ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року Справа № 922/1766/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Ковтонюк Л.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Товариство),

на ухвалу господарського суду Харківської області від 07.02.2017 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017

за заявою Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків (далі - Підприємство),

про відстрочку виконання рішення,

зі справи № 922/1766/14

за позовом Товариства

до Підприємства

про стягнення грошових коштів.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства - Сороколіта Є.М.,

Підприємства - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.06.2015 позов задоволено частково: з Підприємства на користь Товариства стягнуто: заборгованість у сумі 40 462 546,40 грн.; 232 287,34 грн. пені; "інфляційні витрати" у сумі 441 601,19 грн.; 857 441,89 грн. - 3 % річних; судовий збір у сумі 73 080 грн.; відмовлено у стягненні пені в сумі 2 090 586,08 грн.; відстрочено виконання рішення суду на шість місяців з 16.06.2015 до 16.12.2015.

Дане рішення сторонами не оскаржено.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.12.2015, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2016: заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено на п'ять місяців до 01.05.2016.

25.04.2016 Підприємство звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про відстрочку виконання рішення суду зі справи до 31.12.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2016, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016: заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено до 01.12.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 згадані ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій скасовано, а справу у частині, що стосується зазначених ухвали і постанови, передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду Підприємство просило місцевий господарський суд надати відстрочку виконання рішення суду першої інстанції до 01.07.2017.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2016: заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено до 03.02.2017.

30.01.2017 Підприємство звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про відстрочку виконання рішення суду зі справи до 01.07.2017.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.02.2017 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 01.03.2017 про виправлення описки; суддя Лаврова Л.С.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (колегія суддів у складі: Пелипенко Н.М. - головуючий, Гетьман Р.А. і Ільїн О.В.): заяву Підприємства про відстрочку виконання судового рішення задоволено частково; виконання рішення суду першої інстанції зі справи відстрочено до 01.06.2017.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і відмовити у повному обсязі у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами у розгляді заяви норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з урахуванням такого.

Частково задовольняючи заяву про відстрочку виконання рішення, господарські суди виходили з того, що:

- Підприємство є комунальним підприємством, яке створене для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення та державних органів, у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію за вартістю, нижчою її собівартості;

- на Підприємстві наявна дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання;

- однією з причин важкого економічного стану боржника є дефіцит коштів, пов'язаний із систематичними неплатежами з боку населення та бюджетних установ за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по ХОКП "ДРІТ" досягли по теплопостачанню на 01.01.2017 49 088 321,64 грн.;

- заборгованість з різниці у тарифах за надані послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення становить 183 149,73 тис.грн., яку держава має компенсувати відповідачу. Існування заборгованості перед комунальними підприємствами, у тому числі перед Підприємством, підтверджує Закон України від 16.07.2015 № 626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг", відповідно до Прикінцевих положень якого на Кабінет Міністрів України покладається обов'язок до 01.07.2017 вжити заходів щодо відшкодування у повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися державною владою чи органом місцевого самоврядування. Після отримання різниці в тарифах та невідшкодованих витрат відповідач зможе повністю розрахуватися з позивачем по сумі боргу;

- "на даний час" прийнято Закон України від 03.11.2016 № 1330-VII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який передбачає для таких підприємств, як відповідач, у разі їх участі у реструктуризації заборгованості за поставлений газ: зупинення виконавчих проваджень по стягненню заборгованості за поставлений газ та інших нарахувань, нарахованих на суму боргу; відстрочення погашення заборгованості на п'ять років, та у разі виконання договору відстрочки погашення усіх нарахувань на таку суму боргу. Однак Кабінетом Міністрів України у відповідності до цього Закону не прийнятий порядок, згідно з яким проводилася б реструктуризація заборгованості. У разі участі Підприємства у реструктуризації заборгованості за поставлений газ з прийняттям Кабінетом Міністрів України порядку згідно з згаданим Законом усі нарахування, зроблені на суму боргу за поставлений природний газ, повинні бути погашені;

- грошові кошти , які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача та йдуть на користь позивача по наявних договорах, а залишок грошей, що залишається у відповідача, покриває витрати на заробітну плату та на підтримання технологічного процесу з виробництва комунальних послуг;

- на грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунках із спеціалізованим режимом використання згідно з пунктом 10 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями суб'єктів ринку природного газу;

- важкий фінансовий стан Підприємства підтверджується наданою фінансовою звітністю, зокрема: балансами та звітами про фінансові результати за 2015 та 2016 роки; звітами про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності Підприємства від надання послуг теплопостачання за: січень-червень 2015 року; січень-вересень 2015 року; січень-червень 2016 року, січень-вересень 2016 року; звітами про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг водопостачання та водовідведення за: січень-червень 2015 року; січень-вересень 2015 року; січень-червень 2016 року; січень-вересень 2016 року; звітом з праці за січень-грудень 2015 року по кожному структурному підрозділу відповідача;

- Підприємством доведено відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення; воно надало суду договори, рішення та акти приймання-передачі майна від міських, селищних та сільських рад, які вказують на той факт, що все майно, яке знаходиться у відповідача і обліковується на його балансі, не є його власністю, а належить територіальним громадам, тому на нього не може бути звернено примусове стягнення боргу;

- існування загрози банкрутства Підприємства підтверджується висновком судової експертизи від 25.05.2015 № 70, в якому зазначено, що діяльність Підприємства є збитковою, його фінансова стійкість є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, та Підприємство не може обійтися без зовнішнього фінансування, крім того, розрахуватися з позивачем воно не може без отримання бюджетних коштів (субвенцій);

- Підприємство є важливим та значущим підприємством Харківської області, оскільки надає послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення споживачам більшої частини Харківської області, майже 2 млн. осіб. Примусове стягнення боргу у період опалювального сезону може призвести до його зриву, що негативно позначиться на якості послуг, які надаються відповідачем, та соціальної напруженості серед споживачів.

Оцінивши викладені Підприємством доводи, суди попередніх інстанцій, частково задовольнили заяву останнього та відстрочили виконання рішення суду першої інстанції від 16.06.2015 зі справи до 01.06.2017.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з наданням Підприємству вже фактично п'ятої відстрочки виконання рішення суду.

Частиною першою статті 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини першої статті 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

Як зазначено у підпункті 7.2 пункту 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

ГПК України не визначено конкретного переліку обставин, які свідчили б про неможливість виконання рішення чи ускладнювали б його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини, повинна бути здійснена за правилами статті 43 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ГПК України:

- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42);

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 33).

- господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина перша статті 43).

Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Судами попередніх інстанцій була надана оцінка доводам Підприємства щодо неможливості виконання судового рішення. Однак доводи Товариства щодо безпідставності застосування, у черговий раз, до спірних правовідносин приписів статті 121 ГПК України не отримали належної правової оцінки та не знайшли чіткого і повного відображення у висновках та мотивах попередніх судових інстанцій.

Тобто названі судові інстанції не дослідили належним чином обставин, пов'язаних із з'ясуванням дотримання балансу інтересів сторін, та не дослідили фінансового становища Товариства.

Не встановивши, таким чином, всього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі названих у цій постанові Законів України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку і розглянути заяву Підприємства відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Харківської області від 07.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 зі справи № 922/1766/14 скасувати.

Справу в частині, що стосується зазначених ухвали і постанови, передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Грек

Суддя Л. Ковтонюк