ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 року Справа № 914/688/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Грейц К.В.розглянувши касаційну скаргуУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016у справі№ 914/688/16 Господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4провиселення з незаконно займаного нежитлового приміщення

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про виселення з незаконно займаного нежитлового приміщення. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що відповідачем після закінчення строку дії договору оренди № Ф-6074-8 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщення) не звільнено орендовані ним приміщення. Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою виселити відповідача з незаконно займаного нежитлового приміщення загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 629, 764, 785 Цивільного кодексу України, статей 17, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2016, ухваленим суддею Синчук М.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на час розгляду справи термін спірного договору не закінчився. З огляду на що, суд визнав необґрунтованими вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого ним приміщення з підстав закінчення строку дії договору. Такого висновку суд дійшов з огляду на приписи пункту 5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні". При цьому суд також керувався приписами статей 525, 526, 759, 764 Цивільного кодексу України, статей 193, 283, 284 Господарського кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Давид Л.Л. - головуючий, Гриців В.М., Зварич О.В., постановою від 09.06.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилкове застосування судами положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в частині визначення 5-ти річного терміну дії договору оренди. Скаржник зазначає про те, що оскільки зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено саме шляхом внесення змін до договору. На думку скаржника, оскільки зміни до договору оренди не вносились, останній припинив свою дію із закінченням строку на який його було укладено. При цьому скаржник також посилається на порушення судами приписів статей 526, 764, 785 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України, статей 17, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

На адресу Вищого господарського суду України від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.03.2008 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір № Ф-6074-8 оренди (найму) нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), за умовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, загальною площею 25,9 кв. м., яке розміщено за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Відділу освіти Франківської районної адміністрації м. Львова (балансоутримувач). Згідно з пунктом 2.1. договору майно передається в оренду з метою розміщення перукарні. Термін дії договору визначено на 2 роки 364 дні з 25.03.2008 до 24.03.2011 (пункт 4.1. договору). Відповідно до пункту 4.3. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Судами також встановлено, що 03.04.2014 позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення № 2302 вих-1223 про припинення договірних стосунків у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди, що підтверджується поштовою квитанцією та реєстром листів. Невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, стало підставою для звернення Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради з даним позовом до суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про виселення з незаконно займаного нежитлового приміщення. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В даному випадку господарське зобов'язання виникло між сторонами з господарського договору оренди нерухомого майна (будівель, приміщень, споруд) № Ф-6074-8 від 25.03.2008. В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства. Статтею 759 вказаного Кодексу визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Оскільки орендоване майно є комунальним, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Відповідно до статті 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно з частиною першою статті 17 цього Закону термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Відповідно до частини другої статті 26 названого Закону договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зазначене кореспондує також з приписами частини першої статті 764 Цивільного кодексу України. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Позивачем у встановленому нормами статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 Цивільного кодексу України порядку було надіслано відповідачу повідомлення про припинення дії договору, а тому укладений між сторонами у справі договір оренди нерухомого майна № Ф-6074-8 від 25.03.2008 є припиненим з 24.03.2014. Доказів повернення відповідачем позивачу об'єкта оренди за договором станом на час розгляду справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні. Водночас суд касаційної інстанції визнає, що господарськими судами помилково застосовано до спірних правовідносин пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009, відповідно до якого термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін. Зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, а відтак визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди. Судами попередніх інстанцій не встановлено внесення за погодженням сторін змін до договору оренди нерухомого майна № Ф-6074-8 від 25.03.2008 або звернення орендаря із відповідним позовом до суду. Відповідно до приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Приписами частини першої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини. Враховуючи той факт, що дія договору оренди припинилася, а відповідач безпідставно продовжує користуватися орендованим приміщенням, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Згідно з приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на що, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження. Витрати зі сплати судового збору за розгляд позову, апеляційної та касаційної скарг покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі №914/688/16 Господарського суду Львівської області і рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2016 скасувати.

Прийняти нове рішення про задоволення позову.

Виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 з займаного нежитлового приміщення загальною площею 25,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягувач: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (ЄДРПОУ 25558625).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 4 547,40 грн. судового збору за розгляд позову, апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказів доручити Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: Т. Гоголь

К. Грейц