ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 року Справа № 910/11920/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавхіммаш"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 11.08.2015 Київського апеляційного господарського суду 21.10.2015у справі Господарського суду№ 910/11920/15 міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Полтавхіммаш"доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство "Азовелектросталь"провизнання недійсною додаткової угодиу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Білоярець І.С.; Колток О.І.; - відповідача - третьої особиБеляневич О.А.; Волянська О.Ю.; Спєров Д.К.; Черей О.В.; Колток О.І.;ВСТАНОВИВ:

08.05.2015 Публічне акціонерне товариство "Полтавхіммаш" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 06.07.2010 до договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 у справі № 910/11920/15 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий суддя, судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Полтавхіммаш" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням письмових пояснень), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 у справі № 910/11920/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" надало відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавхіммаш" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 у справі № 910/11920/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 06.09.2007 між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" та Закритим акціонерним товариством "АзовЕлектроСталь", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "АзовЕлектроСталь" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 313-МВ/07.

Між Приватним акціонерним товариством "АзовЕлектроСталь" та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" було укладено 26 додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії № 313-МВ/07.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" за кредитним договором 06.09.2007 між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки № 428-П/07. Відповідно до п. 5.4 даного договору сторони погодили, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

06.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 06.07.2010 до договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007.

Підставою для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 06.07.2010 до договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007 позивачем було зазначено те, що на дату укладення спірної додаткової угоди порука за договором поруки № 428-П/07 від 06.09.2007 була припинена на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку із зміною основного зобов'язання за кредитним договором без згоди позивача, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Так, за змістом частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 916/101/14, від 18.06.2012 у справі № 6-73цс12.

Встановлені у ч. 1 ст. 559 ЦК України імперативні положення презюмуються. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-69цс11, від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, від 21.05.2012 у справі № 6-88цс11, від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12, від 05.12.2012 у справі № 6-147цс12.

За змістом ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін "порука", застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 32- 34, 43, 84, 105 ГПК України, не врахували наведене та не дослідили питання щодо припинення/неприпинення поруки за договором поруки № 428-П/07 від 06.09.2007 на дату укладення спірної додаткової угоди, відтак не спростували та не відхилили доводи позивача про те, що сторонами додаткової угоди внесено зміни до договору зобов'язання за яким припинені.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначивши, що обидві сторони спірної угоди були обізнані про припинення поруки за договором поруки № 428-П/07 від 06.09.2007, оскільки були учасниками судового процесу у справі № 13/58-20/10, не встановив та не зазначив дату з якої порука є припиненою, беручи до уваги те, що рішення Господарського суду Полтавської області від 03.06.2009 у справі № 13/58, яким було встановлено, що порука за договором поруки № 428-П/07 від 06.09.2007 припинилася, було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2009; в подальшому ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.01.2011 у справі № 13/58-20/10 прийнято відмову від позову та припинено провадження у справі.

Водночас касаційна інстанція, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначаючи про те, що спірна додаткова угода за своїм змістом і правовою природою є новим договором поруки, так як містить в собі істотні умови договору поруки та породжує нове зобов'язання поруки по забезпеченню виконання договору про відкриття кредитної лінії № 313-МВ/07 від 06.09.2007, не врахували, що у додатковій угоді № 1, сторони дійшли згоди внести зміни (викласти в новій редакції, доповнити) в окремі пункти договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007, а саме: виключено термін "Збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором" пункту 1.1 статті 1 "Тлумачення термінів" договору; доповнено пункт 1.1 статті 1 "Тлумачення термінів" договору терміном "Третя особа"; викладено пункт 2.1 "Предмет договору" договору в новій редакції; доповнено статтю 4 "Права поручителя, який виконав зобов'язання" договору пунктом 4.2; викладено статтю 5 "Строк дії та інші умови договору" договору в новій редакції; додаток № 1 до договору викладено в новій редакції. При цьому, в п. 9 додаткової угоди сторони зазначили, що в усьому іншому сторони керуються умовами договору поруки. Тобто, сторонами у вищезазначеній додатковій угоді було передбачено, що дана угода спрямована саме на зміну договору поруки № 428-П/07 від 06.09.2007.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 2, 3 ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя (третє речення частини 4 статті 559 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Водночас із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 251 та частина 2 статті 252 ЦК України).

У додатковій угоді № 1 від 06.07.2010 строк дії договору поруки не встановлено, а її умови (п. 5.2 додаткової угоди) про дію договору до повного виконання зобов'язань боржника за основним договором не свідчать про те, що додатковою угодою встановлено строк дії поруки в розумінні статей 251, 252 ЦК України (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-42гс15, від 23.12.2015 у справі № 6-436цс15).

Крім того, враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки належать, зокрема, - відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно із ч. 1 ст. 555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК)). Така правова позиція викладена в листі Верховного Суду України від 0.02.2015 "Аналіз застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання".

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували, що у спірній додатковій угоді відсутні відомості про боржника.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися із висновком судів попередніх інстанцій про те, що додаткова угода № 1 від 06.07.2010, відповідно до вимог ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, містить всі необхідні істотні умови.

Разом з тим, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що право особи, про захист якого вона просить, не порушене, а стороною у спорі до винесення рішення було заявлено про застосування позовної давності, під час нового розгляду необхідно врахувати вимоги статті 267 ЦК України.

Посилання відповідача у додаткових доповненнях до відзиву на постанову Вищого господарського суду України від 24.04.2007 у справі № 35/291 не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначену постанову прийнято з урахуванням інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, зокрема, судами у справі № 35/291 встановлено, що п. 7 додаткової угоди договору від 08.01.2004 свідчить про поширення її дії на правовідносини, що виникли раніше, а саме з моменту укладення основного договору - 08.01.2004, та не свідчить про пролонгацію дії договору від 08.01.2004.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавхіммаш" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 у справі № 910/11920/15.

Справу № 910/11920/15 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