ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року Справа № 916/2131/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Гончарука П.А., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупершого заступника прокурора Одеської областіна постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 рокуу справі господарського судуОдеської областіза позовомзаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської радидотовариства з обмеженою відповідальністю "Джі Ем Джі Контент"провитребування майна,за участю представників сторін:

позивача:не з"явився,відповідача: прокуратура:Лісниченко Л.О., Савицька О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Джі Ем Джі Контент" про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м, розташовані по вул. Затонського, 1, в м. Одесі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року (головуючий суддя Рога Н.В., судді Цісельський О.В., Оборотова О.Ю.) позов задоволено. Витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю "Джі Ем Джі Контент" на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м, розташовані по вул. Затонського, 1, в м. Одесі. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року (колегія суддів у складі: Діброва Г.І. - головуючий, судді: Лисенко В.А., Ярош А.І.) рішення місцевого господарського суду від 17.12.2015 року скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року здійснено розподіл судових витрат за апеляційний перегляд рішення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, перший заступник прокурора Одеської області подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, абзацом 2 пункту 13 рішення Одеської міської ради "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" від 14.04.2010 року №5649-V, доручено Представництву по управлінню капітальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу товариству з обмеженою відповідальністю "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, в тому числі, нежитлових приміщень 1-го поверху та підвалу загальною площею 1 058,4 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Затонського, 1.

12.08.2010 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді, зокрема нежитлових приміщень першого поверху та підвалу №501, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Затонського, будинок 1.

В подальшому ТОВ "АРТ" за договором купівлі-продажу від 05.11.2010 року, укладеного з Фірмою "Стенфорд-Інвест" (приватне підприємство) здійснило відчуження зазначеного вище об"єкта нерухомого майна.

18.05.2011 року між Фірмою "Стенфорд-Інвест" (приватним підприємством) та товариством з обмеженою відповідальністю "Джі Ем Джі Контент" укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Фірма "Стенфорд-Інвест" (Приватне підприємство) передала у власність (продала), а ТОВ "Джі Ем Джі Контент" (покупець) прийняло у власність (купило) нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу №501, що розташовані в будинку під номером 1 по вулиці Затонського в місті Одесі.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, TOB "АРТ", TOB "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", TOB фірма "Харрісон-Транс-Сервіс", TOB "ІВ-Інвест Лтд", TOB "ІВ-Іммобільє", TOB "Джі Ем Джі Контент", TOB "Опера", TOB "Аверс Строй" визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Визнання незаконним рішення Одеської міської ради стало підставою для звернення прокурора з відповідним позовом про витребування з чужого незаконного володіння у ТОВ "Джі Ем Джі Контент" нежитлового приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м., розташованого по вул. Затонського, 1 у м. Одесі.

Задовольняючи віндикаційний позов, місцевий господарський суд виходив з того, що воля територіальної громади на вибуття вказаного майна з її власності була оформлена у рішенні Одеської міської ради від 14.04.2010 року № 5649-V, яке визнано недійсним у судовому порядку (постанова Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13), а тому за вказаних обставин воля власника (територіальної громади міста) щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку не виражена (не сформульована) жодним чинним та законним актом, що дає підстави для витребування його у відповідача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову про витребування спірного майна, виходив з того, що ТОВ "Джі Ем Джі Контент" набуло право власності на спірне майно за відплатним договором і є добросовісним набувачем. Визнання судом незаконним рішення органу місцевого самоврядування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Зважаючи на рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 р., в якому суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння відповідача спірного нерухомого майна.

Крім того, судом апеляційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року, яким визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обгрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності, вказав, що при подачі позову прокурором не був забезпечений "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідача, як добросовісного набувача об"єкта нерухомості, який придбав його на відплатній основі.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, яким передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Частиною 5, 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, спірне майно вибуло з володіння власника за його ж волею - шляхом прийняття міською радою на пленарному засіданні відповідного рішення 14.04.2010 року та відчуження за договорами від 12.08.2010 року цього майна TOB "АРТ", але з порушенням порядку відчуження майна, зокрема, ч. 4 ст. 293 Господарського кодексу України, що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13. Саме по собі визнання недійсними рішення ради та договорів, на підставі яких майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спірне майно не є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння відповідача спірного нерухомого майна, яке придбано ним за відплатним договором, і про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи викладене, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, винесеною з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року у справі №916/2131/15 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді: П.А.Гончарук

Н.М.Нєсвєтова