ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. К/800/45658/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового розгляду касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року по справі № 820/3869/15

за позовом ОСОБА_4

до Головного управління Державної міграційної служби України в

Харківській області

про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 у вересні 2014 року звернувся до Комінтернівського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки він є батьком громадянки України.

На виконання вимог пункту 9 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, відповідачем направлено особову справу ОСОБА_4 до Управління Служби безпеки України в Харківській області для ознайомлення та отримання висновку про можливість надання дозволу на імміграцію в Україну.

За результатами розгляду особової справи позивача, Управлінням Служби безпеки України в Харківській області було висловлено заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію.

Враховуючи заперечення Управління Служби безпеки України в Харківській області, відповідач дійшов до висновку про неможливість надання ОСОБА_4 дозволу на імміграцію.

На підставі вказаного висновку відповідачем прийнято рішення №04/1983-14 від 16 грудня 2014 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 статті 10 Закону України від 7 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III). .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

При цьому, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом № 2491-III, а процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію - Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок №1983).

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 6 вказаного Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: 1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; 3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідки на постійне проживання; 5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

За змістом частин 5 та 10 статті 9 Закону № 2491-III для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Пунктом 9 Порядку № 1983 встановлено, що Служба безпеки України та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба у межах своєї компетенції вживають у місячний термін за зверненням ДМС, територіальних органів та підрозділів заходів до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону № 2491-III.

Згідно пункту 11 вказаного Порядку разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються, зокрема: копія документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство) чи статус особи без громадянства); три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо). При цьому, документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів); здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону №2491-III, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону; регіональні органи СБУ, Національне центральне бюро Інтерполу та Держкомкордон проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається, й про результати перевірки інформується орган, який зробив запит; термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

За змістом пункту 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

Судами встановлено, що оскаржуване рішення №04/1983-14 від 16 грудня 2014 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну прийнято відповідно до пункту 6 частини 1 статті 10 Закону №2491-III - в інших випадках, передбачених законами України. Вказане рішення прийняте у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 у заяві про надання дозволу на імміграцію зазначив свідомо неправдиві відомості про місце свого проживання.

Зазначена обставина є окремою підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що відповідає пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-III, а тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає нормам чинного законодавства

Таким чином, в даному випадку наявні підстави для скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1983-14 від 16 грудня 2014 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 відповідно до норм чинного законодавства.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №04/1983-14 від 16 грудня 2014 року.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.