ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 902/695/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників позивача Панкулич В.В. дов. від 01.09.2016 Галелюк М.М. дов. від 01.09.2016відповідача не з'явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чиномрозглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі№902/695/16 господарського суду Вінницької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" доПриватного підприємства "Фронтех" провизнання договору № 1512-1 від 15.12.2015 недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Фронтех" про визнання договору № 1512-1 від 15.12.2015 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що роботи за спірним договором не виконані, кошти перераховані. Відповідач зник і на зв'язок не виходить.

Крім того, позивач зазначає, що 14.06.2016 ним направлено начальнику СУ ФР ГУ ДФС у Вінницькій області звернення, на яке отримано рекомендацію про отримання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 16.02.2016, згідно якої ПП "Фронтех" є фіктивним підприємством, створеним не для здійснення господарської діяльності, а директор останнього є невстановленою особою.

Посилаючись на те, що спірний договір є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також, що кошти ТОВ "Ей Ві Груп" помилково перераховано на рахунок відповідача, оскільки роботи, зазначені в договорі ПП "Фронтех", не виконувало і по теперішній час не виконує та те, що відповідач при укладенні вказаного договору ввів ТОВ "Ей Ві Груп" в оману, оскільки ні директор, ні співробітники позивача не знали про мету осіб, які підписували договір від імені ПП "Фронтех" та не володіли інформацією щодо осіб, які підписували договір, позивач просив суд визнати недійсним договір про надання послуг №1512-1 від 15.12.2015 на підставі ст.ст. 11, 202, 203, 215, 216, 230, 236 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.09.2016 (суддя Тварковський А.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 (головуючий суддя Філіпова Т.Л., судді Василишин А.Р., Бучинська Г.Б.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для визнання договору недійсним з огляду на його укладення під впливом обману.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 27.09.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 і прийняти нове рішення, яким визнати договір недійсним. Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 202, 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України.

Також скаржник звертає увагу на те, що акт прийому - передачі виконаних робіт від 29.01.2016 не виготовлявся ТОВ "Ей Ві Груп", відтак, не передавався та не підписувався представниками ПП "Фронтех".

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.03.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.03.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 12.04.2017 представників позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" (замовник, позивач) та Приватним підприємством "Фронтех" (виконавець, відповідач) укладено договір про надання послуг №1512-1 (договір), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати в обсязі та на умовах, передбачених договором, послуги: консультаційні послуги щодо розробки ефективного кейсу роботи працівників компанії при досудовому, судовому виконавчому провадженні, консультаційні послуги в цивільних справах, надання консультації щодо верифікації документів та попередження виникнення простроченої дебіторської заборгованості, навчання працівників компанії основам переговорів з боржниками, аналіз конкурентної ситуації на ринку та інші послуги.

Відповідно до пункту 2.1.2 договору замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір в разі невиконання виконавцем умов цього договору, попередивши його про це за десять робочих днів.

Згідно пункту 3.1 договору вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах виконаних робіт про надані послуги.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.06.2016 (пункт 4.1 договору).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2016 ТОВ "Ей Ві Груп" перерахувало на рахунок ПП "Фронтех" 3000000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №507 від 10.02.2016 з призначенням платежу "оплата послуг згідно договору №1512-1 від 15.12.2015".

25.02.2016 ТОВ "Ей Ві Груп" рекомендованим листом направило ПП "Фронтех" договір від 12.02.2016 про розірвання договору, в якому зазначено, що станом на 12.02.2016 послуги не надані. Сторони домовилися, що договір №1512-1 розривається і є не чинним з 12.02.2016. Вказаний лист повернувся до ТОВ "ЕЙ ВІ ГРУП" з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

З витребуваних на виконання вимог ухвали від 06.09.2016 пояснень начальника СУ ФР ГУ ДФС У Вінницькій області щодо кримінального провадження №32015020000000102, під час проведення на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду тимчасового доступу та вилучення документів ПАТ "Преміум" господарським судом першої інстанції було встановлено, що 10.02.2016 на рахунок ПП "Фронтех" у ПАТ КБ "Преміум" надійшли від ТОВ "Ей Ві Груп" грошові кошти в сумі 3000000,00 грн. з призначенням платежу "оплата послуг згідно договору №1512-1 від 15.12.2015". ПП "Фронтех" у поясненнях щодо надходження платежу надало у банк акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 29.01.2016 до договору 1512-1 від 15.12.2015.

Згідно вказаного акта ТОВ "Ей Ві Груп" в особі директора ОСОБА_7 прийняло від ПП "Фронтех" послуги, обумовлені договором. У пункті 5 акта зазначено, що послуги надано якісно і в повному обсязі. Належним чином засвідчену копію цього акта прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) долучено до надісланих на адресу суду письмових пояснень.

Стверджуючи, що Приватне підприємство "Фронтех" не виконало умови договору №1512-1 від 15.12.2015 ТОВ "Ей Ві Груп" звернулося до суду з позовом про визнання договору № 1512-1 від 15.12.2015 недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правило, за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суди вірно зазначили про те, що судом може бути розглянутий і вирішений спір щодо визнання правочину недійсним за наявності підстав, передбачених законом.

За приписами частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями частин 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, передбачає реальну можливість виконання досягнутого його учасниками волевиявлення.

