ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року Справа № 5006/7/155/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2013р.

у справі № 5006/7/155/2012 Господарського суду Донецької області

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення заборгованості в сумі 117000 грн., 3% річних в сумі 6794,64грн., інфляційних в сумі 9189,97 грн., пені в сумі 9684,98грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди транспортних засобів, в тому числі 118000,00грн. основного боргу, 6798,83грн. 3% річних, 9804,46грн. інфляційних втрат, 10244, 13грн. пені.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.09.2013р. (суддя Сгара Е.В.) позов задоволений частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 заборгованість в сумі 117000,00грн., 3% річних в сумі 6791,42грн., інфляційні втрати в сумі 9189,97грн., пеню в сумі 9684,98грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. (судді: Чернота Л.Ф., Бойченко К.І., Стойка О.В.) зазначене судове рішення скасоване, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4(Орендар, який в подальшому змінив прізвище на ОСОБА_4) було укладено договір оренди (найму) транспортних засобів б/н від 08.01.2009р. (надалі Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у оплатне використання в приватних, виробничих, міжміських та міжнародних транспортних перевезеннях транспортні засоби, перелік яких наведений у п. 1.1 цього договору.

Відповідно до п.7.1. Договору шляхом підписання цього Договору сторони засвідчили факт передачі "Орендодавцем" у володіння та користування "Орендаря" транспортних засобів, зазначених у п 1.1. цього договору в справному непошкодженому стані.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що договір укладено сторонами на невизначений строк.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що плата за користування Орендарем визначеними в п.1.1. цього Договору транспортними засобами встановлена сторонами у розмірі 3000грн. на місяць.

Згідно п.3.2. Договору Орендар сплачує орендну плату шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця до 10 числа кожного місяця, наступного за розрахунковим.

Вказаний договір скріплений підписами та засвідчений печатками обох сторін. Ідентичність підпису та печатки відповідача підтверджено висновками призначеної судом експертизи.

Відповідно до п.5.3. Договору, у разі прострочення Орендарем виконання грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів у встановлені Договором строки, наступає відповідальність, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, Орендарю нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення зобов'язання.

При цьому, господарським судом першої інстанції встановлено факт наявності між сторонами орендних правовідносин, а також факт порушення відповідачем зобов'язань за вказаним договором, а саме: відповідач здійснив оплату за вказаним договором лише у вересні - листопаді 2010 року, у періоди січень 2009р. - серпень 2010р., грудень2010р.- червень2012р. орендна плата не сплачувалась. За актом від 11.07.2012р. відповідач повернув позивачу об'єкти оренди, що перераховані в п.1.1. Договору.

Господарським судом встановлено, що сума основного боргу з орендної плати складає 117000грн. Оскільки позивачем було заявлено до стягнення суми пені, 3% річних, інфляційних втрат, господарський суд перевірив правильність розрахунку вказаних сум та встановив, що до стягнення підлягають 3% річних в сумі 6791,42грн., інфляційні втрати в сумі 9189,97грн., пеня в сумі 9684,98грн.

З урахуванням встановлених обставин та з посиланням на норми ст.ст.11, 509,526,527,549, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173-175,193, 216-218 Господарського кодексу України, господарський суд першої інстанції задовольнив позов у вищезазначеній частині.

Постановою від 23.10.2013р. Донецький апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Донецької області від 17.09.2013р. та відмовив у задоволенні позову з посиланням на те, що всупереч положенням ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України, якими передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, укладений між сторонами договір оренди нотаріально не посвідчений, тому з урахуванням приписів ч. 3 ст. 640 та ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, а відтак не породжує для сторін прав та обов'язків.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Частинами 1, 2 ст. 799 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З приписів частини 1 ст. 284 Цивільного кодексу України вбачається, що істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Статтею 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

З приписів норми ст.ст. 50, 51 Цивільного кодексу України вбачається, що фізична особа - підприємець має інший правовий статус ніж фізична особа, тому договір транспортного засобу, який укладений фізичними особами - підприємцями, не потребує нотаріального посвідчення, оскільки у ст. 799 Цивільного кодексу України йдеться саме про договір, що укладається фізичною особою.

З встановлених судовими інстанціями обставин справи вбачається, що договір оренди транспортних засобів укладений фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані у встановленому законодавством порядку, у письмовій формі; сторонами погоджені істотні умови договору - об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата. Тобто договір укладений сторонами з дотриманням встановленого законом порядку. А відтак, рішення суду першої інстанції про задоволення позову у вказаній частині є законним та обґрунтованим. Висновки ж суду апеляційної інстанції спростовуються приписами вищенаведеного законодавства, тому оскаржена постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2013р. у справі №5006/7/155/2012 скасувати.

Рішення Господарського суду Донецької області від 17.09.2013р. у справі №5006/7/155/2012 залишити в силі.

Головуючий суддя Карабань В.Я.Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.