Поки немає законодавчо врегульованої процедури лобіювання, ми провокуємо корупцію між бізнесом та владою

В час, коли боротьба з корупцією стала ТОПовою темою усіх сфер нашого життя, для реального подолання корупції потрібна альтернатива. Звучить на перший погляд не зовсім зрозуміло, хоча насправді все просто — зменшення факторів, які є ризиками корупції на побутовому рівні, та врегулювання питання представлення інтересів на рівні політики та бізнесу.

Якщо в першому випадку боротьба з корупцією є виключно питанням грошей і може бути вирішене шляхом легалізації заробітної плати та виведення з тіні додаткових компенсацій. То інше питання можна врегулювати шляхом законного запровадження government relations (GR, адвокасі, або як його називають в побуті — лобізму).

Комунікація між бізнесом та політиками існує рівно стільки, скільки існують ці два суб'єкти взаємодії. Однак поки немає законодавчо врегульованої процедури лобіювання інтересів, ми так чи інакше провокуємо корупційну складову. Візьмемо для прикладу одну з ключових на сьогодні реформ і найбільш дискусійну за змістом — медичну. Написання декількох законопроектів, організація флеш мобів, мітингів, медійний супровід теми — все це потребує фінансових витрат, які визначаються десятками тисяч доларів. Так само витрачають гроші опоненти медичної реформи, доводячи необхідність прийняття інших законопроектів.

Не аналізуючи зміст і не визначаючи зараз, хто з двох так званих груп впливу більше правий і компетентніший в частині проведення медичної реформи, спробуємо перевести публічну складову в правові рамки. Якщо уявити, що в нас працюють в рамках закону лобісти, то ситуація отримає інше представлення. Є зацікавлені сторони (стейкхолдери), які будуть в рамках цілісної реформи лобіювати в законодавстві окремі складові в межах інтересів бізнесу. Наприклад, державні закупівлі та процедура їх проведення цілком може бути такою складовою. Лобіюванням таких норм міг би зайнятись лобіст. Для цього відповідальна особа мала б бути в реєстрі лобістів і мати право надавати комунікативні чи представницькі послуги саме в сфері медицини, і вести відповідні переговори між владою і бізнесом. При цьому не можна забувати про інтереси споживачів послуг. А ними є усі громадяни, які проживають в Україні і користуються медичними послугами.

Лобіст — це такий самий представник чиїхось інтересів, як адвокат чи нотаріус. Тому абсолютно зрозуміло, що робота, яку він виконує має бути оплачена і представлена у вигляді договору. Механізм легалізації лобіювання по-різному, але прописаний у тих законопроектах, які на сьогодні зареєстровані в парламенті. Залишається прийняти компромісне рішення і підтримати найбільш оптимальний варіант законодавчого регулювання в сфері government relations. В іншому випадку усі спроби подолати корупцію на найвищому рівні, тобто між бізнесом та владою, ще багато років зможуть бути ТОПовою медійною темою.

Ірина Овчар

політичний аналітик, кандидат політичних наук