Новий ГПК і процесуальні диверсії: тест на сумісність

І поки пишуться статті про те, що в новому процесі всі тепер житимуть "по-новому", ми на прикладі нового Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) спробували порівняти процесуальні норми в чинній та попередній редакціях і дати відповіді на питання, чи можна використовувати вже напрацьовані недобросовісними учасниками "фокуси", як їм протидіяти і чи справді вівці – це просто вівці, а не вовки в овечих шкурах.

Досвідчений судовий юрист у кожній справі може знайти безліч зачіпок, як затягнути процес або повернути його перебіг на свою користь. Втім, є деякі стандартні прийоми, яким не вчать хіба що в університеті, боротьбі з якими присвячено ч. 1 ст. 43 нового ГПК, яка урочисто забороняє займатись процесуальними диверсіями, а в ч. 2 цієї ж статтінаведено невичерпний перелік зловживань (які найменували "діями, що суперечать завданню господарського судочинства").

– подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Подання одних і тих самих клопотань щодо питань, вирішених судом, як механізм затягування процесу і так використовується не надто часто з огляду на його практичну неефективність – судді просто вмить відхиляють такі клопотання.

Цікаво з практичної точки зору і те, як кваліфікувати відвід як "завідомо безпідставний" – згадується положення ст. 375 КК України про завідомо неправосудне рішення і сумна статистика винесення вироків на підставі цієї статті.

Відкритим також лишається питання, що слід кваліфікувати як "безпідставне затягування, перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення", адже виходячи з формальних міркувань будь-які заявлені учасником справи скарга/клопотання/відвід, що відхилені судом, можуть бути оцінені як підстава для притягнення до відповідальності.

– подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Якщо дуже хочеться, щоб справу розглядав конкретний суддя – треба обійти систему автоматичного розподілу, втручання в яку майже неможливе. Для цього раніше деякі колеги подавали кілька ідентичних позовних заяв без сплати судового збору, система присвоювала номери справ і призначала суддів, а позивач обирав для себе найбажанішого та усував недоліки цього позову. Інші позови повертались без розгляду. На перший погляд, тепер так робити ніби вже не можна.

Однак механізм обходу заборони простий, адже подання позовних заяв з різними, надуманими предметами (або підставами) позову, між тими самими сторонами та з тих самих підстав лишилось поза забороною. Позивач не позбавлений права змінити предмет/підставу до закінчення підготовчого засідання. Наш вердикт – заборона працюватиме лише для лінивих, адже до поданої серії позовів варто лише "просто додати води".

– подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Припускається, що заборона подання таких позовів має дати суддям інструмент для боротьби зі "спорами заради спору", які ініціюються недобросовісними сторонами, для прикладу, з метою зупинення провадження у інших справах до вирішення "фіктивної" справи (зупинення провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення справи про визнання недійсним кредитного договору); вжиття заходів забезпечення позову (накладення арешту у фіктивній справі на заставне майно, щоб унеможливити або суттєво утруднити звернення стягнення).

Втім, така заборона жодним чином не вирішує проблему зі штучними позовами:

• по-перше, межа між безпідставним позовом, в обґрунтованості якого впевнений позивач, та між очевидно штучним позовом досить тонка, а за наявності креативних юристів – практично невловима;

• по-друге, а в який момент суд повинен збагнути та встановити, що позов завідомо безпідставний? Чи не після розгляду його по суті? Такі формулювання вихолощують саму ідею боротьби зі зловживаннями та можуть стати підставою для регулярних звернень до ЄСПЛ через порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

– необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.

У п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України законодавець оголосив війну маніпуляціям з підсудністю, до яких часто вдаються позивачі з метою "зміщення" процесу до суду, який їм більше до вподоби з тих чи інших міркувань. Однак використані в ГПК формулювання вказують на те, що ця війна завідомо програшна. На наше переконання, ця заборона виявиться абсолютно нежиттєздатною, якщо для такого залучення є відповідна правова підстава (договір, для прикладу).

– укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Зазначена заборона діятиме ефективно у випадку, якщо треті особи на момент розгляду справи в суді першої інстанції (або в процесі оскарження ухвали про затвердження мирової угоди у апеляційному порядку) доведуть, що укладення мирової угоди було саме "спрямоване" на шкоду їх правам, тобто доведуть умисел в діях сторін, що на практиці досить складно.

Окрім збірника застарілих зловживань, визначених у ст. 43, новий ГПК відкриває нові можливості. Ось і деякі з них:

Раніше найпростішим способом затягування процесу було оскарження проміжних ухвал окремо від рішення суду, що зумовлювало автоматичну передачу матеріалів справи у триденний строк у інстанційно вищий суд.

Що змінилось в новому ГПК? Кількість окремо оскаржуваних ухвал збільшили з 25 до 35, передача справи тепер відбувається не автоматично, а на запит вищого суду (який гіпотетично може відмовити), що вирішує питання щодо витребування матеріалів у п'ятиденний строк.

У цілому цей механізм виглядав за попереднім ГПК так: 1) подання безпідставного клопотання з питань, передбачених п. п. 2 – 4, 6 – 9, 22 – 25 ч. 1 ст. 106 ГПК; 2) винесення місцевим господарським судом ухвали за результатами розгляду клопотання; 3) подання апеляційної скарги через місцевий господарський суд; 4) місцевий господарський суд у триденний строк надсилає всі матеріали справи до апеляційної інстанції; 5) суд апеляційної інстанції виносить постанову про відмову у задоволенні апеляційної скарги; 6) подання касаційної скарги через суд апеляційної інстанції; 7) суд касаційної інстанції виносить постанову про відмову у задоволенні касаційної скарги; 8) повернення матеріалів справи до місцевого господарського суду.

На практиці такий механізм затягування процесу давав можливість відстрочити винесення рішення приблизно на 4 – 8 місяців, а то і довше, якщо апеляційне та касаційне провадження супроводжувалось численними клопотаннями про виправлення описок, роз'яснення судових рішень тощо.

За новим ГПК інстанційне затягування виглядатиме так: 1) подання безпідставного клопотання з питань, передбачених ч. 1 ст. 255 ГПК; 2) винесення місцевим господарським судом ухвали за результатами розгляду клопотання; 3) подання апеляційної скарги до апеляційного господарського суду; 4) апеляційний господарський суд протягом 5 днів виносить ухвалу про відкриття апеляційного провадження та вирішує питання про витребування матеріалів справи; 5) винесення постанови апеляційним господарським судом про відмову у задоволенні апеляційної скарги; 6) подання касаційної скарги після винесення постанови апеляційним судом (у разі якщо ухвала стосувалась питань, визначених п. п. 2 – 4 ч. 1 ст. 287 ГПК) безпосередньо до суду касаційної інстанції; 7) касаційний суд протягом 10 днів з дня надходження касаційної скарги вирішує питання про відкриття касаційного провадження та витребування матеріалів справи; 8) касаційний суд виносить постанову про відмову у задоволенні касаційної скарги; 9) повернення матеріалів справи до суду І інстанції.

Однак, на нашу думку, ці зміни ще більше сприятимуть затягуванню розгляду справ з огляду на те, що новим ГПК збільшено строки на апеляційне/касаційне оскарження та розгляд справ, а при надсиланні матеріалів справи з суду однієї інстанції до іншої взагалі не було вирішено питання щодо можливості витребування виключно матеріалів оскарження, оскільки в ГПК закріплено загальні формулювання: "в ухвалі про відкриття апеляційного провадження [...] вирішується питання про витребування матеріалів справи" (ч. 4 ст. 262), "... суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій повідомляється [...] про витребування матеріалів справи" (ч. 1 ст. 294).

Передача матеріалів оскарження передбачена лише Перехідними положеннями (п. 17.10), втім, ці правила діятимуть тільки до запуску нової системи електронного документообігу в судах (ЄСІТС).

Безпосередньо ГПК передбачено право сторін на роз'яснення судового рішення (ст. 245), виправлення описок та арифметичних помилок (ст. 243), звернення до суду із клопотанням про прийняття додаткового рішення (ст. 244).

При цьому граничний строк на звернення до суду із такими клопотаннями новий ГПК, як і попередній, не передбачає, а уважний юрист завжди знайде у тексті судового рішення описки, незрозумілі абзаци та критично важливі невирішені питання, які дають змогу відстрочити направлення матеріалів справи з одного суду до іншого хоча б на декілька тижнів.

Ст. 38 нового ГПК дає на заявлення відводу 10 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі або 2 дні, якщо підстави для відводу стали відомі пізніше. При цьому якщо суд не збирається задовольняти відвід, справу потрібно передати іншому судді.

Хоча цей випадок не зумовлює обов'язкового зупинення провадження у справі, а лише надає суду таке право (ст. 228 нового ГПК), нічого іншого, як зупинити процес і віддати матеріали справи іншому судді, не лишається. І хоча подання завідомо безпідставних відводів заборонене ст. 43, а заявлення відводу з тих самих підстав неефективне з огляду на ч. 5 ст. 38, недобросовісний учасник може знаходити щораз нові оригінальні мотиви для відводу і суд буде змушений зупиняти провадження навіть в разі порушення заявником строків на відвід.

Вишуканою формою відмови може бути відмова в розгляді заяви про відвід через порушення строків на її подання; втім, на дату написання статті в реєстрі судових рішень є тільки одне таке рішення, а інші судді віддають перевагу принципу суддівської неупередженості перед процесуальною економією.

Забув направити копію скарги з додатками опоненту – отримав залишення без руху: це базове правило процесу. Втім, є приємний виняток: у ст. 290 нового ГПК забули додати таку вимогу до форми і змісту касаційної скарги, як "докази направлення касаційної скарги сторонам".

І хоча ст. 291 передбачає обов'язок надіслати "касацію" сторонам, ст. 292 не передбачає відповідальності за її порушення (залишення без руху тільки в разі порушення ст. 290).

Нема відповідальності – немає правила! Тепер про подання касаційної скарги будемо дізнаватись з ухвал Верховного Суду про зобов'язання надати відзив на касаційну скаргу, яку ми ще не бачили.

Військові заслуговують на особливу повагу та захист своїх прав. На жаль, часто це використовується в шахрайських цілях, наприклад для пільгового відводу землі та оформлення квартир. Тепер військових використовуватимуть і з метою затягування судових процесів.

Серед закріплених новим ГПК обов'язкових підстав для зупинення провадження найбільше здивування викликає така обов'язкова підстава, як перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тепер військові гіпотетично зможуть зупиняти не лише танки агресора, а й судові процеси.

Ст. 43 нового ГПК передбачено, що суд ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У разі зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Дехто вважає, що це покладе край злісним зловживанням і процесуальним диверсіям. Втім, не такий страшний чорт, як його малюють.

Заходами процесуального примусу, закріпленими в ст. 132 ГПК, є попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і штраф.

Ст. 135 ГПК визначено, що у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на дату цієї статті – від 1700 до 17000 гривень відповідно).

При цьому в разі повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п'яти до п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на дату цієї статті – від 8500 до 85000 гривень відповідно). У випадку невиконання процесуальних обов'язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи, може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Крім того, зловживання процесуальними правами для адвоката може обернутися притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Втім, нещадне покарання в 85 тисяч гривень не таке вже й страшне для того, у кого нічого немає. Будь-яка ухвала про накладення штрафу на учасника справи або його представника є судовим рішенням, що виконується в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Однією з підстав для повернення виконавчого документа стягувачу є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, якщо здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п. 2 ч. 1 ст. 37).

Отже, якщо особа, яку притягнули до відповідальності за зловживання процесуальними правами, не має майна, на яке може бути звернуто стягнення, то й відповідальність для неї просто не настане. При цьому під "відсутністю майна" для юридичних осіб мається на увазі відсутність будь-якого майна на балансі, а для фізичних осіб – того, яке може виявити державний виконавець у процесі примусового виконання судового рішення (нерухоме майно, транспортні засоби, валютні цінності у банківських установах).

Припускаємо, що боржник в справі про банкрутство взагалі може собі дозволити будь-що без жодних фінансових наслідків з огляду на черговість і пропорційність задоволення вимог кредиторів. Прогнозуємо, що процесуальні документи сумнівного юридичного призначення все частіше підписуватимуть керівники юридичних осіб і самі фізичні особи – учасники справи.

Судові диверсанти ставляться до процесуальних зловживань десь так само, як кіт до сметани: чим більше – тим краще. Судові юристи, які живуть із судових диверсій, вважають це мистецтвом і насолоджуються красою процесуальних зловживань, навряд закинуть цю справу через ризик отримати попередження чи сплатити штраф, розмір якого часто буде неспівставним із ціною позову.

І хоча ми щиро прагнемо до чистоти та швидкості процесу, зазвичай змагальність бере верх над добросовісністю. Попри це ми переконані, що існують дійсно ефективні методи боротьби з диверсіями: усунення розбіжностей і декларативних норм у процесуальних кодексах, гідна винагорода суддів, невідворотність покарання за втручання в суддівську незалежність, підвищення рівня правової обізнаності та культури громадян.

А допоки закони приймаються під конкретних замовників, високопосадовці ігнорують елементарні правила етики, а правоохоронці відпрацьовують бізнес-замовлення, заборона процесуальних диверсій викликає щире захоплення у міжнародних фінансових донорів і не менш щиру посмішку у майстрів своєї справи.

P.S. Авторський колектив рекомендує не повторювати викладене в статті в реальному житті :)

Автор статті: Володимир Павленко, партнер судової практики, INTEGRITES

Анастасія Нестеренко, юрист судової практики, INTEGRITES