ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Справа № 910/16186/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.02.2016у справі№ 910/16186/15 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"до Київської міської радипровизнання недійсним рішенняза участю представників:позивачаЧуракова Н.М. - представн. дов. від 06.01.2016відповідачаБезносик А.О.-представн. дов. від 11.03.2016

ВСТАНОВИВ:

23.06.2015 Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 13.11.2014 № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва", посилаючись на порушення вказаним рішенням визначеного статтею 92 Земельного Кодексу України права постійного користувача земельною ділянкою, наданою позивачу, що підлягає захисту нарівні з правом власності, прийняття спірного рішення в порушення статей 140, 141 Земельного кодексу України, з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до них виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши у відзиві, що спірне рішення прийнято в межах чинного законодавства та наданих повноважень, з метою впорядкування земельних відносин, задля забезпечення реалізації екологічних прав громадян, а також зважаючи на те, що земельна ділянка, передана позивачу для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу всупереч інтересам територіальної громади міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 (суддя Сташків Р.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 (судді Майданевич А.Г. - головуючий, Лобань О.І., Федорчук Р.В.) вказане рішення залишено без змін як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 20, 21, 38, 39, 50, 51, 92, 96, 125, 126, 141, 149 Земельного кодексу України та статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди не надали належної оцінки та не дослідили зміст прав позивача, як землекористувача земельної ділянки, виконання ним обов'язків землекористувача, додержання відповідачем законодавчо встановленого порядку вилучення земельної ділянки з постійного користування та зміни цільового призначення наданої позивачу земельної ділянки з цільовим призначення під забудову до земель рекреаційного призначення. Також позивач вказав, що суди не взяли до уваги позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, порушили положення частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо порядку скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач не надав відзиву на касаційну скаргу, у судовому засіданні усно заперечив її доводи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 28.09.2006 рішенням Київської міської ради № 84/141 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва та передано в короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку загальною площею 0,32 га.

19.06.2008 спеціалізованою державною організацією "Київська міська служба української інвестиційної експертизи" (служба "Київдержекспертиза") надано позитивний висновок комплексної державної експертизи проекту "Житловий будинок по вул. Привокзальній, 10-А у Дарницькому районі м. Києва", а 11.08.2010 наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 581 затверджено проект будівництва житлового буднику на вулиці Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва.

Суди також встановили, що 23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення № 354/5741 про внесення змін до рішення від 28.09.2006 № 84/141, яким вирішила земельну ділянку на вул. Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва передати у постійне користування позивачу; пунктом 3 вказаного вище рішення зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зняти з реєстрації договір оренди земельної ділянки від 26.07.2007 № 63-6-00430. На підставі наведених рішень 07.03.2012 Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389730, площею 0,3249 га, кадастровий номер 8000000000:63:241:0015, яка розташована на вул. Привокзальній 10-а, з цільовим призначенням - будівництво житлового будинку та підземного паркінгу.

Разом з тим, 13.11.2014 Київська міська рада прийняла рішення № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва та визнання таким, що втратило чинність рішення Київської міської ради від 28.09.2006 № 84/141 "Про надання Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" земельної ділянки для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва"; даним рішенням також внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що позивач не обґрунтував, в чому саме полягає порушення його права постійного користування земельною ділянкою спірним рішенням ради, оскільки його право на забудову земельної ділянки не реалізовано протягом значного періоду, а будівництво на земельній ділянці не ведеться; також, позивач не надав доказів, що у разі реалізації права громадян на облаштування скверу на спірній земельній ділянці буде порушено право позивача щодо здійснення запланованого будівництва.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог та обставини, на яких ґрунтується позов; за приписами статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України суди оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; виклавши в судовому рішенні, зокрема, обставини справи, встановлені судом, причини виникнення спору, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Зі змісту позовної заяви та судових рішень вбачається, що позов подано на захист права постійного користування позивача земельною ділянкою, щодо якої (частини якої) та щодо змісту прав позивача на яку (здійснення забудови) прийняте спірне рішення органу місцевого самоврядування.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено право користування земельною ділянкою на умовах постійного користування, а статтею 95 цього Кодексу визначені права землекористувачів.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За частинами першою та другою статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Також відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку; статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відтак, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам, які встановили, що позов подано на захист порушеного права постійного користування земельною ділянкою, належало з'ясувати, якими саме правомочностями щодо наданої в постійне користування земельної ділянки наділені позивач та відповідач, чи відбулася внаслідок прийняття спірного рішення зміна (скорочення) обсягу правомочностей позивача та чи дотримано відповідачем законодавчо встановленої процедури зміни умов постійного користування земельною ділянкою позивачем.

Вказані обставини суди не з'ясували, обмежившись під час розгляду справи дослідженням стану здійснення позивачем його права на здійснення запланованого будівництва та залишивши поза увагою наведені позивачем підстави позову та зміст права, на захист якого подано позов.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, невірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально - галузевого об'єднання "Південно- Західна залізниця" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 у справі №910/16186/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова