ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року Справа № 910/9323/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.) на рішенняГосподарського міста Києва від 20.05.2015 (суддя Сташків Р.Б.)у справі№ 910/9323/15 Господарського міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Ренесанс Життя"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"простягнення 1 151 683,20 грн.,

за участю представників:позивачане з'явились,відповідачаВовна О.М.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 у справі №910/9323/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 900000,00 грн. неповернутого вкладу, 30085,20 грн. відсотків, 144900,00 грн. інфляційних, а також 21499,70 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого господарського суду частково, відмовити у стягненні з банку відсотків за період після закінчення строку дії договору у розмірі 30085,20 грн. та 144900,00 витрат з урахуванням індексу інфляції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема не застосовано положення ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо визначення строковості нарахування відсотків відповідно до умов договору, та ст. 629, ч. 1 ст. 1058 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не було враховано, що проценти за користування коштами вкладу нараховуються у повному обсязі лише протягом певного, визначеного заздалегідь строку по 05.02.2015 та, відповідно, обов'язок банку з нарахування та виплати вкладнику передбаченого договором розміру процентів за вкладом припинився в обумовлені договором строки, незалежно від факту виконання банком зобов'язання в частині повернення самого вкладу.

Стосовно стягнення з відповідача суми інфляційних втрат заявник зазначає, що положення ст. 625 ЦК України регулюють цивільно-правові відносини, а між сторонами виникли господарсько-правові відносини, що повинні регулюватися положеннями ГК України та не підлягають застосуванню до банку, оскільки відповідач не вважає себе боржником та зазначає, що належним чином сплачував позивачу відсотки на суму вкладу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між відповідачем (Банк) та позивачем (Клієнт) 05.12.2013 укладено Договір банківського вкладу "Класичний" №1697 (далі - Договір), відповідно до умов якого клієнт надає банку суму грошових коштів (надалі - вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.

Умовами п. 1.2. договору визначено, що вклад складається з вкладних траншів, що розміщені клієнтом згідно з умовами цього договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана клієнтом на вкладний рахунок в порядку та на умовах, передбачених цим договором та додатками, укладеними в рамках цього договору і які є його невід'ємною частиною (надалі - додатки).

Сторонами 12.08.2014 укладено Додаток №1697-2 до Договору, згідно з яким позивач перераховує на депозитний рахунок №26514080344002 грошові кошти в розмірі 1000000,00 грн. під виплату Банком відсотків річних (від 19,5% до 23% у різні періоди, згідно з укладеними до Договору додатками) та з кінцевим строком повернення вкладу - 05.02.2015 (в редакції додатка від 26.01.2015 до Договору).

Відповідно до п. 3.1 договору при закінченні строку розміщення вкладного траншу повернення вкладного траншу здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта, що вказаний в розділі 7 цього договору.

У п. 4.2 договору сторони узгодили, що після закінчення строків надання вкладених траншів, що обумовлюються сторонами в додатках та є невід'ємною частиною цього договору, банк зобов'язаний повернути суму вкладних траншів на умовах, зазначених у цьому договорі та у додатках до цього договору.

Судами встановлено, що станом на час вирішення спору відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, вклад у повному обсязі не повернув.

Після закінчення строку розміщення вкладного траншу позивач звертався до відповідачем з вимогою № 2/2465 від 16.02.2015 про необхідність повернення банківського вкладу в розмірі 900000,00 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на те, що відповідач суму вкладу на вказані у листі від 16.02.2015 банківські реквізити вкладника вчасно не перерахував, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача суму боргу за договором банківського вкладу в розмірі 900000,00 грн., пеню в сумі 76698,00 грн., проценти за користування коштами в розмірі 30085,20 грн. та 144900,00 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції.

Як зазначено судами, доказів перерахування вкладу на рахунок позивача відповідач судам не надав, в той же час останнім днем строку повернення вкладу та строку оплати процентів, відповідно до Договору та п. 2 додатку до Договору, є 05.02.2015.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Оскільки між сторонами у справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 193 ГК України, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 628, 629 ЦК України договір є підставою для виникнення зобов'язань, є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення глави 72 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частина 1 ст. 1058 ЦК України визначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Як передбачено ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відтак, у зв'язку з неповернення відповідачем позивачу вкладу зі спливом встановленого договором строку судами правомірно стягнено з відповідача суму вкладу в загальному розмірі 900000,00 грн. та 30085,20 грн. процентів за вкладом за період з 06.02.2015 по 07.04.2015.

При цьому доводи скаржника щодо безпідставного стягнення відсотків за період після закінчення строку дії договору та 144900,00 витрат з урахуванням індексу інфляції судом відхиляються з огляду на таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому нарахування процентів здійснюється до фактичного повернення вкладу навіть якщо строк дії договору вкладу закінчився, а за прострочення повернення такого вкладу можуть бути нараховані 3 % річних та інфляційні втрати (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.05.2013 у справі № 6-39цс13).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що проценти на вклад нараховуються до дня фактичного повернення вкладу позивачу, а не до 05.02.2015, що є визначеним договором кінцевим строком повернення вкладу, який погоджено п. 2 додатку до Договору, і на який посилається відповідач, а тому, оскільки відповідачем не надано судам попередніх інстанцій доказів повернення суми банківського вкладу, обґрунтованим є висновок про стягнення з відповідача сум відсотків за вкладом та інфляційних втрат у розмірі 144900,00 грн.

Як роз'яснено в п. п. 1.1, 1.3, 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом ст. ст.524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З урахуванням приписів ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України та ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи те, що між сторонами не укладався правочин щодо забезпечення неустойкою у вигляді пені повернення суми вкладу за Договором, судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 76698,00 грн. пені за прострочення повернення банківського вкладу.

Крім того нарахування інфляційних втрат не суперечить приписам Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки ст. 2 цього Закону не містить заборони щодо нарахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання банком грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення, а рішення Господарського міста Києва від 20.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015 у справі №910/9323/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова