відповідачем 18.12.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Пунктом 2.3 договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 р. №653-0/114-П-ІЛФ-13 передбачено, що оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховуюється виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Договір діє до 31 грудня 2013 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1 Договору).

З огляду на положення спірного договору та норми чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 48152,96 грн., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України та 3% річних у розмірі 5813,81 грн., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання.

Крім того, суди попередніх інстанції правомірно зауважили про безпідставність вимоги відповідача щодо необхідності припинення провадження по справі по ч. 1 п. 2 ст. 80 Господарського Процесуального Кодексу України, оскільки вже існує рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Так, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що під час розгляду справи № 916/940/14 вирішувався спір щодо основного боргу по оплаті сервітуту, тоді як по даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних сум та 3% річних відповідно до приписів ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Таким чином, хоча суб'єктний склад учасників по справах і співпадає, але предмет спору та підстави для стягнення є різними.

Стосовно доводів, які викладені Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-