ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 911/873/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Кролевець О.А.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Богаченка М.М.,

відповідача - Пушка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Інтербанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015

та на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2015

у справі № 911/873/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Інтербанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн"

про стягнення 446 816,76 дол. США

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемлайн" про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті відсотків за період з 22.04.2011 по 02.03.2015 у розмірі 446 816,76 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03.03.2015 становить 11 090 285,99 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.04.2015 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (колегія суддів у складі: суддя Чорна Л.В. - головуючий, судді Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 23.04.2015, постанову господарського апеляційного суду від 08.07.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 598, 599, 610, 612, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 193 ГК України. Так, позивач стверджує, що господарські суди належним чином не дослідили умови кредитного договору, зокрема щодо строку дії договору до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, а також дійшли помилкового висновку про те, що ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" має право за невиконання рішення суду застосовувати відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, яка встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не нарахування процентів по договору, строк дії якого припинено.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду першої інстанції від 23.04.2015 та постанову апеляційного суду від 08.07.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому відповідач зауважив на тому, що договір про відкриття кредитної лінії від 26.09.2008 припинив свою дію і позивач вже звертався з таким позовом до господарського суду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- 26.09.2008 ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" (кредитор) та ТОВ "Цемлайн" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1628/5 (далі - кредитний договір), до якого в подальшому були внесені зміни додатковими угодами № 1 від 20.10.2008, № 2 від 26.11.2008, № 3 від 28.11.2008, № 4 від 23.09.2009, за умовами якого, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 3 кредитор відкриває позичальнику відкличну непоновлювальну лінію в сумі 600 000,00 доларів США на поновлення оборотних коштів та придбання основних засобів. Здійснення розрахунків за кредитом здійснюється шляхом перерахування валюти на розрахунковий рахунок позичальника в ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" з подальшим її продажем та проведення рахунків у національній валюті;

- згідно з п. 1.2. кредитного договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 4, кредитор відкриває позичальнику відкличну непоновлювальну лінію на період з 26.09.2008 по 24.04.2019 з процентною ставкою 19% річних;

- відповідно до п. 1.3. кредитного договору надання кредиту здійснюється на підставі письмового повідомлення позичальника про свій намір отримати кредит із зазначенням його суми не пізніше, ніж за три банківські дні до бажаної дати отримання кредиту;

- пунктом 2.1.1. кредитного договору передбачено, що позивач зобов'язаний надати відповідачу кредит відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. договору та направити кошти на поточний рахунок позичальника на протязі трьох банківських днів, починаючи з дати отримання письмового повідомлення позичальника;

- відповідно до пп. 2.3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісячно, протягом перших трьох банківських днів місяця, наступного за звітнім. Останній платіж здійснити одночасно з погашенням кредиту у строк, що передбачений даною кредитною угодою для погашення кредиту. Проценти нараховуються по фактичній заборгованості щомісячно, станом на "01" число місяця, наступного за звітним, виходячи з фактичної кількості днів у розрахунковому місяці та фактичної кількості днів у році, рік дорівнює 360 дням. Повний строк, за який нараховуються і сплачуються проценти починається з моменту виникнення фактичної заборгованості по кредиту і закінчується моментом повного погашення заборгованості по кредиту. При цьому перший та останній день користування кредитом вважається як один день;

- згідно з пп. 2.2.1. кредитного договору кредитор має право, оскільки вважається, що позичальник надає згоду, достроково припинити дію кредитного договору та стягнути суму кредиту, проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені кредитним договором, у разі, зокрема, недотримання відповідачем умов кредитного договору.

- відповідно до пп. 2.2.2. кредитного договору кредитор має право, оскільки вважається, що позичальник надає згоду, достроково припинити дію цього договору та звернути стягнення на заставне майно у випадку одноразового прострочення сплати процентів за користування кредитом;

- в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.09.2008, сторони уклали іпотечний договір від 26.09.2008;

- рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2011 у справі № 19/035-11 частково задоволені позовні вимоги ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" до ТОВ "Цемлайн" та стягнуто з ТОВ "Цемлайн" на користь ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" заборгованість, що виникла за договором про відкриття кредитної лінії № 1628/5 від 26.09.2008 в розмірі 5 841 060,77 грн. та складається з:

- 600 000,00 доларів США заборгованість за кредитом, що за офіційний курсом НБУ на час звернення з позовом до суду становить 4 779 240,00 грн.;

- 112 606,69 доларів США, що складає за офіційний курсом НБУ на час звернення з позовом до суду 896 957,32 грн. заборгованості за відсотками за період з 01.05.2010 по 20.04.2011;

- 86 938,26 грн. пені за несвоєчасне повернення суми кредиту за період з 10.03.2011 по 21.04.2011;

- 77 925,19 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 22.04.2010 по 20.04.2011 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно - майновий комплекс загальною площею 3631,9 м2, який розташований на земельній ділянці загальною площею 2,656 га, що знаходиться за адресою: вул. Промислова, 41, м. Українка, Обухівський район, Київська область, яке належить на праві власності ТОВ "Цемлайн" та було передано в іпотеку ПАТ "Комерційний Банк "Інтербанк" відповідно до умов іпотечного договору від 26.09.2008. Визнано спосіб реалізації вказаного об'єкта нерухомості - шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів з початковою ціною не нижче його вартості, визначеної в іпотечному договорі, тобто за початковою ціною не нижче 14 072 200,38 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з невиконанням боржником вказаного рішення господарського суду про звернення стягнення на майно, у кредитора є право на стягнення з боржника заборгованості за відсотками за користування кредитом за весь час прострочення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір про відкриття кредитної лінії № 1628/5 від 26.09.2008 припинив свою дію, оскільки рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2011 у справі № 19/035-11 з відповідача стягнено заборгованість за кредитним договором шляхом звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки від 26.09.2008, що можливо за умови дострокового припинення дії кредитного договору. При цьому, переглядаючи в апеляційному порядку рішення господарського суду, Київський апеляційний господарський суд додатково зазначив про те, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, на думку господарського суду апеляційної інстанції, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання, а не нарахування процентів за договором, строк дії якого припинено.

Втім, такі висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд вважає передчасними з огляду на наступне:

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 3.3 кредитного договору сторони узгодили, що при невиконанні зобов'язань щодо повернення кредиту (понад строк встановлений п.п. 1.2., 2.3.1. цього договору) позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом та пені за прострочку повернення кредиту до повного погашення заборгованості.

Крім того, пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що договір набирає сили з дня надання кредиту і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.

У відповідності до частин першої та третьої ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Господарськими судами під час розгляду справи не було враховано вказані вимоги ЦК України, тоді як виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору наявність судового рішення про звернення стягнення на майно боржника, яке не виконано боржником чи не виконано вчасно, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, зокрема стягнення процентів, пені та збитків, а також інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає помилковими твердження господарського суду апеляційної інстанції про те, що у даному випадку кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій прийнято судові рішення з порушенням вимог матеріального права, що, в свою чергу призвело до порушення ст.ст. 43, 83, 84, 99, 101, 104 ГПК України, оскільки приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, господарські суди не звернули належної уваги на умови укладеного сторонами договору, не з'ясували факт виконання (невиконання) боржником рішення господарського суду у справі № 19/035-11 та не дослідили у цьому зв'язку доказів, якими обґрунтовувались позовні вимоги позивача, зокрема період нарахування штрафних санкцій за договором, не перевірили розрахунок заявленої суми, не вирішили питання щодо застосування строку позовної давності до заявлених вимог про застосування якої заявлено відповідачем.

Як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Інтербанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 та рішення господарського суду Київської області від 23.04.2015 у справі № 911/873/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: О. Кролевець В. Картере