Постанова ВГСУ від 12.07.2016 року у справі №910/30737/15

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 910/30737/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривди Д.С. - головуючого (доповідача), Борденюк Є.М., Круглікової К.С., за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачівЛисенко Д.В., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.05.2016у справі№ 910/30737/15 Господарського суду міста Києваза позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"доПриватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"простягнення 50 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" суми страхового відшкодування в розмірі 50000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2015 (судді: Хрипун О.О. - головуючий, Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В.), позов задоволено; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" 50000 грн страхового відшкодування та 1218 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм Цивільного кодексу України щодо позовної давності. За висновком скаржника, суд необґрунтовано визнав поважними причини пропуску позовної давності та не застосував наслідки її спливу, які відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові. Також від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 06.12.2011 між ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" та Фізичною особою ОСОБА_7 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №123/11-Тз/М, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, розпорядженням або користуванням транспортним засобом марки "Toyota", номер кузову (шасі) НОМЕР_3, державний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску. Вигодонабувач - ПАТ "ВТБ Банк". Договором передбачено строк його дії до 06.12.2012.

23.04.2012 на дорозі Р-47 Херсон-Нова Каховка-Генічеськ трапилась дорожньо-транспортна пригода, в якій мало місце зіткнення автомобіля марки "Toyota", державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7 та автомобіля "ВАЗ 2101", державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_8, наявний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АА 3630904, терміном дії до 02.06.2012 виданий ПрАТ "УПСК".

Зазначена обставина підтверджується відомостями № 8994805 про дорожньо-транспортну пригоду, сформованими АІПС ДТП на 10.05.2012, де зазначено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_8 правил маневрування, та постановою про закриття кримінального провадження від 15.01.2014.

Внаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження автомобілю "Toyota" державний номер НОМЕР_1.

Згідно із звітом №62/05/12 від 21.05.2012, а також додатковим звітом №6201/05/12 від 13.09.2012, вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля "Toyota", державний номер НОМЕР_1, становить 220392,98 грн.

За рахунком-фактурою №СФ-11109 від 12.05.2012 та рахунком-фактурою № СФ-11859 від 27.08.2012 вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля "Toyota", державний номер НОМЕР_1, склала 222713,01 грн.

На виконання умов договору страхування наземного транспорту № 123/11-Тз/М від 06.12.2011, на підставі заяви страхувальника, рахунка-фактури №СФ-11109 від 12.05.2012, розрахунку суми страхового відшкодування, а також на підставі страхових актів №123/11-Тз/М-1 від 13.06.2012 та №123/11-Тз/М-1-1 від 11.09.2012 ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" виплатило за згодою вигодонабувача на рахунок ТОВ "Авто-Плаза", яке здійснювало ремонт застрахованого транспортного засобу, 220451,23 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №3892 від 15.06.2012, №4090 від 18.06.2012 та № 6799 від 12.09.2012.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "ВАЗ 2101", державний номер НОМЕР_2, за шкоду, завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю вказаного автомобіля будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3630904 застрахована у відповідача - ПрАТ "УПСК", ліміт відповідальності, передбачений полісом, становить 50000,00 грн.

Позивач, посилаючись на те, що після сплати ним своєму страхувальнику страхового відшкодування згідно умов договору страхування наземного транспорту №123/11-Тз/М до нього перейшло право зворотної вимоги до відповідача, направив на адресу останнього претензію про виплату страхового відшкодування. Претензія залишилась без задоволення.

За таких обставин позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності, встановленого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/3630904.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Однак, у разі якщо цивільно-правова відповідальність відповідальної за регресними вимогами особи перед третіми особами застрахована у певного страховика, то останній стає відповідальною особою, адже, внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованою ним особою, тобто, бере на себе відповідальність за свого страхувальника, що виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

За таких обставин колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо виникнення у позивача права вимоги до відповідача в межах обов'язкового ліміту відповідальності страховика.

Згідно з статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявленою стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції, визнавши помилковим висновок місцевого господарського суду щодо переривання позовної давності, дослідив причини пропущення позовної давності, наведені позивачем у його клопотанні, визнав їх поважними і дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає захисту.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що 20.03.2015, в межах позовної давності, ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулось до Бериславського райсуду Херсонської області з позовом до ОСОБА_8 (його спадкоємців у разі їх виявлення) та ПрАТ "УПСК" про стягнення виплаченої суми страхового відшкодування, який був прийнятий до розгляду.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 23.09.2015 в задоволенні позову до ОСОБА_8 відмовлено за необґрунтованістю, оскільки він помер, а спадкоємці відсутні. Провадження щодо ПрАТ "УПСК" було закрито з роз'ясненням ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" права звернення в порядку господарського судочинства.

30.11.2015, зі спливом 23.04.2015 позовної давності, ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" заявлено позов із вимогами до ПрАТ "УПСК" в порядку господарського судочинства.

Що ж до доводів скаржника відносно відсутності підстав для відновлення пропущеного строку позовної давності, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позовну неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленому з пропущенням строку позовної давності, не пред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, з огляду на те, що закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає, що оскільки суд апеляційної інстанції зазначені причини з'ясував та визнав поважними причини пропущення строку позовної давності, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів та відмови в позові через сплив позовної давності, не вбачається.

Водночас, колегія не може прийняти до уваги одні лише доводи скаржника щодо неповажності причин пропуску позивачем строку позовної давності, наведених у заяві про відновлення цього строку, в обґрунтування неправильного застосування судом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України