ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року Справа № 916/5176/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Шаргала В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргувійськового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського судувід04.06.2015у справі№916/5176/14Господарського судуОдеської областіза позовомвійськового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України 2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста ОдесидоНерубайської сільської ради Біляївського району Одеської областітреті особи1. Управління Держземагентства у Біляївському районі Одеської області 2. ОСОБА_1 3. ОСОБА_2 4. ОСОБА_3 5. ОСОБА_4 6. ОСОБА_5провизнання незаконним та скасування рішення

за участю

- позивача-1:Барда С.Ю. (довіреність від 03.06.2015)- відповідача:Підпригора Є.М. (довіреність від 07.09.2015)- прокурора:Голуб Є.В. (посвідчення № 029151 від 22.09.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі - позивач-2) з даним позовом, військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України (далі - прокурор) просив визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - відповідач) від 26.12.2008 №907-V "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, наданих для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, ведення особистого селянського господарства, гаражного будівництва, особистих цілей" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,087 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянину ОСОБА_1.;

- земельної ділянки площею 0,087 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянці ОСОБА_2.;

- земельної ділянки площею 0,103 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянину ОСОБА_3.;

- земельної ділянки площею 0,09 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_4;

- земельної ділянки площею 0,09 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, громадянці ОСОБА_5.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності із цільовим призначенням - землі оборони і відповідач не мав повноважень розпоряджатись ними зі зміною цільового призначення та без згоди позивача-1.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.03.2015 (суддя Лічман Л.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Лавриненко Л.В., Таран С.В.) це рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволення позову відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.12.2008 відповідачем прийнято спірне рішення №907-V яким затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) на території Нерубайської сільської ради, та про видачу державних актів на право власності на землю фізичним особам, вказаним в додатку до рішення, в т.ч. ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_2., ОСОБА_1. на земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, відповідно.

На виконання цього рішення Управлінням Держземагенства у Біляївському районі Одеської області вказаним особам оформлено Державні акти на право власності на земельну ділянку.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що відповідач незаконно розпорядився земельними ділянками державної власності, які за цільовим призначенням відносяться до земель оборони.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у позові суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 зі справі №21-405а14, спірне рішення органу місцевого самоврядування є актом ненормативного характеру, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, і скасування його не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди має вирішуватися за нормами цивільного законодавства шляхом оскарження правовстановлюючих документів щодо права користування земельною ділянкою.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи із наступного.

У справі, що переглядається у касаційному поряду судом першої інстанції встановлено і судом апеляційної інстанції не спростовувалось, що спірні земельні ділянки є державною власністю та за цільовим призначенням відносяться до земель оборони.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).

Отже рішення органів місцевого самоврядування мають обов'язковий характер, а відповідно можуть створювати відповідні права, лише тоді, якщо орган місцевого самоврядування діяв, приймаючи такі рішення, в межах, визначених законом.

Відповідно до положень статті 26 п.34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у редакції, що діяла на час прийняття відповідачем спірного рішення, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України у тій же редакції визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 122 вказаного кодексу у наведеній вище редакції встановлено повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно частини першої цієї статті сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

При цьому із приписів частин третьої, четвертої, п'ятої, шостої та сьомої цієї статті вбачається, що передача у власність або у користування земель державної власності здійснюється не органами місцевого самоврядування, а органами виконавчої влади.

Відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, а суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Із наведеної судом апеляційної інстанції, як на підставу своїх правових висновків, постанови Верховного Суду України від 11.11.2014 зі справі №21-405а14 вбачається, що підставою для перегляду Верховним Судом України судового рішення касаційної інстанції була заява заступника Генерального прокуратура України у зв'язку із неоднаковим застосуванням касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статей 60, 61, 63 Закону України від 25 червня 1991 року №1264-XII "Про охорону природного навколишнього середовища", статей 7, 9 Закону України від 16 червня 1992 року N 2456-XII "Про природно-заповідний фонд України", статті 41 Земельного кодексу України, статей 133 137 Житлового кодексу України.

В той же час у даній справі, яка переглядається у касаційному поряду, мають застосовуватись вищенаведені положення Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Земельного кодексу України у їх редакції, що діяла на час прийняття відповідачем спірного рішення, тобто інші правові норми.

Таким чином правові підстави для застосування у спорі із справи, яка переглядається у касаційному поряду, правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 11.11.2014 зі справи №21-405а14, відсутні.

За вказаних обставин оскільки відповідач діяв не в межах повноважень, визначених законом і спірним рішенням у вказаній частині у порушення наведених норм права розпорядився земельними ділянками державної власності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування у цій частині є незаконним, а тому постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, ст.11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2015 у справі №916/5176/14, залишити в силі.

Стягнути з Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області в дохід спеціального фонду Державного бюджету України (рахунок №31211254700007, банк - ГУ ДКСУ у м. Києві, одержувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код банку - 820019, код за ЄДРПОУ - 38004897) судовий збір за розгляд касаційної скарги в розмірі 852,60 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.М. Мачульський

В.І. Шаргало