ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року Справа № 910/7812/15-г

Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В.за участю представників: від позивача: від відповідача: Новіков С.Ю. Шерега І.П.розглянув касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 рокуу справі№ 910/7812/15-г господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 5847,00грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015року (суддя: Літвінова М.Є.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Укртрансгаз" у задоволені позовних вимог.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що визнання відповідачем боргу після спливу позовної давності та підписання акту звірки станом на 30.09.2013р. не є підставою переривання строку позовної давності, оскільки з акту звірки неможливо визначити, яка заборгованість існувала заборгованість за кожним з вказаних у ньому договорів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року (судді: Куксов В.В., Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2015р. залишено без зміни.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Скаржник вважає, що акти звірки підписано сторонами 31.03.2013р. та 30.09.2013р. в межах трирічного строку позовної давності. Посилається також на те, що в довідці позивача станом на 02.03.2015р. обліковується заборгованість відповідача за спірним договором.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 01.06.2010 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) укладений договір поставки № Д-1111-01/78-Д, за умовами якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець вивезти та здійснити оплату товару протягом 30 робочих днів з дня його надходження у розмірі 100 % вартості обладнання відповідно до п. 5.3 даного договору на підставі накладної на отримання товарно-транспортних цінностей.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 525-526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 4484,11 грн., що підтверджується накладною №14 від 01.06.2010 року, яка скріплена підписами та печатками уповноважених представників сторін без зауважень та заперечень.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, з урахуванням п. 2.2 договору, відповідач повинен був здійснити оплату за отриманий товар не пізніше ніж 13.07.2010, проте, доказів належної та своєчасної оплати немає.

З огляду на наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 448,11грн., 470,83грн. - інфляційних втрат, 404,31грн. - 3% річних, 313,89грн.- 7% штрафу та 173,86грн. - пені.

Водночас, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

Проте, позивач вважає, що при підписанні актів звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2013р. та 30.09.2013р. відбувся перерив строку позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими доводами скаржника з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 4 статті 257 Цивільного кодексу України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до суду з позовом 30.03.2015, тобто, з урахуванням вищевикладеного, строк позовної давності щодо вимоги про стягнення 4 484,11 грн. сплинув 14.07.2013р.

Згідно зі статтею 264 Цивільного кодексу України правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Відповідно до пунктів 4.4, 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності

З огляду на наведене, зі спливом 30-ти денного строку з моменту передачі товару (01.06.2010р.) позивач був обізнаний про порушення його майнових інтересів, але не вчинив необхідних дії (претензія, лист-вимога, тощо). Разом з тим, з вимогою про сплату боргу та нарахованих на нього штрафних санкцій, позивач звернувся лише наприкінці березня 2015р., тобто зі спливом строку позовної давності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що акти звірки станом на 31.03.2013р. та 30.09.2013р., на які посилається позивач як на підставу переривання строку позовної давності, містять лише реквізити договору, без визначення суми заборгованості чи вказівок на накладній, з яких можливо встановити обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому не можуть бути прийняті як докази переривання строку позовної давності.

Також, суд касаційної інстанції не приймає у якості доказу довідку позивача станом на 02.03.2015р., оскільки її було складено саме скаржником та не погоджено з відповідачем, тому її не можна вважати додатком до актів звірки, на які посилається заявник.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з господарськими судами щодо відмови у задоволені позовних вимог про стягнення суми основного у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, враховуючи, що судом встановлено сплив строку щодо суми основного боргу, тому вона сплила і стосовно пені, інфляційних та 3 % річних.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника зводяться до заперечення висновків суду на підставі встановлення інших обставин, намагання переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, визначених ч. 2 ст. 111-7 ГПК України.

Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2015р. у справі №910/7812/15-г господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Ж.Корнілова

Є. Чернов