Невиконання судового рішення - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість його виконати. (ВС ККС №210/4031/17 від 28.06.2023 р.)

Фабула судового акту: Директора авторинку обвинувачувалась у тому, що після прийняття та отримання нею постанови окружного адміністративного суду про зупинення експлуатації (роботи) авторинку до повного усунення порушень, після отримання нею матеріалів виконавчого провадження - продовжувала експлуатацію вказаного об`єкту, шляхом надання в оренду нерухомого майна, за що отримувала прибуток від вказаного виду господарської діяльності. Проте виправдувальним вироком, місцевого суду її було визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК (невиконання судового рішення), у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Апеляційний суд підтримав виправдувальний вирок, змінивши лише деякі мотиви його прийняття.

Розглядаючи касаційні скарги сторони прокурорів, які не погоджувались із рішеннями судів, ВС ККС визначив як кваліфікувати такий вид злочину як невиконання судового рішення - ст. 382 КК:

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Так, за ч. 1 ст. 382 КК передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, при цьому ч. 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо ті самі дії, вчинені службовою особою.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). Саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Отже, у цій справі: Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій директор свою винуватість в інкримінованому їй злочині не визнавала та стверджувала, що навпаки вчиняла всі залежні від неї як від директора дії для того, щоб виконати постанову окружного адміністративного суду.

Зокрема, нею було скликано та проведено загальні збори засновників, на яких останніх доведено до відома про наявність та зміст такої постанови (на підтвердження надавався наказ по ТОВ «Про повідомлення підприємців згідно Протоколу загальних зборів засновників»). Письмово під особистий підпис директор повідомила кожного підприємця, який орендує приміщення на території авторинку, про необхідність покинути орендовані приміщення протягом 7 днів з моменту повідомлення. Крім того, вона, розуміючи необхідність виконання зазначеного судового рішення, звернулась до окружного адміністративного суду із заявою про роз`яснення вказаної постанови. Ці дії нею було виконано ще до відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. За показами свідків допитаних в судовому засіданні - після повідомлення про наявність судового рішення про зупинення експлуатації (роботи) об`єкту, вона закрила ворота авторинку і він не працював до 2-3 місяців, поки підприємці без погодження з нею не зрізали замок.

Відтак, надані стороною обвинувачення письмові докази та допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки не підтвердили викладених в обвинуваченні обставин щодо наявності у директора авторинку умислу на невиконання судового рішення, натомість вчиненні нею дії свідчать про намір виконати постанову окружного адміністративного.

Аналізуйте судовий акт: Санкції, накладені судом у зв`язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними (або рішення про неефективний судовий контроль колегіального органу) (справа №420/177/20 від 01.02.2022р.);

Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.);

Під злісним ухиленням від сплати аліментів слід розуміти такі дії боржника, які спрямовані саме на невиконання рішення суду, якщо вони призвели до виникнення заборгованості у сумі за три місяці (ВС ККС, справа №191/4386/19 від 15.11.2022 р.);

Невиконання судового акта – це бездіяльність особи, яка зобов`язана і має реальну можливість виконати судовий акт (ВС/ККС у справі № 664/2551/18 від 13.07.2021).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 210/4031/17

провадження № 51-2818 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

в режимі відеоконференції

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 , яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040710003756, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, котра народилася у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінено та постановлено вважати ОСОБА_7 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася в тому, що вона, обіймаючи посаду директора ТОВ «Кривбаспромбуд», усвідомлюючи, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року застосовано заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) авторинку «Термінал», що розташований на вул. Нікопольське шосе, 1г у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, до повного усунення порушень, та фактично знаючи про існування вказаного рішення, після отримання матеріалів виконавчого провадження, починаючи з 19 травня 2016 року продовжувала експлуатацію вказаного об`єкту, шляхом надання в оренду власного нерухомого майна, за що отримувала прибуток від вказаного виду господарської діяльності.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд не правильно оцінивши докази, передчасно дійшов висновку, що у діянні ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Крім того, звертає увагу на процесуальні порушення, допущені апеляційним судом, який, на думку прокурора, всупереч приписам статей 404 419 КПК формально розглянув кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , безпідставно залишив без задоволення клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції в цій частині без змін.

Прокурор ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі в обґрунтування незаконності судових рішень щодо ОСОБА_7 виклав доводи, які є аналогічні доводам касаційної скарги прокурора ОСОБА_5 . Також, серед іншого, вказав на порушення його права на участь у судових дебатах в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора ОСОБА_6 , допущені місцевим та апеляційним судами під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 порушення, які полягають у неналежних оцінці та аналізі доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності, є істотними, а тому судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваних судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційних скарг прокурорів про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала апеляційного суду, якою змінено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 лише в частині підстави для виправдування останньої та постановлено вважати ОСОБА_7 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення, вказаним вимогам закону відповідає.

