ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 922/387/16

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Ходаківської І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиДепартаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомДепартаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харківдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Скеля", м. Харківза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаХарківської міської ради, м. Харківпроспонукання до укладання договору

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Скеля" (далі за текстом - ТОВ "Скеля") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Харківської міської ради про спонукання відповідача як замовника будівництва укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в запропонованій позивачем редакції.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.04.2016 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова 26.11.2015 року (лист-пропозиція за № 947/0/124-15 від 26.11.2015 року) після прийняття в експлуатацію реконструйованих об'єктів, тобто після спливу передбаченого законом граничного терміну для укладання такого виду договору, і чинним законодавством у сфері містобудування не передбачено можливості продовження чи відновлення цього терміну, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про спонукання до укладення Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в запропонованій позивачем редакції.

Відповідачем та третьою особою відзивів на касаційну скаргу подано не було.

Сторін та третю особу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Департаментом ДАБІ у Харківській області від 02.07.2015 року за № ХК142151810763, відповідач є замовником реконструкції нежитлових будівель літ. "А-2", літ "Г-2", літ "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б у м. Харкові.

Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна звернулось до відповідача з листом за № 601/0/124-15 від 15.07.2015 року, в якому повідомило останнього про невиконання ним як замовником будівництва вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

За відсутності пропозиції зі сторони відповідача як замовника будівництва, позивач на виконання приписів ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та відповідно до Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 року № 804 (зі змінами в редакції рішення від 22.05.2013 року № 319) надіслав відповідачу лист за № 947/0/124-15 від 26.11.2015 року з пропозицією укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлових будівель літ. "А-2", літ. "Г-2", літ. "Е-1", літ. "Д-1", літ. "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б у м. Харкові.

Проте, надісланий проект договору відповідачем не був підписаний, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з відповідними позовними вимогами.

За приписами ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

В силу приписів ч. ч. 1 - 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно з ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

В ч. ч. 1, 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Враховуючи встановлені обставини справи та вищенаведені законодавчі приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що на момент звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо укладення Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (26.11.2015 року) об'єкт будівництва вже був прийнятий в експлуатацію (02.07.2015 року), а, відтак, з огляду на приписи ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вимоги про спонукання відповідача до укладення такого договору (після введення об'єкта будівництва в експлуатацію) не ґрунтується на вимогах закону.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що приписи ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які визначають граничний термін для укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (не пізніше дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію), є імперативними, тобто підлягають обов'язковому виконанню всіма учасниками спірних правовідносин.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, до прийняття об'єкта в експлуатацію договір про пайову участь між сторонами укладений не був, в той час як на момент звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою об'єкт вже прийнятий в експлуатацію.

Оскільки в силу обставин, встановлених судами у даній справі, минув передбачений законом граничний термін для укладення такого виду договору і чинне законодавство у сфері містобудування не передбачає можливість продовження чи відновлення цього терміну, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог.

Наведене також випливає з приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 14 Цивільного кодексу України, згідно яких цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Більш того, судами попередніх інстанцій враховано, що згідно Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої ДАБІ у Харківській області 02.07.2015 року за № ХК 142151810763 (відповідачем була проведена реконструкція вже існуючого приміщення, яка не була пов'язана із забудовою нових земельних ділянок.

Таким чином, враховуючи системний аналіз вказаних статей, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що дія ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширюється на відповідача, оскільки той здійснював лише реконструкцію вже існуючих приміщень, без забудови нової земельної ділянки, а, отже, відповідач не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону і у нього відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайові внески.

Посилання позивача на положення п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки зазначений пункт статті, який відносить реконструкцію існуючої забудови та територій до спектру діяльності з планування та забудови територій, жодним чином не впливає на тлумачення та застосування ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що інші доводи Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року у справі № 922/387/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова І.П. Ходаківська