ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 908/8/15-г

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Володарський сортонасінницький завод"

на постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 16.06.2015 р.

у справі № 908/8/15-г господарського суду Запорізької області

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Володарський сортонасінницький завод"

третя особа ОСОБА_3

про стягнення заборгованості

за участю представників:

ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_2, ОСОБА_4;

ТОВ "Володарський сортонасінницький завод" - Білозерцев І.І.;

ОСОБА_3 - не з'явилися;

в с т а н о в и л а :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом та просив суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарський сортонасінницький завод" 76 342,17 грн. заборгованості, у т.ч. 66 300,00 грн. основного боргу, 10 042,17 грн. пені, а також відшкодувати 4 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору поставки № 2/06/11 від 29.06.2011 р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. При цьому, позивач зазначає, що право вимагати у відповідача виконання зобов'язань за вказаним договором передано йому відповідно до договору від 24.12.2014 р. про відступлення права вимоги (т.1 а.с.3-6, 116-120).

Відповідач у справі - ТОВ "Володарський сортонасінницький завод" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що укладення позивачем та третьою особою договору про відступлення права вимоги не відповідає вимогам ст. 516 ЦК України та п. 12.5 договору (т.1 а.с.31-33).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.03.2015 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладення позивачем та третьою особою договору про відступлення права вимоги без згоди відповідача не відповідає вимогам ст. 516 ЦК України та п. 12.5 договору поставки, а отже, позивач не є тією особою, яка має право вимагати сплати відповідачем заборгованості за договором (т.1 а.с.204-207).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 20.03.2015 р. скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 66 300,00 грн. основного боргу, 5 115,78 грн. пені та 4 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В цій частині позов задоволено. В решті позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.85-93).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

29.06.11 між ТОВ "Володарський сортонасінницький завод" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (постачальник) укладено договір поставки № 2/06/11, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю в обумовлені договором строки жатку ПЗС-12 переобладнану до зернозбирального комбайну "Джон Дір" W650 (2011 року випуску) в комплекті з візком для перевезення жатки в кількості - 1 одиниця, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити постачальнику за нього визначену договором грошову суму.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є поставки.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити поставлений ОСОБА_3 товар за договором.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_3 поставив товар на загальну суму 221 000,00 грн., з яких 154 700,00 грн. відповідачем оплачено.

Отже, заборгованість відповідача перед ОСОБА_3 складає 66 300,00 грн.

Обґрунтовуючи своє право вимагати від відповідача виконання взятих на себе зобов'язань за зазначеним договором, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 посилається на перехід до нього права вимоги.

Так, 24.12.14 р. між Фізичною особою ОСОБА_3 (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 24/12/2014, за умовами якого первісний кредитор зобов'язався передати належне йому право вимоги згідно договору від 29.06.2011 р. № 2/06/11 до боржника - ТОВ "Володарський сортонасінницький завод", а новий кредитор - прийняти право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_3 при укладенні з ФОП ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги від 24.12.2014 р. № 24/12/2014 порушив вимоги ст. 516 ЦК України та умови п. п. 12.5. договору поставки від 29.06.2011 р., а саме: уклав договір відступлення права вимоги без отримання письмової згоди ТОВ "Володарський сортонасінницький завод" на його укладення.

Зважаючи на це, суд першої інстанції, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України , ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України визнав недійсним за власною ініціативою вказаний договір, який пов'язаний з предметом спору у даній справі.

Судом апеляційної інстанції обгрунтовано спростований такий висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги).

В силу ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір поставки № 2/06/11 від 29.06.2011 р. не містить застереження щодо необхідності отримання згоди боржника на заміну кредитора.

Пункт 12.5. договору, яким керувався суд першої інстанції, також не містить такого застереження.

Так, в зазначеному пункті договору сторони встановили заборону на передачу третім особам без згоди іншої сторони конфіденційної інформації: тексту договору, матеріалів та інформації, що відносяться до цього договору. Будь-якої заборони на передачу кредитором своїх прав за договором іншій стороні за відсутності згоди боржника зазначеним пунктом договору не встановлено.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що зміст укладеного ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги суперечить вимогам ст. 516 ЦК України та умовам п. 12.5. договору поставки від 29.06.2011 р. щодо необхідності отримання письмової згоди боржника на його укладення та безпідставно визнав зазначений договір недійсним.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, договір про відступлення права вимоги від 24.12.2014 р. № 24/12/2014 є чинним та на підставі цього договору позивач у даній справі набув право вимоги до відповідача за договором поставки від 29.06.2011 р. № 2/06/11.

Зважаючи на наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 66 300 грн. суми основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 10 042,17 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до п. 9.1 договору, в разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) покупцем своїх зобов'язань з оплати загальної вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору позивач просив стягнути з відповідача 10 042,17 грн. пені за період з 06.01.2012 р. по 06.01.2013 р.

Враховуючи встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок пені за 6 місяців, починаючи з 06.01.2012 р., та визнав обгрунтованою вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 5 115,78 грн.

Крім того, позивачем з метою представництва його інтересів в даному судовому процесі були понесені витрати на оплату послуг адвоката на суму 4 000 грн., що підтверджується договором про надання юридичних послуг від 18.12.2014 р., свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 904 від 28.10.2011 р., прибутково-касовим ордером від 18.12.2014 р. на суму 4000,00 грн.

Вказані витрати обгрунтовано присуджені судом апеляційної інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст. 44, ч. 6 ст. 49 ГПК України.

Враховуючи зазначене, підстави для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у даній справі відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у справі № 908/8/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володарський сортонасінницький завод" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.