Під куполом: Парламентські слухання, присвячені реалізації антикорупційної політики держави від 18 травня 2016р.

Парламентські слухання, присвячені реалізації антикорупційної політики держави. 18 травня 2016 року.

За п’ять хвилин багато не скажеш, тому говорив тезами.

Наводжу приблизний текст виступу.

Попередні доповідачі називали окремі заходи подолання корупції в Україні: електронне декларування, прозора система держзакупівель, підвищення зарплат, «так звані «посадки» тощо.

Так, усе це важливо. Але корупція є системною проблемою, а тому потребує системного застосування комплексних заходів.

Вбачаю 5 складових системи запобігання корупції:
1) внутрішня воля держави до самоочищення, тобто політична воля (це не заклики, а конкретні програми, інші документи та дії);
2) зовнішня воля, тобто суспільна НЕтолерантність до корупції, громадський і, в наших умовах, як це не соромно, міжнародний контроль;
3) антикорупційні правила – багато різних правил, обмежень і заборон, визначених в різних законах;
4) заходи, необхідні для забезпечення виконання правил усіма і всюди: примусові і заохочувальні (електронне декларування, контроль та ін.);
5) невідворотність відповідальності і покарання.

Через брак часу покажу лише на двох прикладах, як буксує ця система.

Перший. Один із заходів – антикорупційну експертизу – Центр політико-правових реформ разом з партнерами проводимо вже четвертий рік. За цей час експертизі піддано понад 300 проектів законів, а також десятки чинних законів, обласних програм, рішень місцевих рад.

Наш загальний висновок: до 2014 року включно мало місце системне і відверте просування через закони корупційних схем. Тисячі таких схем, створених за часів Януковича та попередніх правителів, є там – у чинних законах і підзаконних актах – до цих пір.

2015–2016 роки характеризуються, як правило (хоча бувають і винятки), іншими причинами появи корупціогенних факторів. Це порушення правил нормотворчої техніки, завдяки чому створюються колізії, прогалини, можливості для надто широкого судового і адміністративного розсуду.

Цю проблему треба і можна вирішувати за допомогою закону, який врегулював би порядок розробки, обговорення, експертизи актів законодавства, а також системного проведення антикорупційної експертизи.

З понад 120 проектів законів, які ми аналізували в останні півроку:
- 20% явно не відповідають вимогам антикорупційного законодавства;
- 62% містять окремі корупціогенні фактори;
- і лише у 18% законопроектів корупціогенних факторів не виявлено.

Тому не проводити антикорупційну експертизу усіх законопроектів було б великою помилкою – в усіх постсоціалістичних державах такій експертизі приділяють особливу увагу.
Водночас експертиза законопроектів – це лише очисні споруди на річці. Основна ж проблема на сьогодні – очистити брудне смердюче болото вже чинних актів законодавства. Створені в них корупційні лазівки активно використовуються зараз.

Дивиться відео: Виступ міністра юстиції Павла Петренка на парламенських слуханнях від 16 травня 2016р.

В Антикорупційній стратегії прямо вказано на необхідність проведення глибокої антикорупційної експертизи виборчого законодавства.

Те саме слід було б зробити щодо:
- Митного і Податкового кодексів;
- Кодексу про адміністративні правопорушення;
- Кримінального кодексу та багатьох інших важливих законів.

Другий приклад – про те, як чинне кримінальне законодавство не дозволяє забезпечити невідворотність покарання.

Офіційна судова статистика свідчить про те, що кількість осіб, які постають перед судами по обвинуваченню в корупційних злочинах, різко зменшилася: за 5 років – майже у 3 рази. Бо навіщо ловити злодіїв, якщо потім вони відкупаються від прокурорів і судів? Лише для того, щоб взяти з них відкупне ще на стадії затримання.

Наприклад, осіб, обвинувачених за ст. 191 КК (заволодіння майном шляхом зловживання служб. становищем), у 2010 році було понад 3200, а в 2015 – лише 1250. Чи хтось повірить, що в Україні стали втричі менше красти?

Якщо врахувати латентну злочинність, то можна зробити висновок, що статусу обвинуваченого набуває лише один із десяти чи двадцяти справжніх злодіїв.

На цьому фоні дані про невідворотність кримінальної відповідальності і покарання вражають. Так, щодо осіб, які обвинувачуються за ст. 191 КК, в останні два роки:
- звільнено від кримінальної відповідальності 24% тих, кому оголошено про підозру (у зв’язку з «дійовим каяттям», «зміною обстановки», «передачею на поруки» та «інших підстав»);
- звільнено від покарання – 78% засуджених (переважно «з випробуванням» – чи будуть вони красти надалі);
- в середньому 25% таких осіб навіть не звільнені з посад, на яких вони займалися розкраданнями (при тому, що санкція не містить альтернативи: звільненню з посади як додатковому покаранню підлягає кожен засуджений);
- реально позбавлено волі – лише 10% засуджених;
- конфіскацію – повну чи часткову – застосовано тільки до 5% засуджених.

Схожа статистична картина – по ст. 368 КК України (щодо одержання службовими особами неправомірної вигоди) та по інших корупційних злочинах.

Отже, не можна створити НАЗК, НАБУ, ДБР, спецпрокуратуру (зараз ми говоримо про створення антикорупційних спецсудів, пізніше, можливо, згадаємо про необхідність створення спеціалізованої пенітенціарної системи...) і заспокоїтися: мовляв, вони ПОБОРЯТЬ корупцію.

Це як провести конкурс на кращого землекопа, відібрати найсильніших, а потім дати їм в руки ту саму лопату – і наївно сподіватися, що вони почнуть працювати як бульдозери.

Не почнуть, бо закон їм це дозволяє.

Микола Хавронюк,
доктор юридичних наук
ГО "Українське юридичне товариство"