ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 910/3424/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.06.2015у справі№ 910/3424/15-гза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" проприпинення дії, яка порушує право за участю представників сторін:

від позивача: Дементьєв Я.Т. - за довіреністю;

від відповідача: Комісар С.П., Гогітідзе В.Ф. - за довіреностями.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року у справі №910/3424/15-г позов товариства з обмеженою відповідальністю "РАДА 2" задоволено. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" зарахувати кошти отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" у розмірі 214109 грн. 42 коп. згідно платіжних доручень, з призначенням платежу: зарахування боргу по договору реструктуризації та мирової угоди, в рахунок погашення заборгованості відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2013 № 910/11433/13р. та стягнуто з ТОВ "Євро-реконструкція" на користь ТОВ "Рада 2" 1218 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Рада 2" та ТОВ "Євро-Реконструкція" укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води №450413 від 02.07.2012 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.08.2013 року у справі № 910/11433/13 вирішено стягнути з ТОВ "Рада 2" на користь ТОВ "Євро-Реконструкція" заборгованість у розмірі 247650, 72 грн., пеню - 12216, 89 грн., 3% річних - 2448,27 грн., інфляційні втрати - 261,12 грн. та судовий збір 5351, 54 грн.

Так, судами встановлено, що позивачем в період з 17.10.2013 року по 30.09.2014 року на рахунок відповідача було сплачено кошти у розмірі 216109,42 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи копії платіжних доручень, в яких було вказано у графі "призначення платежу": оплата основного боргу за теплову енергію, згідно мирової угоди, по договору реструктуризації згідно договору № 450413 від 02.07.2012р.

В подальшому листом 02-0778 від 11.09.2014р. позивач повідомив відповідача про те, що отримані кошти слід зарахувати в рахунок погашення заборгованості згідно рішення господарського суду міста Києва № 910/11433/13 від 16.08.2013р.

Проте, відповідач не зарахував отримані кошти в рахунок виконання рішення господарського суду м. Києва від 16.08.2013 року у справі № 910/11433/13, про що повідомив позивача згідно листа №09/1855 від 13.10.2014 року, а кошти були зараховані частково в рахунок поточної заборгованості позивача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що дії відповідача по зарахуванню коштів по спірним платіжним дорученням в рахунок поточної заборгованості, а не в рахунок погашення боргу на виконання рішення господарського суду міста Києва у справі №910/11433/13 від 16.08.2013, є такими, що порушують права позивача та підлягають відновленню.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними та не обґрунтованими належними нормами матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду, ТОВ "Рада 2" вказувала на порушення його прав відповідачем, які полягають у не зарахуванні останнім отриманих коштів в рахунок виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.08.2013 у справі №910/11433/13, а отже у порушенні прав позивача на розпорядження власними коштами на свій розсуд.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.07.2012 між ТОВ "Рада 2" та ТОВ "Євро-Реконструкція" укладено договір №450413 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю ТОВ "Рада 2" теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.07.2012 по 30.06.2013 у кількості 3967,384 Ггкал, з максимальним тепловим навантаженням 1,808 Ггкал/год.

Умовами пункту 6.7. договору передбачено, що при здійсненні розрахунків за спожиту теплову енергію покупець обов'язково повинен зазначити у платіжному дорученні номер договору на постачання теплової енергії, а також місяць та рік, в якому була поставлена теплова енергія, що оплачується покупцем.

Відповідно до п. 6.7.1. цього договору, у разі невиконання покупцем умов, зазначених у п. 6.7. даного договору, грошові кошти отримані згідно платіжного доручення, де не вказані рік та місяць, за який здійснюється платіж, зараховуються енергопостачальною організацією як сплата за теплову енергію, оплата вартості якої прострочена споживачем найдовше (оплата за минулі періоди).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, на вказане уваги не звернули, всупереч нормам чинного процесуального законодавства щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а також за відсутності у прийнятих рішеннях мотивів застосування законів та інших нормативно-правових актів, дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Встановлення та дослідження зазначених вище обставин має істотне значення для правильного вирішення даного спору і їх неврахування призвело до необґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають, а місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

В силу ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 1117 ГПК України, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню у зазначеній частині, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року у справі №910/3424/15-г скасувати.

Справу №910/3424/15-г направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді Н.М.Нєсвєтова

І.В.Вовк