ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2016 року Справа № 916/2198/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),суддівГрейц К.В., Поляк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: прокуратури: Кравчук О.А. - прокурор відділу ГПУ, посв. №043796, позивача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: Яковлев Ю.В. - дов. від 14.04.16, касаційні скаргиПрокурора Одеської області та Одеської міської радина постановуОдеського апеляційного господарського судувід02.06.16у справі№916/2198/15 Господарського суду Одеської областіза позовомПершого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до третя особаПублічного акціонерного товариства "Одеський завод поршневих кілець" Департамент комунальної власності Одеської міської радипростягнення 1804857,20 грн. збитків Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.08.16 розгляд справи відкладався до 01.09.16.

Перший заступник прокурора Малиновського району м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Одеський завод поршневих кілець" 1804857,20 грн. збитків. В обґрунтування позову, прокурор посилався на те, що відповідач без оформлення права землекористування використовує земельні ділянки, загальною площею 46344 кв.м, на вул. Желябова 4, 4б, 5а, у м. Одеса, та не сплачує кошти за їх використання. Внаслідок цього, на думку прокуратури, міській раді завдано збитків у заявленій до стягнення сумі. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 12, 125, 126, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, статей 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.15 (суддя Демешин О.А.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 1804857,20 грн. збитків. Господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем без правовстановлюючих документів (договору оренди землі) позбавило Одеську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки доход в розмірі орендної плати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.16 (судді: Мирошниченко М.А., Богатир К.В., Лашин В.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.15 скасовано. У позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що земельні ділянки, за користування якими відповідачу нараховано спірні збитки, були виділені (надані) попереднику відповідача у 1964 та 1968 роках у безпосереднє користування на підставі рішень уповноважених на той час органів на таке виділення (рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 18.03.64 №154, від 18.04.68 №273), а відтак суд визнав, що відповідач користується спірною землею на законних підставах.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Одеська міська рада, яка просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення у справі залишити в силі. Рада наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції приписів статей 92, 123, 206 Земельного кодексу України від 25.10.01, статей 20, 21, 22 Земельного кодексу УРСР 1970 року, статей 1 22 23 Земельного кодексу Української РСР 1990 року, статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Скаржник посилається на те, що у відповідача не виникло право постійного користування спірною землею, оскільки попередники відповідача не оформляли право користування землею, як того вимагали приписи земельного законодавства (державні акти на право користування землею у матеріалах справи відсутні); відповідачем не було проведено реєстрацію права постійного користування землею в порядку приписів статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Скаржник наголошує на наявності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача. Він зазначає, що договір оренди землі відповідачем з власником укладений не був через бездіяльність відповідача; що орендна плата за користування земельними ділянками відповідачем у спірному періоді не вносилася; що судовими рішеннями у адміністративній справі №522/11050/14-а не визначено моменту, з якого рішення Одеської міської ради від 28.10.10 №41-УІ "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" втратило чинність, а тому вказане рішення міської ради до втрати чинності діяло та породжувало відповідні правові наслідки.

