НРК при ВАСУ: чи застосовуються строки звернення до суду до позовів про стягнення заробітної плати на публічній службі?

НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНА РАДА ПРИ ВИЩОМУ АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ УКРАЇНИ

УЗАГАЛЬНЕНИЙ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

1. Проблема правозастосування

У судовій практиці виникло проблемне питання щодо визначення строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Проблемне питання полягає в тому, який строк звернення до суду застосувати: встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) чи частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Для вирішення окресленого питання членам Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі – НКР при ВАСУ) було запропоновано дослідити його та надати відповідні наукові висновки.

Правові позиції з цього питання висловили заступник голови НКР при ВАСУ Цуркан М.І., члени НКР при ВАСУ Копиленко О.Л., Коломоєць Т.О., Кравчук В.М., Монаєнко А.О., Миронюк Р.В., Прудивус О.В., Саприкіна І.В.

2. Узагальнене обґрунтування науково-консультативного висновку

Реалізація права на судовий захист невід’ємно пов’язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

Основним нормативним актом, який установлює строк звернення до суду і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, є КАС України.

Питання строків звернення до суду врегульовано статтею 99 КАС України. Так, відповідно до частини першої цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

2.1. Частиною третьою статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, частина третя статті 99 КАС України є спеціальною нормою у розв’язанні спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби порівняно з нормою, яка міститься в частині другій статті 99 КАС України та встановлює шестимісячний строк звернення до суду.

Водночас частина третя статті 99 КАС України є загальною нормою у розв’язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.

У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

2.2.Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).

Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

2.3. Частина третя статті 99 КАС України, якоювстановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення тощо).

Частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує предмет (заробітна плата) судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком, і з цієї норми такий висновок прямо випливає.

За загальними правилами визначення пріоритетності змісту норми висновки, що прямо випливають з норми, мають пріоритет над висновками, що непрямо випливають з норми.

Оскільки норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини третьої статті 99 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).

3. Правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих у справах щодо офіційного тлумачення статті 233 КЗпП України

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у рішеннях від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Стріхаря Володимира Васильовича щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу (далі – Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 ), від 15 жовтня2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Людмили Михайлівни щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (далі – Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013),від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).

У цих рішеннях висловлено низку правових позицій, які можуть і повинні враховуватися адміністративними судами:

строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин(п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталасязатримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактичнорозрахувався з ним (Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків(п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013);

під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013);

у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (Рішення від 15 жовтня 2013 року№ 8-рп/2013);

кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер(п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013);

спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці(п. 2.3 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013);

у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем(Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013);

Як вбачається з позицій, викладених у згаданих рішеннях, Конституційний Суд України при тлумаченні статті 233 КЗпП України виходить з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду.

Таким чином, застосування частини третьої статті 99 КАС України у публічних спорах про стягнення заробітної плати(суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці і, відповідно, обмеження права на звернення до суду місячним строком призведе до дискримінації державних службовців за ознакою місця роботи, оскільки працівники інших установ та організацій, на яких не поширюється частина третя статті 99 КАС України, можуть захистити своє право безстроково.

Водночас відповідно до статті 24 Конституції Українигромадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина перша статті 8 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, підчас визначення строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці варто застосовувати частину другу статті 233 КЗпПУкраїни.

3. Висновок

Під час розв’язання публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці потрібно застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, тобто строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються.