ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2016 року Справа № 911/4790/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівХодаківської І.П., Корсака В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 рокуу справі№ 911/4790/15 господарського суду Київської областіза позовомДержавного підприємства "Завод порошкової металургії"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал пропертіз інвестмент"простягнення 169 628, 59 грн.в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Лебедєв П.В. дов. від 11.01.2016- відповідача:Пучка В.А. дов. від 14.03.2016, Теплюк В.С. дов. від 03.08.2016- третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Державне підприємство "Завод порошкової металургії" (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 117 164,35 грн основного боргу, 3 499,69 грн пені, 371,92 грн 3% річних та 48 592,63 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи місцевим судом, позивач звернувся із заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 133 732,74 грн основного боргу, 2 147,36 грн 3% річних та 259 265,63 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.03.2016 року (суддя Шевчук Н.Г.) у справі № 911/4790/15 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 22 968,43 грн основного боргу; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 року (судді: С.І. Буравльов, В.В. Андрієнко, В.В. Шапран) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 26.07.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів -Ходаківської І.П., Корсака В.А. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.08.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2013 року між Державним підприємством "Завод порошкової металургії" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття" (далі - абонент) було укладено договір № 33-Е на приймання промзливових стічних вод (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору ДП "ЗПМ" надає послуги абоненту шляхом приймання в свої мережі промзливової каналізації з території абонента умовно чисті промзливові стічні води орієнтовно в кількості 7.587 тис.м3 на рік або 3.966 тис.м3 щомісяця (далі - договір).

Згідно з п. 1.2 договору стосунки між сторонами регулюються "Правилами приймання поверхневих і промзливових стічних вод підприємств у колектор промзливової каналізації Казенного заводу порошкової металургії" далі Правила, та діючим законодавством України.

Як передбачено п. 2.1 договору, кількість зливових стоків розраховує ДП "ЗПМ" згідно із даними Укргідрометеоцентру щодо рівня опадів за звітний місяць.

Кількість промзливових стоків визначається по прямоточному промисловому водоспоживанню абонента. Розрахунок за надані послуги здійснюється відповідно з калькуляцією витрат, затвердженою директором ДП "ЗПМ" і діючою на момент відведення стоків. Розрахунок за користування каналізацією проводиться щомісяця по ціні 234,00 грн за відведення 1000 м3 промзливових стоків. У випадку зміни витрат, що несе ДП "ЗПМ", ціна теж змінюється, про що попередньо повідомляється абонент (п.п. 2.2 - 2.4 договору).

Відповідно до затверджених директором ДП "ЗПМ" калькуляцій ціна з 01.01.2015 року становить 380,00 грн за 1000 м3, з 01.06.2015 року - 684,00 грн за 1000 м3.

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що не пізніше 10-го числа місяця, що наступає за звітним, ДП "ЗПМ" надсилає абоненту поштою такі документи: акт надання послуг, рахунок, податкову накладну. Абонент не пізніше 5-ти банківських днів з дня отримання документів ДП "ЗПМ" оплачує надані послуги. Протягом 5-ти банківських днів абонент підписує, скріпляє печаткою та невідкладно надсилає поштою або передає нарочним в адміністративно-господарський відділ (канцелярію) ДП "ЗПМ" один примірник акту наданих послуг. Якщо 20-го числа місяця, що наступає за звітним, ДП "ЗПМ" не отримує від абонента оформленого належним чином примірника акту надання послуг, то фактична кількість промзливових стоків за звітний місяць від абонента, що розрахована ДП "ЗПМ", вважається прийнятою та погодженою сторонами.

Листом № 1089 від 08.04.2014 року ТОВ "Інвестиції третього тисячоліття" повідомило ДП "Завод порошкової металургії", що у зв'язку із закінченням терміну дії договору № 33-Е та відсутністю подальшої потреби у отриманні послуг ДП "Завод порошкової металургії", Товариство розриває договір на підставі пункту 8.2 в односторонньому порядку.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, продовжує проводити виробничу діяльність на орендованому об'єкті та починаючи з 01.04.2014 року виконує скид промзливових стоків без укладення договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 133 732,74 грн.

Здійснюючи нарахування основної суми заборгованості, позивач посилається на п. 8.3.2 Правил приймання поверхневих і промислових стічних вод у колектор промзливової каналізації Казенного заводу порошкової металургії, відповідно до яких весь обсяг стічних вод (за розрахунковий період) має право розглядати як такий, що перевищує договірний, і плата за його скидання встановлюється в п'ятикратному розмірі тарифу за водовідведення за умови, зокрема, відсутності у абонента договору на скид чи закінчення строку його дії.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимога позивача про стягнення заборгованості по оплаті послуг підлягає задоволенню лише за період з квітня 2014 року по липень 2015 року у сумі 22 968,43 грн. та доводи позивача про стягнення з відповідача п'ятикратної вартості послуг є безпідставною за наявності діючого договору.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Судами встановлено, що спосіб, яким було здійснено розірвання договору № 33-Е від 01.07.2013 року не відповідає ні вимогам закону, ні умовами укладеного договору порядку розірвання цього договору.

Так, згідно з п. 8.2 договору цей договір діє з 21.12.2012 року по 31.12.2013 року, а в частині взаєморозрахунків до повного погашення заборгованості. Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну його дії не надійде заява однієї із сторін про розірвання договору або його перегляд.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, лист про припинення договору був направлений відповідачем 08.04.2014 року, а не за місяць до закінчення терміну його дії.

Також відсутня згода ДП "Завод порошкової металургії" на таке розірвання договору.

Крім того, у судовому порядку укладений договір не був розірваний.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суддів попередніх інстанцій про те, що договір № 33-Е від 01.07.2013 року є діючим.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 133 732,74 грн, що становить п'ятикратну вартість послуг по прийманню промзливових стічних вод, а саме:

- квітень - грудень 2014 року (відведено 40,194 тис. м3) на загальну суму 60 291,00 грн;

- січень - травень 2015 року (відведено 18100 м3) на загальну суму 34 210,91 грн;

- червень - серпень 2015 року (відведено 6627 м3) на загальну суму 22 664,35грн;

- вересень-жовтень 2015 року (відведено 4844 м3) на загальну суму 16 566,48грн.

Судами встановлено, що за період з квітня 2014 року по липень 2015 року позивачем відповідачу були направлені наступні акти:

- акт про надання послуг у квітні - грудні 2014 року по відведенню стоків 40194 м3 на суму 12 058,20 грн

- акт № 1 про надання послуг у січні - травні 2015 року по відведенню стоків 18100 м3 на суму 6 841,80 грн,

- акт № 2 про надання послуг у червні - липні 2015 року по відведенню стоків 15948 м3 на загальну суму 4 068,43 грн,

Вказані акти були направлені відповідачу 21.08.2015 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Загальна вартість послуг по цих трьох актах становить 22 968,43 грн.

Встановлено судами, що вищевказані акти відповідачем не підписані, але в порядку пункту 2.5 укладеного договору фактична кількість вказаних у них промзливових стоків вважається прийнятою та погодженою сторонами.

Акти наданих позивачем послуг за серпень - жовтень 2015 року на загальну суму 16 566,48 грн., аргументовано не були прийняті судами як докази виконання позивачем встановлених договором послуг за цей період, оскільки в матеріалах справи відсутні копії самих актів.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком судів про те, що вимога позивача про стягнення заборгованості по оплаті послуг підлягає задоволенню лише за період з квітня 2014 року по липень 2015 року у сумі 22 968,43 грн.

Проте, вимога позивача про стягнення з відповідача п'ятикратної вартості послуг є безпідставною за наявності діючого договору.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд просить стягнути з відповідача 2 147,76 грн 3% річних та 259 265,63 грн. інфляційних втрат у сумі, які нараховані ним на визначену ним же п'ятикратну вартість наданих послуг за натупні періоди прострочення оплати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, як вірно зазначено судами та враховуючи те, що акти за квітень - грудень 2014 року, січень - травень 2015 року, червень - липень 2015 року були направлені відповідачу лише 21.08.2015 року, а докази направлення актів за серпень - жовтень 2015 року відсутні, судова колегія приходить до висновку, що відповідач за вказані позивачем періоди не прострочив виконання зобов'язань по оплаті наданих послуг, а тому вірно було відмовлено в стягненні з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки не обґрунтовані належними та допустимими доказами та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржників не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції третього тисячоліття" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 року у справі № 911/4790/15 господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіІ.П. Ходаківська В.А. Корсак