Водночас, не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Прокурор Одеської області, який просить скасувати постанову у справі, а рішення - залишити в силі. Прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції були порушені приписи статей 13, 14 Конституції України, статей 12, 83, 125, 126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284, статей 32, 33, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. Він наголошує на наявності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача та зазначає, що саме на землекористувача покладений обов'язок вчинення певних дій з виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою та подальшого звернення до уповноваженого органу про оформлення правовстановлюючих документів. Тобто договір оренди землі відповідачем з власником укладений не був через бездіяльність відповідача, а отже відповідач у спірному періоді користувався землею без правових підстав та має відшкодувати позивачеві задані збитки у вигляді неодержаного доходу. Прокурор зазначає, що спірні збитки розраховані у відповідності до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284, та оформлені актом комісії про нарахування збитків, завданих ПАТ "Одеський завод поршневих кілець", затверджених рішенням виконкому Одеської міської ради від 26.02.15 №43; що судові акти у адміністративній справі №522/11050/14-а, якими були визнані протиправними та скасовані рішення Одеської міської ради від 28.10.10 №41-УІ та №1268 від 20.09.11, оскаржені в касаційному порядку.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційні скарги, в якому він просить постанову у справі залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення учасників процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено, що згідно зі свідоцтва про право власності від 16.04.08 та документів про реєстрацію права власності на нерухоме майно ВАТ "Одеський завод поршневих кілець" є власником об'єктів нерухомого майна (будівель) загальною площею 19560,2 кв.м, у м. Одеса, на вул. Желябова, 4. Відповідно до відомостей Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області про наявність земельних ділянок ПАТ "Одеський завод поршневих кілець" використовує земельні ділянки за адресами: м. Одеса, вул. Желябова, 4, площею 37875 кв.м; вул. Желябова, 4б, площею 2669 кв.м; вул. Желябова, 5а, площею 5800 кв.м. Нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, 4, становить 742,33 грн. (довідка Управління Держкомзему у м. Одесі №3328 від 25.02.11); нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, 4б, становить 672,46 грн. (довідка Держкомзему у м. Одесі №3327 від 25.02.11); нормативна грошова оцінка 1 кв.м земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, 5а, становить 786 грн. (довідка Держкомзему у м. Одесі №3326 від 25.02.11). Отже, як установили суди, ПАТ "Одеський завод поршневих кілець" використовує земельні ділянки, загальною площею 46344 кв.м, нормативно-грошова оцінка яких становить 34469344,49 грн. Суди також установили, що спірні земельні ділянки є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси. Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога Першого заступника прокурора Малиновського району м. Одеси заявлена в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Одеський завод поршневих кілець" 1804857,20 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів. Ухвалюючи судове рішення у справі, господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, та скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому апеляційна інстанція виходила з того, що спірні земельні ділянки виділялися у користування попереднику відповідача у 1964, 1968 роках за рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 18.03.64 №154, від 18.04.68 №273, а отже, як визнав суд, відповідач користується такими землями на правових підставах. Проте вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними через не з'ясування усіх обставини, що мають значення для справи. Приписами статті 168 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 (який діяв до 30.09.1971 та регулював земельні правовідносини, в тому числі, на момент прийняття Одеською міською радою депутатів трудящих рішень №154 від 18.03.64, №273 від 18.04.68) передбачалося, що землеустрій має на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових у відповідності до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності. До землевпорядних дій стаття 169 цього ж Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, котрі надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо. Відповідно до вимог статті 180 Земельного кодексу УРСР справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред'явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів. За приписами статті 187 цього ж Кодексу складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою. Проектовані межі земель позначаються на місці тимчасовими знаками, а за відсутності спорів та скарг - постійними межовими знаками. Складений проект землеустрою пред'являється сторонами на плані і в натурі зі складанням особливого протоколу (стаття 188). Відповідно до статей 192, 193 Земельного кодексу УРСР 1922 року правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після остаточного затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи. В зазначених документах повинні бути означені межі, місцерозташування, склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов'язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування (стаття 194). У відповідності до приписів статті 195 Земельного кодексу УРСР державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, як то: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі у ній загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов'язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості. Тобто наведеним земельним законодавством передбачалося проведення обов'язкової процедури оформлення права на землю. В подальшому, 13.12.68 Верховною Радою СРСР були затверджені Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік - загальносоюзний закон, що визначав основні положення, зміст і характер правового регулювання земельних відносин в СРСР. Приписами статті 10 Основ передбачалося, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку землевідводу. Відвід земельних ділянок здійснюється на підставі постанови Ради Міністрів союзної республіки або Ради Міністрів автономної республіки або рішення виконавчого комітету відповідної Ради депутатів трудящих в порядку, визначеному законодавством СРСР і союзних республік. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення відповідними землевпорядними установами в натурі (на місцевості) її меж та видачі документа, що посвідчує право користування землею, забороняється. Право користування колгоспів, радгоспів і інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Порядок тимчасового користування землею встановлюється законодавством союзних республік. Отже, наведеним земельним законодавством передбачалося оформлення і реєстрація земельних ділянок, що надавалися у користування, з подальшою видачею відповідних правовстановлюючих документів на землю. Втім, здійснюючи апеляційний перегляд справи та скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не врахував наведених приписів та помилково визнав правовстановлюючими документами, що посвідчують право на землю, лише рішення Одеської міської ради депутатів трудящих №154 від 18.03.64, №273 від 18.04.68. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Водночас, не може залишитися в силі і рішення місцевого господарського суду у даній справі. Як вже зазначалося, прокурор просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, завдані внаслідок використання останнім земельних ділянок без правовстановлюючих документів. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України. За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Водночас, відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі, орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян. Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою вказаним Порядком. При вирішенні спорів за позовом органу місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність будівлю чи споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема, у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) враховуються загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України. При цьому, з'ясовуються причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдано не з її вини. Отже, відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: шкоду, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 28.01.15 у справі №5023/3993/12(5023/9057/11), від 01.07.15 у справі №916/3311/14, від 07.10.15 у справі №916/3371/14. Проте, ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суди наведених приписів не врахував. Обмежившись посиланням на використання відповідачем спірних земельних ділянок без правовстановлюючих документів, а відтак і на підставність стягнення з нього заявлених збитків, господарський суд першої інстанції не дослідив питання наявності чи відсутності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, як склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.16 у справі №916/2198/15 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.15 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу Прокурора Одеської області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.

Головуючий Т.Гоголь

Судді К.Грейц

О.Поляк