ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. м. Київ К/9991/78702/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року, -

встановив:

У березні 2007 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, у якому, серед іншого, просив визнати незаконними дії Миколаївського обласного військового комісаріату, які полягають у невірному визначенні йому як особі зі статусом учасника бойових дій підвищення до пенсії, передбаченого частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), за період 2004-2006 років та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування такого підвищення до пенсії, виходячи з розміру 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_4 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Позивач є учасником бойових дій і має відповідний статус, визначений Законом № 3551-XII.

Підвищення до пенсії позивачеві як учаснику бойових дій у період до 1 липня 2006 року виплачувалось виходячи з розміру, визначеного постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсії та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1, який складав 19,91 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за період з 2004 року по 16 березня 2006 року ОСОБА_4 пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, і що у період з 16 березня 2006 року по 1 липня 2006 року визначення порядку виплати та розміру соціальних виплат віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а з 1 липня 2006 року підвищення до пенсії позивачеві як учаснику бойових дій підлягає виплаті у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 5 жовтня 2005 року № 2939-IV (далі - Закон № 2939-IV).

Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення в суд з вказаним позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи те, що предметом позову ОСОБА_4 є порушення відповідачами його прав, передбачених частиною 4 статті 12 Закону № 3551-XII, які, на його думку, мали місце у період 2004-2006 років, а звернувся він за їх захистом лише 16 березня 2007 року, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про пропущення позивачем передбаченого процесуальним законом строку звернення до адміністративного суду за період з 2004 року по 15 березня 2006 року включно.

Положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон 1058-ІV) та статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII не підлягають застосуванню до таких вимог, оскільки зазначені приписи встановлюють строки виплати нарахованих пенсій за минулий час і не визначають строки призначення та нарахування пенсій.

Також не застосовуються до таких вимог правила позовної давності, встановлені статтею 268 Цивільного кодексу України.

Втім, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необхідності відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 в цій частині, оскільки наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, а згідно з частиною 1 вказаної статті цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не найде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Отже, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду та відсутності підстав для визнання причин такого пропуску поважними, позов підлягає залишенню без розгляду, а не відмові в його задоволенні.

За правилами частини 4 статті 12 Закону № 3551-ХІІ та статті 15 Закону № 2262-ХІІ (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій пенсії за вислугу років підвищуються на 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

У пункті 2 постанови «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України встановив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенням зазначених статей Законів, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статтею 28 Закону № 1058-ІV, яка набрала чинності 12 січня 2005 року.

За змістом частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімальної пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві як учаснику бойових дій, починаючи з 16 березня 2006 року застосуванню підлягають положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ та статті 15 Закону № 2262-ХІІ, а не постанови Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом його прав.

Законом № 2939-IV внесено зміни, зокрема, до частини 4 статті 12 Закону № 3551-ХІІ (набрали чинності з 1 липня 2006 року), відповідно до яких її текст викладено в такій редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

Вказане положення Закону № 2939-IV не змінювалось, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), у встановленому законом порядку не визнавалось.

Як вбачається з матеріалів справи та це не заперечується позивачем, з 1 липня 2006 року підвищення до пенсії виплачувалося йому у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тобто, у розмірі, встановленому законом, який був чинним на той час, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 за цей період.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині перерахунку підвищення до пенсії як учаснику бойових дій в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 16 березня 2006 року по 30 червня 2006 року включно.

Статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України надано право суду касаційної інстанції скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 лютого 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2012 року - скасувати і прийняти у справі нову постанову, якою позов - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Миколаївського обласного військового комісаріату щодо неналежного нарахування ОСОБА_4 як учаснику бойових дій підвищення до пенсії, передбаченого частиною 4 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 16 березня 2006 року по 30 червня 2006 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 як учаснику бойових дій підвищення до пенсії у розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 16 березня 2006 року по 30 червня 2006 року.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в частині визнання неправомірними дій та стягнення коштів за період з 2004 року по 15 березня 2006 року - залишити без розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.