08.04.2016 | Автор:
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Охоронюваний законом інтерес»: визначення та способи захисту у суді (Рішення КС у справі 1-10/2004. від 1 грудня 2004р.)

Фабула судового акту:  Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Читайте статтю: Як суди розуміють поняття "охоронюваний законом інтерес": детальний аналіз та судові прецеденти 

                                                                                                                                       

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
 

Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 

Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 50 народних
депутатів України щодо офіційного тлумачення
окремих положень частини першої статті 4
Цивільного процесуального кодексу України
(справа про охоронюваний законом інтерес)

 

м. Київ                                         Справа N 1-10/2004
1 грудня 2004 року
N 18-рп/2004
 
 

 

     Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

     Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

     Вознюка Володимира Денисовича,

     Євграфова Павла Борисовича,

     Іващенка Володимира Івановича,

     Костицького Михайла Васильовича,

     Мироненка Олександра Миколайовича - суддя-доповідач,

     Німченка Василя Івановича,

     Пшеничного Валерія Григоровича,

     Савенка Миколи Дмитровича,

     Скоморохи Віктора Єгоровича,

     Ткачука Павла Миколайовича,

     Чубар Людмили Пантеліївни,

     Шаповала Володимира Миколайовича,

     за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Бондаренка Володимира Дмитровича - народного депутата України; представників Верховної Ради України: Добкіна Михайла Марковича - народного депутата України, Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України Носова Владислава Васильовича, представника Кабінету Міністрів України Ємельянової Інни Іванівни - заступника Міністра юстиції України,

     розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ).

     Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання 50 народних депутатів України.

     Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність в офіційній інтерпретації окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ).

     Заслухавши суддю-доповідача Мироненка О.М., пояснення Бондаренка В.Д., Добкіна М.М., Селіванова А.О., Носова В.В., Ємельянової І.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
 

у с т а н о в и в:

     1. Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) у контексті припису: "Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу", а також роз'яснення, "чи стосується це поняття інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, акціонером якого він є, враховуючи ту обставину, що внаслідок порушених прав акціонерного товариства порушуються також права акціонера цього товариства, закріплені у чинному законодавстві України та/або статуті товариства".

     Практичну необхідність в офіційному тлумаченні поняття "охоронюваний законом інтерес" та відповіді на поставлене питання народні депутати України обгрунтовують тим, що аналогічний припис міститься в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), вживанням у законодавстві поняття "законний інтерес", яке, по суті, є тотожним поняттю "охоронюваний законом інтерес", а також тим, що права фізичних та юридичних осіб прямо зазначені у Конституції України ( 254к/96-ВР ), законах України або безпосередньо випливають зі змісту правових норм, тоді як поняття "охоронюваний законом інтерес", за захистом якого зацікавлена особа теж вправі звернутись до суду, не визначено у законодавстві. Це, на думку народних депутатів України, спричиняє неоднозначне його застосування судами України при вирішенні справ, ініційованих заінтересованими особами на захист своїх законних інтересів. У поданні наводяться приклади неоднозначного застосування судами загальної юрисдикції положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), зокрема, при розгляді спорів за позовами учасників господарських товариств до органів державної влади, "якими прийняті рішення, що порушують права господарських товариств". При цьому суб'єкт права на конституційне подання вважає, що звернення учасника господарського товариства до суду з вимогою визнання недійсним акта органу державної влади, яким порушуються надані законом права господарського товариства, має на меті захист законних інтересів учасника, хоча органом державної влади і не були порушені суб'єктивні права учасника товариства, оскільки "в такому випадку законний інтерес учасника обумовлений метою створення господарського товариства та обгрунтовується тісним юридичним зв'язком між учасником та господарським товариством".

     Уже після надходження клопотання народних депутатів України і початку конституційного провадження Верховна Рада України доповнила частину першу статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) словами "а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням" (Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності" від 22 травня 2003 року N 850-IV ( 850-15 ). За твердженням представника суб'єкта права на конституційне подання, це доповнення на зміст і правове обгрунтування останнього не впливає.

     2. В одержаних на запити Конституційного Суду України відповідях Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, ряду міністерств та відомств, наукових і освітніх закладів обгрунтовуються правові позиції цих органів і установ щодо розглядуваного питання.

     2.1. У листі Президента України до Конституційного Суду України і виступі Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України робиться висновок, що в аспекті порушеного у конституційному поданні питання поняття "охоронюваний законом інтерес" не включає до себе інтересу акціонера, який не має належним чином оформленого повноваження представляти інтереси товариства, членом якого він є, звертатися до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, крім випадків, коли можливість такого звернення передбачено законом або коли обов'язок задовольнити за конкретних обставин певний інтерес акціонера покладено законом на той чи інший суб'єкт відносин, пов'язаних з діяльністю акціонерного товариства.

     2.2. Правову позицію Голови Верховної Ради України викладено у його власних поясненнях, надісланих до Конституційного Суду України, та у виступах представників Верховної Ради України. Така позиція грунтується на тому, що практична необхідність в офіційному тлумаченні терміна "охоронюваний законом інтерес" є очевидною. Голова Верховної Ради України акцентує на етимологічному значенні поняття "інтерес", правовому змісті похідного від нього терміна "законний інтерес", відмінності останнього від суб'єктивного права і на цій підставі робить висновок про те, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) вживається у розумінні прагнення, потреби, вигоди особи, задоволення яких передбачено або безпосередньо випливає з положень закону". Стосовно іншого питання, поставленого народними депутатами України, Голова Верховної Ради України на підставі аналізу законодавства вважає, що воно не передбачає можливості вирішення певних питань діяльності акціонерного товариства окремим акціонером за його власною ініціативою без відповідного уповноваження на це від органів управління товариством, у тому числі й тоді, коли при обмеженні прав акціонерного товариства порушуються його інтереси як учасника товариства. Таким чином, на думку Голови Верховної Ради України, поняття "охоронюваний законом інтерес" не може включати безпосереднього інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства у разі, коли акціонер звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, маючи на це представницькі повноваження від відповідного акціонерного товариства.

     Дещо іншої правової позиції дотримується Комітет Верховної Ради України з питань правової політики. У його поясненнях Конституційному Суду України стверджується, що законодавець дійсно не надав поняттю "охоронюваний законом інтерес" юридично-змістової характеристики, що призводить до різного його тлумачення у судовій практиці. При цьому підкреслюється, що Основний Закон України ( 254к/96-ВР ) не визнає різниці між порушенням прав людини і громадянина та їх законних інтересів і цим самим закріплює загальновизнаний принцип невід'ємності цих категорій та встановлює правило, за яким права і свободи не є вичерпними і можуть законодавчо розширюватися, та наводяться додаткові правові аргументи на підтримку обгрунтування 50 народних депутатів України - авторів конституційного подання. Зокрема, стверджується, що жоден закон не вправі обмежувати доступ до правосуддя особі, інтереси якої ущемлені, що суди зобов'язані приймати від громадян заяви до розгляду навіть у випадку відсутності у законі спеціального положення про судовий захист, щоб не порушувати вимоги статей 22, 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

     2.3. У листі Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України і виступі його представника підкреслюється, що законні інтереси випливають з певних встановлених прав, при цьому критерієм розмежування має бути ставлення (зацікавленість) особи до цих прав (правовідносин), законних інтересів. Такі твердження Кабінету Міністрів України обгрунтовуються посиланнями на теоретичні положення цивільного процесуального права. Особлива увага при цьому звертається на непрямі (похідні) позови, сама назва яких відображає характер інтересів, що захищаються не прямо, а опосередковано, зокрема у випадку шкоди, спричиненої юридичній особі (господарському товариству), яка й стає прямим вигодоодержувачем. Загальний висновок Кабінету Міністрів України полягає у тому, що розглядати учасників господарських товариств, які порушують справу в суді, як позивачів можливо тільки за умови законодавчого визначення такого права та порядку його реалізації.

     Аналогічної позиції дотримується і Міністерство юстиції України.

     2.4. Фактично тотожними вважає вжиті в статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) поняття "права" і "охоронювані законом інтереси" Верховний Суд України, підкреслюючи при цьому, що охоронювані законом інтереси - це інтереси певної особи (або групи осіб), які спираються на закон або випливають з інших правових норм і охороняються державою нарівні з правами. Стосовно вирішення питання захисту порушених прав та законних інтересів акціонерів Верховний Суд України виходить з природи акціонерного товариства, закріпленої у Законі України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), та доходить висновку, що у разі порушення прав та інтересів акціонера акціонерного товариства самим товариством, інтереси яких не збігаються, акціонер має право звернутися до місцевого загального суду, якщо позивач є фізичною особою, або до господарського суду, якщо позивач є юридичною особою. Водночас Верховний Суд України вважає, що будь-який акціонер має право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у разі їх порушення посадовими особами шляхом здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам, чиниться з перевищенням повноважень, без погодження із радою товариства, всупереч рішенням загальних зборів та з іншими порушеннями чинного законодавства. Але у цьому випадку, на думку Верховного Суду України, акціонери повинні звертатися до суду через уповноважені органи (загальні збори товариства або правління), "а не самостійно, як фізична особа, оскільки будь-яка особа може відстоювати інтереси, які суперечитимуть інтересам інших акціонерів".

     2.5. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, акцентуючи на відсутності у законодавстві України чіткої дефініції поняття "охоронюваний законом інтерес", вважає, що останній випливає безпосередньо зі змісту права, визначеного законом для кожного випадку, є невід'ємним від конкретних прав суб'єктів правовідносин, що мають звертатися до судових органів за захистом охоронюваних законом інтересів лише як "безпосередні учасники спірних правовідносин, тобто суб'єкти правовідносин (заінтересовані особи), чиї безпосередні права та пов'язані з ними інтереси порушені у справі".

     Фонд державного майна України акцентує на тому, що інтереси акціонерів певного акціонерного товариства можуть суттєво відрізнятися, що зумовлюється різними цілями їх діяльності, політичними, економічними, соціальними та іншими факторами, а інтерес акціонерного товариства як юридичної особи визначається виходячи із статутних документів цього товариства та формулюється у протоколах, рішеннях, наказах, розпорядженнях, інших актах органів управління товариством, що приймаються (за окремими винятками) трьома четвертими або простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у виборах. На думку Фонду, чіткий перелік охоронюваних законом інтересів акціонерів законодавцем не визначено, такі інтереси існують "за межами суб'єктивного цивільного права", будучи нерозривно пов'язані з ним.

     Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку визначає як головні інтереси акціонера, які він реалізує через надані йому права, стабільність та прибутковість діяльності підприємства, високу ліквідність акцій акціонерного товариства - емітента. Додаткові інтереси, як випливає з листа Комісії, мають акціонери, що володіють більше ніж 10 відсотками голосів, а тому законодавство України наділяє їх і додатковими правами. Представницькі функції від імені акціонерного товариства у суді (господарському суді), на думку Комісії, мають здійснюватися виключно виконавчим органом цього товариства, а не окремими його акціонерами. Власники акцій можуть захищати інтереси акціонерного товариства у цілому в суді (господарському суді) лише на підставі довіреності, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства. Як йдеться у листі, Конституційному Суду України доцільно буде надати офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", ні в якому разі не ототожнюючи поняття "інтерес окремого акціонера" та "інтерес акціонерного товариства", оскільки юридичним оформленням останнього може бути тільки рішення загальних зборів товариства як економічний інструмент його учасників для реалізації їх законних інтересів щодо отримання певних прибутків.

     2.6. Конституційний Суд України при вирішенні справи проаналізував також позиції науковців Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Інституту соціології НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і Центру європейського та порівняльного права.

     3. Конституційний Суд України, розглянувши питання щодо офіційного тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), виходить з такого.

     3.1. Етимологічний зміст слова "інтерес" включає: а) увагу до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимось, чимось; цікавість, захоплення; б) вагу; значення; в) те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; г) прагнення, потреби; д) те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам; вигоду, користь, зиск. У загальносоціологічному значенні категорія "інтерес" розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології - як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

     3.2. Прикладом застосування поняття "інтерес" у широкому сенсі є Конституція України ( 254к/96-ВР ), статті 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 якої наголошують на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров'я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадянина, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо. Вказуючи на наявність таких інтересів, Конституція України (254к/96-ВР ) підкреслює необхідність їх забезпечення (стаття 18), задоволення (стаття 36) чи захисту (статті 44, 127). Зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України ( 254к/96-ВР ) не розкриває. Проте у Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року N 964-IV ( 964-15 ) дається як визначення терміна "національні інтереси" (стаття 1), так і вичерпний перелік їх пріоритетів (стаття 6).

     3.3. Конституційний Суд України, виходячи зі змісту конституційного подання, вважає за необхідне здійснити інтерпретацію поняття "інтерес" у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йдеться саме про такий різновид інтересу у словосполученні "охоронюваний законом інтерес", тобто інтерес, який, на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх. У такому значенні слово "інтерес" застосовується в Конституції України ( 254к/96-ВР ), у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), окремі положення якого підлягають офіційному тлумаченню, і в багатьох законах та інших нормативно-правових актах.

     Так, у частині третій статті 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ) міститься припис: "Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів", а в частині першій статті 54 Конституції України наголошується: "Громадянам гарантується... захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів...".

     Системний аналіз вживання поняття "охоронюваний законом інтерес" у зв'язку з суб'єктивними правами свідчить, що саме такий спосіб застосовується не тільки у статті 4, а й у статтях 5, 14, 15-1, 79, 101, 103, 111, 243-17 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-061502-06 ), у статтях 1, 2, 5, 21, 22, 78, 123 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) та інших.

     3.4. Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ) охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

     Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим... Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права..."

     Більше того, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

     3.5. У випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає. Так, у Цивільному кодексі України ( 435-15 ) містяться поняття інтересу, який може суперечити загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15), інтересам інших (стаття 64), та інтересу, який не суперечить закону (стаття 980), чим підкреслюється, що у тих чи інших правовідносинах, з одного боку, існують інтереси, які не підлягають охороні законом, оскільки вони йому суперечать, а з другого - може виникнути конфлікт інтересів. Частина третя статті 16 названого Кодексу ( 435-15 ) застерігає, що суд може відмовити у захисті інтересів особи, якщо при реалізації останніх вона не утримується від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, має намір завдати шкоди іншій особі або зловживати правом в інших формах, не додержується моральних засад суспільства, неправомірно обмежує конкуренцію, вдається до недобросовісної конкуренції, зловживає монопольним становищем на ринку.

     Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (частина друга статті 16) встановлює способи захисту інтересів, зокрема: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий перелік способів захисту інтересів у Цивільному кодексі України ( 435-15 ) не є вичерпним, оскільки ця стаття вміщує ще й припис про те, що "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом".

     Отже, інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ) або випливають з її змісту. Таке акцентування, про що, у першу чергу, свідчать Цивільний процесуальний кодекс України ( 1501-061502-061503-061504-061505-06 ), Кримінально-процесуальний кодекс України ( 1001-051002-051003-05 ), Господарський процесуальний кодекс України ( 1798-12 ), застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів. Саме на запобігання таким можливостям спрямоване положення статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ): заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу.

     Для правильного розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо враховувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Йдеться про виключно легітимні, але конкуруючі інтереси покупця і продавця, боржника і кредитора, наймача і наймодавця, споживача і товаровиробника, прокурора і адвоката, слідчого і підозрюваного тощо. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси громадянина і держави, особи і суспільства, акціонера і акціонерного товариства, національні і загальнолюдські, приватні і публічні тощо.

     3.6. Для вирішення питань, порушених народними депутатами України у конституційному поданні, особливого значення набуває чітке розмежування понять "інтерес" (у вузькому розумінні) і "суб'єктивне право", логічно-смисловий зв'язок між якими є очевидним: і те, й інше опосередковується об'єктивним правом, гарантується і охороняється державою тощо.

     Зокрема, і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

     Отже, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

     Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

     4. Конституційний Суд України, визначивши зміст поняття "охоронюваний законом інтерес", констатує, що відповідь на запитання народних депутатів України, "чи стосується це поняття інтересу акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, акціонером якого він є, враховуючи ту обставину, що внаслідок порушених прав акціонерного товариства порушуються права акціонера цього товариства, закріплені у чинному законодавстві України та/або статуті товариства", теж потребує системного аналізу низки статей не тільки Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-061502-061503-06,1504-061505-06 ), а й інших законів України, насамперед для з'ясування співвідношення і взаємозв'язку понять "охоронюваний законом інтерес акціонера" та "охоронюваний законом інтерес акціонерного товариства".

     4.1. Дослідження, проведене Конституційним Судом України, свідчить, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо.

     Про це свідчить низка положень законів України, зокрема Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), який встановлює різний рівень майнової відповідальності акціонерів за зобов'язаннями акціонерного товариства, виходячи з кількості належних їм акцій (частина друга статті 24), різний обсяг прав акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів (частина четверта статті 41, частина друга статті 43, частина четверта статті 45), та інших учасників акціонерного товариства. Суттєвою є відмінність інтересів власників іменних акцій, акцій на пред'явника, привілейованих акцій, простих акцій за змістом статей 4, 5 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ). Цими та іншими приписами законів України відкривається шлях для законного закріплення нерівності, а отже, і різноманітності легітимних інтересів акціонерів з різною кількістю, видами акцій у статутах акціонерних товариств.

     4.2. Конституція України ( 254к/96-ВР ) та чинне законодавство не перешкоджають акціонеру - фізичній особі - захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції, так і до господарських судів на підставі статей 8, 55 Конституції України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) та інших. Але такий позов відповідно до законодавства (статті 10, 41, 43, 45, 46, 48, 49 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), стаття 5 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), статті 9, 23 Закону України "Про аудиторську діяльність" ( 3125-12 ) та інші), як правило, подається у випадку порушення прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які володіють "значними пакетами акцій", "переважними правами" тощо.

     Законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), стаття 28 Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ) та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

     У більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України "Про господарські товариства", статті 1, 21, 28 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), стаття 110 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06). На такі органи, особливо на спостережні ради акціонерних товариств (стаття 46 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ), а також на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (відповідні статті законів України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ), покладається і захист індивідуальних інтересів акціонерів. Додаткові засоби забезпечення інтересів акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками акцій, передбачено в статтях 41, 43, 45, 49 та інших Закону України "Про господарські товариства" (1576-12 ).

     4.3. Дослідження Конституційним Судом України матеріалів справи свідчить, що проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства.

     4.4. Виходячи з викладеного відповідь на питання суб'єкта конституційного подання, чи стосується поняття "охоронюваний законом інтерес" інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, акціонером якого він є, не повинна виходити за межі повноважень Конституційного Суду України і саме тому формулюється так: акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

     Такий висновок підтверджується положеннями чинних законів: статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ), в якій наголошено, що звертатись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу заінтересована особа вправі лише у порядку, встановленому законом; статті 5 цього Кодексу, якою встановлено, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом тільки своїх прав або охоронюваних законом інтересів; статей 15-1, 40 цього Кодексу, що застерігають позивачів, які звертаються за захистом до суду, від порушення охоронюваних законом інтересів (законних інтересів) інших осіб; статті 152 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), в якій зазначено, що гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом; статті 980 цього Кодексу, в якій вживається поняття "інтереси, які не суперечать закону"; статті 16 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ), в якій підкреслено, що спори, які виникають у ході застосування цього Закону, вирішуються судом або господарським судом у встановленому порядку; тощо.

     Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР ), Конституційний Суд України
 

в и р і ш и в:

     1. Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

     2. В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

     Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

     3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

     Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
 

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: