ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 922/1287/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника позивачаЖупинського М.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хемз-Ірес"та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 рокуу справі№922/1287/16 Господарського суду Харківської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Хемз-Ірес"доДержавного підприємства "Харківський електромеханічний завод"простягнення 33124,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Хемз-Ірес" (надалі - ПрАТ "Хемз-Ірес", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом з Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод" (надалі - ДП "Харківський електромеханічний завод", відповідач) про відшкодування збитків в розмірі 33124,84 грн, що є витратами позивача за період з 01.10.2015 року по 31.03.2016 року на забезпечення, збереження та охорону орендного майна (обладнання), яке відповідач не забирає з території позивача, незважаючи на те, що договір оренди обладнання № 25 від 25.08.1996 року рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2015 року у справі № 922/3661/15 був розірваний; неотриманий дохід у вигляді орендної плати за землю, яку займають автоклави (205 м2), а також витратами позивача по сплаті орендної плати за землю, на якій знаходиться це обладнання (205 м2 та 182,4м2), та будівля насосної станції пожежогасіння (91,6 м2), яка є власністю ДП "Харківський електромеханічний завод" та не передавалась в оренду ПрАТ "ХЕМЗ-ІРЕС".

Розмір збитків позивач визначає, виходячи з таких розрахунків: 2821,51 грн - утримання охорони майна за період з 01.10.2015 року по 31.03.2016 року, 3546,02 грн - утримання ремонтників; 24600,00 грн, - недоотриманий дохід від можливої здачі в оренду площі, яку займають автоклави (205 м2), а також 2157,31 грн - витрати по сплаті оренди за землю за 2015 рік та 2016 рік.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність з позивачем домовленостей на утримання, зберігання та охорону обладнання та недоведеність обґрунтованості розміру шкоди, заявленої до стягнення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2016 року у справі № 922/1287/16 (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 30967,53 грн. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення збитків в розмірі 2157,31 грн відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Барбашов С.В., судді: Гребенюк Н.В., Істомін О.А) рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 30967,53 грн скасовано, прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 22, 785, 1166 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 25.08.1996 року між ПрАТ "Хемз-Ірес", як орендарем, та ДП "Харківський електромеханічний завод", як орендодавцем, було укладено договір оренди обладнання № 25 (надалі - договір), на виконання якого відповідач передав позивачу за актом в користування обладнання від 29.08.1996 року.

У договорі сторони погодили, що обов'язок збереження орендованого обладнання від псування та пошкодження (п. 5.2.), а також нести витрати по утриманню орендованого обладнання (п. 5.3.) покладається на позивача. Також позивач зобов'язався повернути обладнання відповідачу в належному стані з врахуванням його фізичного та морального зносу по закінченню строку або розірвання даного договору. При цьому, обладнання вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.4).

29.09.2007 року сторони підписали акт приймання-передачі обладнання, за яким позивач повернув відповідачу з орендного користування майно, в тому числі автоклав (інвентарний номер 13603); автоклав (інвентарний номер 13604); резервуар установки пожежогасіння (інвентарний номер 106); резервуар установки пожежогасіння (інвентарний номер 107). Водночас, фактично відповідач це обладнання з території ПрАТ "Хемз-Ірес" не забрав. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2015 року у справі № 922/3661/15 договір був розірваний.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що "позивач поніс реальні збитки в розмірі 30967,53 грн та міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток". Водночас, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що позов в частині стягнення з відповідача витрат з орендної плати за землю в сумі 2157,31 грн задоволенню не підлягає, оскільки ПрАТ "Хемз-Ірес" не повинно було нараховувати та відповідно сплачувати податок на землю під будівлями, що належать ДП "Харківський електромеханічний завод", яке має власні зобов'язання перед Харківською міською радою за договором оренди землі від 17.11.2004 року з оплати орендної плати.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача збитки в розмірі 30967,53 грн, виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем не доведена необхідність понесення витрат у заявленій до стягнення сумі по утриманню охорони та технічного обслуговування (ремонту) щодо майна ДП "Харківський електромеханічний завод", а сума втраченої (упущеної) вигоди, яку просить стягнути позивач, не доведена, оскільки такі складові даної суми, як вартість оренди одного квадратного метра площі (20,00 грн) та період здачі в оренду (6 місяців), нічим не обґрунтовані, крім того, така вимога обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання цих доходів, оскільки жодних підтверджень щодо пропозицій потенційних орендарів саме на цю площу позивач не надав.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Отже, позивач не оскаржує висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача витрат з орендної плати за землю в сумі 2157,31 грн, і предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 30967,53 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції відповідно до його повноважень, передбачених ГПК України, правильно встановив, що витрати позивача на охорону та ремонт майна не пов'язані з виконанням умов договору та не перебувають у причинному зв'язку з відмовою відповідача вивозити орендне обладнання, оскільки між сторонами не було будь-яких домовленостей щодо охорони та ремонту цього майна, і у позивача відсутній такий обов'язок, а також правомірно виходив із того, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку від здачі в оренду землі, за відсутності жодних підтверджень щодо пропозицій потенційних орендарів саме на цю площу, ще не є підставою для стягнення упущеної вигоди, Вищий господарський суд України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову немає, оскільки позивачем відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України не було доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції надано неправильну оцінку правовідносинам сторін і не враховано вимоги ст. 785 ЦК України, яка зобов'язує наймодавця повернути річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки позивач виконав свій обов'язок повернути майно орендодавцю, підписавши з ним 29.09.2007 року акт прийому-передачі (п. 2.4), а відповідно до ст. 772 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речі несе лише наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві. Отже, в правовідносинах такий ризик покладається на наймодавця, який ухиляється від вивезення свого обладнання.

Твердження заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права дослідив ті обставини, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції за наявними у справі і додатково поданими доказами, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції для з'ясування того, чи правильним є оскаржене рішення суду першої інстанції зобов'язаний здійснити повну перевірку всіх раніше встановлених обставин, з'ясувати чи всі обставини з'ясовані, у разі необхідності встановлювати нові обставини справи. Заборона, на яку посилається позивач, стосується не обставин, а позовних вимог, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хемз-Ірес" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі №922/1287/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.