ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 910/1197/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.09.2016та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.07.2016у справі№ 910/1197/16 господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Кондитерський магазин"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4проусунення перешкод у користуванні та стягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПП "Кондитерський магазин" - Ступака Н.В.,

- ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Приватне підприємство "Кондитерський магазин" (надалі - ПП "Кондитерський магазин" / позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4 / відповідач) про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення останньої з нежитлового приміщення кафе загальною площею 143,7 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення неустойки в сумі 30 800 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.07.2016 (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (головуючий суддя Алданова С.О., судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі: зобов'язано ФОП ОСОБА_4 усунути перешкоди ПП "Кондитерський магазин" в користуванні приміщенням шляхом виселення з нежитлового приміщення кафе, загальною площею 143,7 кв.м., яке розташоване за адресою АДРЕСА_1; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПП "Кондитерський магазин" суму неустойки в розмірі 30 800 грн. та суму судового збору в розмірі 2 740 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 в дохід Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 16 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 07.09.2012 між ПП "Кондитерський магазин" (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (надалі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення - кафе загальною площею 143,7 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.2. договору оренди власником об'єкта оренди є ПП "Кондитерський магазин" на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2006 № 1101.

У пункті 2.1. договору оренди визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. п. 2.3., 2.5. договору оренди у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Місячна орендна плата складає 7 700 грн. (п. 3.1. договору оренди в редакції додатку № 3 до договору оренди).

З матеріалів справи також вбачається, що сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 07.09.2012, якою останні згідно з п. 5.2. та п. 5.3. договору оренди погодили ремонтні, дизайнерські роботи та використання рекламних засобів за переліком, зазначеним в додатковій угоді.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято у тимчасове користування об'єкт оренди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 07.10.2012, підписаним сторонами договору та скріпленим їхніми печатками.

Відповідно до п. 11.1. договору оренди останній укладається на строк 2 роки 11 місяців. Договір вважається автоматично пролонгованим, якщо жодна із сторін не попередила за 2 місяці до закінчення строку дії договору про його розірвання.

Так, як з'ясовано судами, листами-повідомленнями від 06.07.2015, 07.09.2015 та 25.09.2015 позивач повідомляв відповідача про відсутність наміру продовжувати строк оренди та просив звільнити орендоване приміщення. Однак, вказані листи залишились без відповіді та задоволення зі сторони відповідача шляхом повернення позивачу об'єкту оренди, у зв'язку з чим ПП "Кондитерський магазин" було змушене звернутися до господарського суду міста Києва з відповідним позовом.

Статтею 509 ЦК України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Так, з матеріалів справи вбачається, що листом від 06.07.2015 позивач повідомив відповідача про необхідність укладення нового договору та обговорення нових умов оренди приміщення, а також про те, що договір оренди від 07.09.2012 автоматично пролонгуватись не буде.

Листом від 07.09.2015 ПП "Кондитерський магазин" повідомив ФОП ОСОБА_4 про закінчення строку дії договору оренди та просив останню звільнити приміщення за актом прийому-передачі відповідно до умов договору.

Листом від 25.09.2015 позивач повторно повідомив відповідача про припинення між сторонами орендних правовідносин та вимагав від відповідача звільнити приміщення за актом прийому-передачі відповідно до умов договору оренди.

Факт належного повідомлення позивачем у передбачений договором оренди відповідача спосіб про закінчення строку його дії та відмову від продовження його дії було також встановлено судами при розгляді справи № 910/28745/15, до закінчення розгляду якої зупинялося провадження у даній справі, та в силу приписів ст. 35 ГПК України вказана обставина не потребує доказування при розгляді даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Заперечуючи проти заявленого позову, ФОП ОСОБА_4 пов'язувала момент повернення об'єкту оренди з відшкодуванням їй вартості невід'ємних поліпшень, посилаючись при цьому на положення ст. 594 ЦК України, про що вона також зазначає у поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі.

Так, згідно зі ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ст. 595 ЦК України).

Місцевим та апеляційним господарськими судами вірно встановлено, що відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів повідомлення позивача про притримання спірного орендованого приміщення.

При цьому, безпідставними є вказані посилання відповідача, оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 595 ЦК України, останній не має права користування об'єктом оренди, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач продовжує користуватись орендованим приміщенням без належної правової підстави, а його доводи про схвалення позивачем продовження дії договору спростовуються наявними матеріалами справи.

Також, судова колегія погоджується з судами попередніх інстанцій стосовного того, що стягнення вартості невід'ємних поліпшень не входить до предмету даного позову та є предметом інших судових проваджень.

Отже, позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення відповідача з орендованого ним приміщення за договором оренди були правомірно задоволені судами як законні та обґрунтовані.

Звертаючись до господарського суду міста Києва з відповідним позовом, ПП "Кондитерський магазин" також просило суд стягнути з ФОП ОСОБА_4 суму неустойки за безпідставне користування приміщенням в розмірі 30 800 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Пунктом 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, є неправильним.

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Беручи до уваги всі встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини справи та зважаючи на вищевикладене, Вищий господарський суд України погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі 30 800 грн.

З огляду на зазначене та в силу наведених вище вимог чинного законодавства та умов укладеного договору оренди, Вищий господарський суд України вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції у даній справі є такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

У відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 25.07.2016 у справі № 910/1197/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова