ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року Справа № 913/1047/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О.,розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"напостанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.17 та рішення господарського суду Луганської області від 05.12.16у справігосподарського суду Луганської області №913/1047/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Союз"простягнення 359145,02грн.,за участі представників сторін:

від позивача - Герасимик Б.В.,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

23.09.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулися до господарського суду Луганської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Союз" про стягнення 359 145,02грн., із яких: 199 219,20грн. - сума основного боргу, 145 525,82грн. - плата за фактичний час користування предметом лізингу, 14 400,00грн. - збитки.

05.12.2016 рішенням господарського суду Луганської області (суддя Секірський А.В.) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "Союз" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 105 674,05грн. заборгованості, 31 073,80грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

28.02.2017 постановою Донецького апеляційного господарського суду (судді Чернота Л.Ф., Скакун Л.Ф., Зубченко І.В.) рішення від 05.12.2016 скасовано у частині задоволення позовних вимог про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 31 073,80грн., абзац 2 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: "стягнути з Товариства з обмеженою відповідальності "СОЮЗ"(92000, Луганська область, Лутугинський район, м. Лутугине, вул. Чехова, буд. 1А, код ЄДРПОУ 30630344) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг України" (02152, м. Київ, проспект П. Тичини, буд.1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472), заборгованість зі сплати лізингових платежів в сумі 105 674, 05 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1585,11 грн.". В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просили скасувати постанову від 28.02.2017 та рішення від 05.12.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 199 219,20грн. основного боргу, 145 525,82грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 14 400,00грн. збитків, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення згаданих вимог.

В обгрунтування касаційних вимог стверджували про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.22, 526, 599, 626, 638, 785, 762 ЦК України, ст.ст.174, 180, 193, 220 ГК України, ст.ст.32, 36, 43, 82 ГПК України, з огляду на що, на їх думку, обставини справи було встановлено не у повному обсязі.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, 31.10.2012 між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ТОВ "Союз" (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00005967, відповідно до якого лізингодавець зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Golf TEAM 1.6 TDI, 2012 року виробництва, шасі № WVWZZZ1KZDW083310, двигун № CAY S36130, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі - план відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 28 133,00 доларів США.

Згідно п.4.1. договору лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли лізингодавець матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в договорі).

Відповідно до п.4.2. договору після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений лізингодавецем. Положення цього пункту застосовуються незалежно від стану об'єкта лізингу на момент сплати останнього лізингового платежу та/або інших платежів.

За пунктом 6.1. договору для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з договором.

Пунктом 6.5. договору визначено, що лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь - якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком визначеним договором.

У випадку розірвання договору / відмови від договору за ініціативою позивача відповідно до пункту 12 договору Лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу (п.6.17 Договору).

За змістом п.8.3.2. пункту 8.3 договору у випадку, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У пункті 12.6 договору сторони узгодили, що позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору, а також, у числі іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках, зокрема: у разі, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний Лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів. День, який вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим на десятий календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправлення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" на виконання умов договору передали, а ТОВ "Союз" прийняли предмет лізингу - транспортний засіб VW Golf TEAM 1.6 TDI, 2012 року виробництва, шасі № WVWZZZ1KZDW083310, двигун № CAY S36130, що підтверджується актом приймання-передачі від 22.11.2012.

Втім, відповідач у порушення своїх договірних зобов'язань не сплатив лізингові платежі згідно з рахунками-фактурами у період з березня 2014 по лютий 2016 включно.

05.10.2015 позивач звернувся до відповідача з вимогою №00005967 про сплату заборгованості, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору. Зазначена вимога отримана відповідачем 25.02.2016, відтак розірвання договору відбулось 10.03.2016.

За приписами ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "Порше Лізинг Україна" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ "Союз" та відсутність права вимагати оплати його вартості.

Положеннями статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, господарські суди обох інстанцій урахувавши належність права власності на предмет лізингу позивачу, дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність вимог останнього стосовно стягнення тієї складової частини лізингових платежів, яка включала відшкодування вартості цього майна. Виходячи з чого правомірно відмовили у стягненні 93 545,15грн., присудивши до стягнення 105 674,05грн. боргу, розмір якого підтверджений зібраними у справі доказами та не спростований відповідачем.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення плати за користування об'єктом лізингу, апеляційний господарський суд виходив із того, що з огляду на надіслання лізингодавцем повідомлення про відмову від договору, яке отримане лізингоодержувачем 25.02.2016, з урахуванням змісту положень 8.3, 12.6, 12.7 договору, останній вважається розірваним з 10.03.2016. Тому дійшов правильного висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу з березня 2016 по серпень 2016, задоволення яких вимагає наявності діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання, виходячи з приписів ч.2 ст.653 ЦК України.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом приписів статті 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відхиляючи позовні вимоги про стягнення 14 400,00грн. збитків, понесених позивачем у зв'язку зі сплатою юридично-консультативних послуг, суди обох інстанцій правильно виходили з того, що ці витрати не є збитками у розумінні викладених статей закону, виходячи з відсутності обов'язкового характеру, необхідних ознак, та недоведеності причинного зв'язку між їх виникненням і неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань.

Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували відповідні висновки суду, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, при ухваленні якої здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів обох інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених скарзі, не вбачається. Тому касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова та рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.17 у справі №913/1047/16 господарського суду Луганської області - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя Ж.О. Корнілова