ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року Справа № 911/1661/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія"на рішення господарського суду Київської області від 17.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 р. у справі № 911/1661/13 господарського суду Київської областіза позовомДержавного підприємства "Дослідне господарство "Оленівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія"простягнення заборгованостіза участю представників:

позивача: Сивун О.М.

відповідача: Заворотнюк М.С.

в с т а н о в и в :

Державне підприємство "Дослідне господарство "Оленівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (надалі - "ДП "Дослідне господарство "Оленівське") звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія" (надалі - "ТОВ "Молочна компанія") про стягнення 298 258,15 грн. основного боргу, 79 347,11 грн. пені та 20 878,06 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого за укладеним між сторонами договором поставки молока коров'ячого пастеризованого, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 629, 712 ЦК України та ст. ст. 193, 231 ГК України.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.06.2013 р. (суддя Скутельник П.Ф.) позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Молочна компанія" на користь ДП "Дослідне господарство "Оленівське" 298 258,15 грн. основного боргу, 79 347,11 грн. пені, 20 878,06 грн. штрафу та 7 969,67 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване виникненням між сторонами правовідносин поставки, доведеністю як факту здійснення поставки товару позивачем, так і порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленої продукції, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору та зумовлює необхідність застосування норм ст. ст. 525, 526, 530, 549, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України. При цьому суд, з огляду на положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, дійшов висновку, що зобов'язання відповідача з оплати поставленого товару виникло з моменту прийняття товару згідно наявних в матеріалах справи приймальних квитанцій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 р. (судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Молочна компанія" на користь ДП "Дослідне господарство "Оленівське" 273 119,03 грн. основного боргу, 7 420,10 грн. пені, 19 118,33 грн. штрафу та 5 993,18 грн. судового збору; також стягнуто з ДП "Дослідне господарство "Оленівське" на користь ТОВ "Молочна компанія" 988,24 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем дійсно порушено зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції, проте, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, останнім днем виконання ним зобов'язання з оплати було 31.03.2013 р., про що зазначено позивачем в претензії. В той же час, апеляційним судом взято до уваги здійснення відповідачем часткової оплати поставленої позивачем продукції.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Молочна компанія" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 17.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.02.2012 р. між ДП "Дослідне господарство "Оленівське" (постачальник) та ТОВ "Молочна компанія" (покупець) було укладено договір поставки № 27 (надалі - "Договір"), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, відпускати покупцю для подальшої переробки молоко коров'яче пастеризоване (сировину), яке відповідає діючим нормам ДСТУ, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти сировину та провести розрахунки за прийняту сировину.

При укладенні Договору сторони дійшли згоди (п. 2.3 Договору), що оплата за поставлену сировину проводиться за договірною ціною, яка може змінюватися за взаємною згодою сторін в залежності від сезону, умов ринку, якості та кількості сировини шляхом підписання протоколу погодження цін.

Покупець, згідно з п. 2.5 Договору, зобов'язується провести розрахунки за поставлену сировину в національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про виникнення між сторонами правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з лютого 2012 року по лютий 2013 року ДП "Дослідне господарство "Оленівське" на виконання своїх зобов'язань за Договором поставлено ТОВ "Молочна компанія" продукцію згідно з заявленими приймальними квитанціями на загальну суму 1 415 599,16 грн.

Відповідач, за твердженням позивача, свої зобов'язання з оплати поставленої сировини виконав неналежним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 298 258,15 грн., що і стало підставою для звернення з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи даний спір, предметом якого є майнова вимога позивача, яка ґрунтується на частковому невиконанні відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем за договором поставки, місцевий господарський суд, погоджуючись із доводами позивача стосовно здійснення відповідачем часткових розрахунків за вказаним договором, а також стосовно наявності у нього заборгованості саме у стягуваному розмірі, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи були відсутні будь-які належні докази (первинні документи), які б підтверджували доводи позивача про часткове здійснення відповідачем розрахунків за договором поставки та про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем саме у стягуваному розмірі.

Апеляційний суд, в свою чергу, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 273 119,03 грн. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з відомостей, що містяться в акті звірки взаємних розрахунків між сторонами. Проте, колегія суддів зазначає, що вказаний акт не є первинним документом в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в той час як факт здійснення будь-якої господарської операції (в тому числі передачі товару, сплати грошових коштів тощо) можуть засвідчувати тільки первинні документи. Також, зазначений акт підписано лише ДП "Дослідне господарство "Оленівське".

Відповідно ж до вимог, які ставляться до судового рішення, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, чого у даному випадку судами дотримано не було.

З огляду на дане, судами не встановлено дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

Що стосується початку перебігу строку виконання зобов'язання відповідача з оплати поставленої сировини, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у договорі поставки № 27 від 14.02.2012 р. строк оплати поставленої позивачем відповідачу продукції не встановлено. Проте, судами не взято до уваги, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази з зазначенням конкретної дати отримання відповідачем продукції від позивача або товаророзпорядчих документів на неї. Наявні приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини містять лише інформацію щодо кількості, вартості молочної сировини за весь минулий місяць.

Крім того, при задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу судами не було враховано, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення").

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 17.06.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 р. у справі № 911/1661/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяА. Демидова СуддіО. Кролевець О. Попікова