Таке рішення суд апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК, згідно з якими обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченої особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи прокурора, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 382 КК.

Положеннями ч. 1 ст. 2 КК передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Так, за ч. 1 ст. 382 КК передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, при цьому ч. 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо ті самі дії, вчинені службовою особою.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). Саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_7 свою винуватість в інкримінованому їй злочині не визнавала та стверджувала, що навпаки вчиняла всі залежні від неї як від директора ТОВ «Кривбаспромбуд» дії для того, щоб виконати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року, якою застосовано заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) авторинку «Термінал», власником якого є ТОВ «Кривбаспромбуд».

Зокрема, ОСОБА_7 було скликано та проведено загальні збори засновників, на яких останніх доведено до відома про наявність та зміст постанови Дніпровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (наказ №7 від 24 лютого 2016 року по ТОВ «Кривбаспромбуд» «Про повідомлення підприємців згідно Протоколу загальних зборів засновників №4/2016 від 17 лютого 2016 року»).

17 лютого 2016 року по ТОВ «Кривбаспромбуд» видано наказ №17/02-2016 «Про повідомлення ФОП згідно Протоколу загальних зборів №4/2016 від 17 лютого 2016 року» та письмово під особистий підпис ОСОБА_7 повідомила кожного підприємця, який орендує приміщення на території авторинку «Термінал», про необхідність покинути орендовані приміщення протягом 7 днів з моменту повідомлення.

Крім того, ОСОБА_7 , розуміючи необхідність виконання зазначеного судового рішення, звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про роз`яснення вказаної постанови. Ці дії нею було виконано ще до відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду.

При цьому, за показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції, ОСОБА_7 після повідомлення про наявність судового рішення про зупинення експлуатації (роботи) об`єкту, закрила ворота авторинку і він не працював до 2-3 місяців, поки підприємці без погодження з ОСОБА_7 не зрізали замок.

Відтак, надані стороною обвинувачення письмові докази та допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки не підтвердили викладених в обвинуваченні обставин щодо наявності у ОСОБА_7 умислу на невиконання судового рішення, натомість вчиненні нею дії свідчать про намір виконати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не було зібрано та надано суду належних та допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, і наявність в її діях складу вказаного кримінального правопорушення, та виправдав ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

Такий висновок місцевого та апеляційного суду є вмотивованим і ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, підтверджених доказами, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК, та які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

При цьому в своїй ухвалі суд апеляційної інстанції навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурорів, які є аналогічними доводам їх касаційних скарг, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Доводи прокурора ОСОБА_6 щодо порушення його права на участь у судових дебатах під час розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, також є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 37 КПК прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. При цьому прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

Законом України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1); єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурорів, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів та ін. (ч. 5 ст. 7); прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (ч. 2 ст. 15).

Група прокурорів, визначена у конкретному кримінальному провадженні відповідно до статті 37 КПК, діє як єдиний суб`єкт на стороні обвинувачення - прокурор.

Так, під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції зі сторони обвинувачення була присутня прокурор ОСОБА_5 , при цьому в учасників судового провадження з`ясовувалась думка з приводу продовження апеляційного розгляду даного кримінального провадження за такої явки учасників. Проте будь-яких заперечень чи клопотань щодо відкладення розгляду не надходило, зокрема, й зі сторони обвинувачення.

Доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_5 про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема, не дослідив у повній мірі повторно та повно обставини, встановлені місцевим судом на підтвердження винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому їй злочині є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено під час апеляційного перегляду вироку.

Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (кожний доказ як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджено місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Таким чином за змістом вказаної норми повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. Оскільки апеляційний суд порушень при дослідженні місцевим судом доказів не встановив та відповідно до аудіо записів та журналів судового засідання від 9 червня, 28 червня та 12 липня 2022 року прокурорамине було заявлено відповідного клопотання про необхідність повторного дослідження будь-яких доказів, виходячи саме з положень ч. 3 ст. 404 КПК, а тому апеляційний суд не порушив вимоги кримінального процесуального закону повторно не досліджуючи докази.

Вказане також узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 16 березня 2021 року в справі № 154/2975/17, від 21 грудня 2022 року в справі № 759/5737/17, згідно якої сам по собі факт незгоди прокурора з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би могли вплинути на правильність висновків місцевого та апеляційного судів і були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційні скарги прокурорів не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3