ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 910/6303/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Воліка І.М.,

Кролевець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірми "Росія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року у справі № 910/6303/15-г Господарського суду міста Києва за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірми "Росія", Запорізька область, до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку", м. Київ, про звільнення від сплати пені по кредитному договору та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Дяченко Н.В. (дов. № 50 від 31.03.15),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року позивач ПСП Агрофірма "Росія" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" про звільнення від сплати пені по кредитному договору та зобов'язання вчинити дії.

Вказував, що 25.04.14 між ПСП Агрофірма "Росія" (клієнт) та ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (банк) був укладений договір банківського поточного рахунку № TF.236301.001, згідно якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок (номер поточного рахунку 26004188718570) для приймання та зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього договору та законодавства України.

28.04.14 між ПСП Агрофірма "Росія" (позичальник) та ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (банк) був укладений кредитний договір № KKPOG.236301.006, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 4 000 000 грн., а позичальник - повернути кредитні кошти в строк до 24.04.15 та сплатити 21 % річних за користування кредитом.

Зазначав, що ПСП Агрофірма "Росія" були надані на виконання банку платіжні доручення: № 523 від 05.12.14 на суму 70 000 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок сплати відсотків за листопад згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14; № 523 від 18.12.14 на суму 1 193 817,87 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок погашення кредитної заборгованості згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14 та № 1 від 06.01.15 на суму 52 208,33 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок сплати відсотків за грудень місяць згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14.

Посилаючись на невиконання банком зазначених платіжних доручень клієнта, позивач просив звільнити ПСП Агрофірма "Росія" від сплати пені за кредитним договором № KKPOG.236301.006 від 28.04.14 за період з 06.12.14 по день ухвалення рішення судом, у зв'язку з простроченням з вини кредитора та зобов'язати ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором № KKPOG.236301.006 від 28.04.14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 травня 2015 року (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року (колегія суддів у складі: Коршун Н.М. - головуючого, Алданової С.О., Калатай Н.Ф.), в позові відмовлено.

Рішення мотивовані посиланнями на ту обставину, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які носять майново-грошовий характер, де позивач виступає кредитором банку за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також рішення обґрунтовані тим, що діючим процесуальним законодавством не передбачено такого способу захисту як зобов'язання кредитора звільнити боржника від сплати пені за прострочення ним грошового зобов'язання.

У касаційній скарзі ПСП Агрофірма "Росія", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 13, 16, 612 ЦК України, ст.ст. 66, 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 8, 32, 42 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосуванняя судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.04.14 між ПСП Агрофірма "Росія" (клієнт) та ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (банк) був укладений договір банківського поточного рахунку № TF.236301.001, згідно якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок (номер поточного рахунку 26004188718570) для приймання та зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього договору та законодавства України.

Згідно п. 2.4 договору банківського рахунку банк виконує доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, у строки: у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; після операційного часу банк виконує: наступного операційного дня або в день їх надходження за умови технічної можливості згідно тарифів банку.

28.04.14 між ПСП Агрофірма "Росія" (позичальник) та ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" (банк) був укладений кредитний договір № KKPOG.236301.006, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 4 000 000 грн., а позичальник - повернути кредитні кошти в строк до 24.04.15 та сплатити 21 % річних за користування кредитом.

Пунктом 2.4. кредитного договору сторони погодили період сплати процентів: з 1 по 5 число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору. Заборгованість за процентами погашається в сумі залишку на 1 число кожного поточного місяця за попередній місяць, починаючи з дати підписання даного договору. При несплаті процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими.

Позичальник доручає банку здійснювати списання коштів з усіх рахунків позичальника в національній та іноземній валюті, відкритих в ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", для погашення заборгованості за процентами, комісією, заборгованості за кредитом та іншої заборгованості (включаючи нараховані пені, штрафи) за цим договором, при настанні термінів виконання позивальником зобов'язань за цим договором (п. 2.10 кредитного договору).

В силу ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що ПСП Агрофірма "Росія" були надані на виконання банку платіжні доручення: № 523 від 05.12.14 на суму 70 000 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок сплати відсотків за листопад згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14; № 523 від 18.12.14 на суму 1 193 817,87 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок погашення кредитної заборгованості згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14 та № 1 від 06.01.15 на суму 52 208,33 грн. на перерахування коштів з рахунку № 26004188718570 в рахунок сплати відсотків за грудень місяць згідно кредитного договору № KKPOG.236301.006 від 28.04.14, які залишені відповідачем без виконання.

Судами встановлено, що 15.12.15 відповідач листом № 476 повідомив позивача про те, що з 28.11.14 в ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" запроваджено тимчасову адміністрацію, в зв'язку з чим платіжне доручення № 523 від 05.12.14 не підлягає виконанню згідно ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

19.01.15 ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" листом № Р.11/24 повідомив ПСП Агрофірма "Росія" про те, що в зв'язку з порушенням терміну виконання зобов'язань за кредитним договором № KKPOG.236301.006 від 28.04.14, станом на 19.01.15 у позивача існує непогашена заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 309 704,57 грн., з яких: 1 193 817,87 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 115 886,70 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 3 589,68 грн. - пеня та вимагав сплати простроченої заборгованості в строк до 18.02.15, але не пізніше 10 календарних днів з дати одержання повідомлення.

05.02.15 ПСП Агрофірма "Росія" листом № 24 звернувся до ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" в якому просив перерахувати суму кредитної заборгованості за кредитним договором № KKPOG.236301.006 від 28.04.14 з урахуванням сформованого та поданого платіжного доручення № 523 від 18.12.14 на суму 1 193 817,87 грн.

Зазначений лист позивача був залишений відповідачем без відповіді та без задоволення.

Приписами ст. 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Між тим, судами встановлено, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132 від 27.11.14 в ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" з 28.11.14 по 27.02.15 запроваджено тимчасову адміністрацію, а 27.02.15 рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 44 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в банку до 27.03.15 включно.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, згідно положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та на підставі договору банківського поточного рахунку, між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором банку за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема, щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

За таких обставин, відмовляючи в задоволенні вимог, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського поточного рахунку від 25.04.14 у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки, платіжні доручення позивача на перерахування грошових коштів, наявних на рахунку позивача в ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", в рахунок погашення кредиту не були виконані відповідачем в зв'язку з обмеженнями, встановленими п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач не є кредитором, який прострочив, у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому відсутні підстави для застосування, передбачених ст. 616 ЦК України правових наслідків порушення зобов'язання з вини кредитора.

З огляду на викладене, посилання скаржника на відсутність його вини в порушенні кредитних зобов'язань за кредитним договором № KKPOG.236301.006 28.04.14 та на необхідність застосування правових наслідків, встановлених приписами ст. 616 ЦК України, є безпідставними.

Крім того, діючим процесуальним законодавством не передбачено такого способу захисту як зобов'язання кредитора звільнити боржника від сплати пені за прострочення ним грошового зобов'язання, тому судами обґрунтовано відмовлено в задоволенні означеної позовної вимоги.

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими актами та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також щодо відсутності такого способу захисту як зобов'язання кредитора звільнити боржника від сплати пені за прострочення ним грошового зобов'язання.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи судом касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірми "Росія" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2015 року у справі № 910/6303/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунавська

Судді: І.М. Волік

О.А. Кролевець