Як вбачається із позову ТОВ "Ей Ві Груп" мотивувало його приписами частини 1 статті .202, частинами 1-2, 5 статті 203, частинами 1 ,3 статті 215, частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України. Також скаржник зазначав, що відповідач при укладенні договору №1512-1 від 15.12.2015 ввів його в оману, оскільки ні директор, ні співробітники позивача не знали про мету осіб, які підписували договір від імені ПП "Фронтех" та не володіли інформацією щодо осіб, які підписували договір.

Доказами, які суду слід взяти до уваги, заявник зазначав відсутність акта приймання - виконання робіт (послуг) №1 від 29.01.2016 та відомості, які містяться у матеріалах кримінального провадження№32015020000000102. Проведення ним оплати наданих послуг відповідно до платіжного доручення № 507 від 10.02.2016 з призначенням "оплата послуг згідно договору №1512-1 від 15.12.2015" заявник вважав помилковим, вчиненим без відома директора товариства, можливо із злочинною метою.

Так, вказана ТОВ "Ей Ві Груп" підстава недійсності спірного правочину базується на нормах частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якою передбачено наявність таких обставин, коли одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу). Такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону , щоб спонукати її до укладення правочину , є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Пунктом 20 постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, предметом дослідження є коло обставин, які стосуються укладення угоди при введенні однієї сторони в оману другою стороною умисно, з певною метою, при цьому характер обставин, щодо яких введено в оману, повинен бути істотним, таким, що суттєво впливає на права тієї сторони угоди, яка діє добросовісно.

Зокрема, цими обставинами може бути умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Виходячи із викладеного та встановлених обставини справи суди попередніх інстанцій відхилили доводи скаржника, що при укладенні договору №1512-1 від 15.12.2015 останній був введений в оману іншою стороною договору. Вказані висновки суди правомірно визнали необґрунтованими, оскільки вони не доведені позивачем належними доказами, на підставі яких суд міг би встановити умисел недобросовісної сторони ПП "Фронтех" ввести в оману позивача. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що обставини підписання договору про надання послуг, зміст самого договору, а також подальші дії сторони, які полягали в проведенні оплати за надані послуги, спростовують твердження позивача вчинення дій під впливом обману, а навпаки, вбачається, що сторони діяли цілком свідомо, не мали жодних розбіжностей стосовно змісту договору, взаємних прав та обов'язків, інших складових вчиненого правочину.

Доводи заявника, які стосуються акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 29.01.2016 до договору №1512-1 від 15.12.2015, згідно якого ТОВ "Ей Ві Груп" в особі директора ОСОБА_7 прийняло від ПП "Фронтех" послуги обумовлені договором, судами досліджено та відхилено з огляду на те, що недійсність угоди встановлюється судом на момент її укладення, у той час як доказ, на відсутності якого наполягав позивач, стосується обставин виконання угоди, а не її укладення. Наявна у матеріалах справи засвідчена копія цілком відповідає вимогам статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у пункті 5 акта зазначено, що послуги надано якісно і в повному обсязі, а відтак вказаним актом підтверджується надання (виконання) відповідачем та прийняття позивачем послуг (робіт) обумовлених договором №1512-1 від 15.12.2015 про надання послуг, що також ставить під сумнів посилання позивача на введення його в оману іншою стороною.

Посилання заявника на матеріали кримінального провадження №32015020000000102, зміст протоколів допиту свідків, ухвал суду про надання дозволу на проведення тих чи інших дій у межах цього кримінального провадження, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги з огляду на те, що виходячи із загальних правил оцінки доказів у господарському процесі, апеляційний суд на підставі положень ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України може надати юридичну оцінку будь-яким відомостям або даним, які, на переконання суду, можуть мати значення для правильного встановлення обставин, проте, здійснення кримінального провадження є окремим видом процесуальної діяльності, метою якої є встановлення наявності або відсутності у діях особи складу злочину. Лише вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, оскільки це є підставою в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України, звільнення від доказування. Таким чином, матеріали кримінального провадження на стадії підготовки обвинувального висновку, які містять суперечливі відомості, та які підлягають подальшій перевірці і можуть бути спростовані, не можуть бути оцінені судом як переконливі належні докази.

Твердження ТОВ "Ей Ві Груп" про те, що даний договір є фіктивним, оскільки його укладено від імені позивача не було спрямовано на набуття цивільних прав та обов'язків судами правомірно відхилено з огляду на наступне.

Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для фіктивного правочину характерна наявність умислу обох сторін вчинити такий правочин, який укладається з метою приховати інший, на який насправді спрямована воля учасників правочину, або вчинити такий правочин, який насправді не повинен мати правових наслідків.

В пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.

Оскільки сторони обоюдно вчинили певні дії, спрямовані на виконання саме таких домовленостей, які узгоджувалися ними в умовах договору, а саме предмет договору відповідно до розділу 1 договору цілком відповідає за змістом акту виконаних робіт № 1 від 29.01.2016, а обставини оплати за послуги є такими, що не спростовані, апеляційний суд правомірно не погодився з доводами скаржника про фіктивність цієї угоди. Виходячи із матеріалів справи та пояснень сторони суд апеляційної інстанції встановив, яка саме дійсна угода була вчинена сторонами, якщо погодитись з твердженням про фіктивність оскаржуваної угоди. Не представлено жодних доказів, які б могли підтвердити або спростувати дійсність або підтвердити фіктивність цього правочину.

Виходячи із того, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про умисел на укладення фіктивного правочину, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним також і з цих підстав.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Груп" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі №902/695/16 господарського суду Вінницької області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець