Нові проблеми для власників авто з «євробляхами», щодо порушення митних правил при ввезенні автомобілів на територію України.

На даний час все більше автомобілів з європейською реєстрацією можна побачити на вітчизняних дорогах. За даними фіскальної служби в Україну у 2016 р. ввезли 1,6 млн. автомобілів на іноземній реєстрації. Однак згідно з даними Громадських організацій таких авто близько трьох млн. Правоохоронці не мають повноважень притягнути до відповідальності порушників митного контролю, а митники мають діяти лише в зоні митного контролю.

За змістом ст.485 Митного кодексу України особа притягається до відповідальності у разі заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.

Такі дії тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Таким чином обов'язковим елементом складу правопорушення є інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

ВАЖЛИВО!!!

Відповідно до п.1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, спірні правовідносини регулюються нормами Митного кодексу України, Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року, Закону України від 21.01.1994року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Порядком централізованого оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №185, а також Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордон, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 22.11.1999 №201.

Документом, що підтверджує постійне проживання громадянина України за кордоном, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі штампом «Постійне проживання» або таким написом (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордон.

Згідно ч.3 ст.380МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

ВАЖЛИВО!!!

Таким чином, у даному випадку громадянин України при тимчасовому ввезенні на територію України транспортних засобів особистого користування повинен сплатити усі необхідні митні платежі.

Разом із тим, адміністративні суди враховують положення ч.1 ст.489 МК України, відповідно до яких посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати:

- чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

- чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність;

- чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі наведеного та враховуючи те, що розмір стягнення, що повинен бути накладений на порушника за вчинення порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України, залежить від розміру несплаченої суми митних платежів, а тому необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності та накладення, визначеного Законом стягнення, є доведення факту не сплати особою суми митних платежів у певному розмірі.

Так, за змістом п.1 ч. 1 статті 50 МК України для нарахування митних платежів використовуються відомості, зокрема, про митну вартість товарів.

За визначенням ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

ВАЖЛИВО, ПОЗИЦІЯ ЄСПЛ З ДАНОГО ПИТАННЯ!!!

При вирішенні питання про відповідність вимогам Закону призначеного стягнення за вчинене порушення суд враховує положення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, у відповідності до яких «Кожна фізична або юридична особа мас право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Зокрема, у рішенні Європейського суду від 27.11.2008 року у справі «Ісмаїлов проти України», Суд встановив, що оцінюючи докази, Суд, як правило, застосовує критерії доведення "поза розумним сумнівом" (див. "Ірландія проти Сполученого Королівства",). Однак таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

З урахуванням наведеного, вітчизняні суди приходить до висновку, що у даних справах уповноваженим органом не було дотримано критерію доведення "поза розумним сумнівом".

Таким чином, суб'єктом владних повноважень не було доведено правомірності свого рішення, внаслідок чого не було спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

ВАЖЛИВО!!!

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 11.06.2004 року «Про окремі питання, що виникають при застосуванні судами положень ст.276 Кодексу України про адміністративні правопорушення» передбачено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя має своєчасно, всебічно, повно й об'єктивно з'ясувати обставини справи і вирішити її в точній відповідності із законом.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 395 Митного кодексу України визначено, що підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення є необ'єктивність або неповнота провадження у справі, неправильна кваліфікація вчиненого правопорушення, накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом

Дана позиція підтримана у постанові Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22.05.2017, залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2017 у справі 725/1583/17 – адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.09.2017 відкрити касаційне адміністративне провадження за касаційною скаргою Чернівецької митниці ДФС на постанову Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2017 року.

ВАЖЛИВО!!!

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається із змісту ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до МК України, а в частині, що не регулюється ним, відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

ВАЖЛИВО!!!

У відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року №7, відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування.

По вищенаведеній позиції Верховний Суд України в ухвалі від 30.10.2017 у справі №725/6187/16-а відкрив провадження за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови у справі про порушення митних правил для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року.

Згідно положень пункту 59 статті 4 МК України транспортні засоби комерційного призначення - це, зокрема, автотранспортні засоби (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи), що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

Відповідно до ч.1 статті 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України, а закінчується - після закінчення їх митного оформлення за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму (стаття 321 МК України).

Зазначені норми статей 105 та 189 МК України та Конвенції стосовно надання пільг в оподаткуванні митними платежами при тимчасовому ввезенні транспортних засобів - можуть застосовуватись виключно для транспортних засобів комерційного призначення (використання).

При цьому, для статусу "транспортного засобу комерційного призначення (використання)" вирішальним є не сам факт державної реєстрації у відповідній країні на юридичну особу (а не фізичну), а саме мета використання, яка чітко зазначена в Конвенції - „ для платного перевезення осіб або промислового чи комерційного платного або безоплатного перевезення вантажів".

ВАЖЛИВО!!!

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема,людина, її,права та свободивизнаються найвищими цінностями та визначають зміст і, спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Дана позиція підтримана в постанові Одеським апеляційним адміністративним судом від 20.06.2017 у справі №521/1923/17.

У разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення з умовними повним звільненням від оподаткування митними платежами, обов'язок щодо сплати суми податкового зобов'язання та пені відповідно до № 2755-VI від 02.12.2010">Податкового Кодексу покладається на особу, відповідальну за дотримання режиму.

Отже, за змістом ст.485 МК України, склад вказаного порушення обумовлює наявність особливої мети ухилення від сплати податків та зборів або зменшення їх розміру. Наявність такої мети можливе лише в діях особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, яка є декларантом та платником вказаних митних платежів та якій надано пільги з їх сплати.

Як зазначено в ч.4 ст.380 МК України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Однак, вказане положення не відповідає ст.7 Додатку С Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік), де зазначено, що транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення. Кожна договірна сторона (країна учасниця Конвенції, якою є і Україна) може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема, якщо вона використовує транспортний засіб від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.

У урахуванням викладеного, адміністративні суди надаючи правовий висновок, заначають, що виконуючи свої службові обов'язки за трудовим договором, не знав і не міг знати про те, хто ввіз на митну територію України вищезазначений транспортний засіб, так само не знав, і не повинен був знати в якому режимі було ввезено транспортний засіб і чи були на нього отримані будь-які митні пільги.

Крім того, Митними органами не доведено факт, що виконуючи службові обов'язки за трудовим договором громадянин України мав прямий умислу на вчинення порушення митних правил, оскільки не є ані власником транспортного засобу, ані особою, відповідальною за дотримання правил митного режиму, ані взагалі заінтересованою в цьому особою.

Відповідно до ст.531 ч.1 п.1МК України, підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є, зокрема, відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил.

Дана позиція підтримана в постанові Одеським апеляційним адміністративним судом від 14.06.2017 у справі №500/58/17.

Автор статті: Хітько Василь Миколайович