14.06.2018 | Автор: "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber

ВСУ: Навіть якщо де-факто НЕ брав гроші, але написав розписку, то де-юре це позика, яка після визначеної у розписці дати стає боргом і стягується судом (ВСУ у справі № 309/3458/14-ц від 13 грудня 2017р.)

Фабула судового акту: Цікава справа з точку зору обставин, на які посилався боржник, як на підставу заперечень проти боргу зазначеного у рукописній розписці. Зазвичай більшість боржників, якщо кошти передавалися готівкою, граються у заяви, що начебто почерк у розписці не їх, треба якусь там експертизу замовити, або взагалі не приходять до суду і надають пояснення, що без засвідчення нотаріусом розписка є макулатурою.

Тут так не вийшло оскільки у справі був ще поручитель. Тому казка боржника була більш витонченою.

Так боржник надав кредитору розписку наступного змісту: «Я, (ФІО відповідача) Паспорт СН 292609, виданий 07 вересня 1996р. должен (ФІО позивача) двести восемдесят шесть тисяч долларов США. Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму до конца 2012 года».   

У суд боржник не з’явився, а через представника подав тепер вже нотаріально завірені письмові пояснення, відповідно до яких підтвердив, що розписку дійсно писав, проте реальних коштів від позивача не отримував.  Позивач надавав боржнику посередницькі послуги у оформленні земельних ділянок, а розписка була надана йому, яка гарантія розрахунку за таки послуги у майбутньому. Оскільки земельні ділянки остаточно оформлені не були, то боржник нічого позивачу не винен, а розписка юридичної сили не має.

Ще більш цікавішою є реакція судів на такі заперечення. Так суд першої інстанції відмовив позивачу у позові обгрунтовуючи таке рішення тим, що між сторонами спору не було укладено договір позики та незважаючи на рукописну розписку позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували факт передачі грошей боржнику.

Суд апеляційної інстанції скасував таке рішення та задовільнив позов. Суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив без  змін рішення суду першої інстанції.

Нарешті ВСУ скасував рішення суду касаційної інстанції та залишив в силі рішення суду апеляційної інстанції про стягнення коштів з боржника.

ВСУ підкреслив, що згідно ст. ст.  1046, 1047 ЦК України розписка є підтвердженням укладання договору позики, і саме рукописна розписка, якщо кошти передаються готівкою, є підтвердженням факту передачі коштів від кредитора боржнику.  При цьому укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов’язкове.  Оскільки сума у доларах США не була повернута до вказаної у розписці дати, суд повинен стягнути  з боржника цю суму у гривневому еквіваленті та 3% річних за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.   

Таким чином, навіть якщо і повірити боржнику, що коштів реально він не отримував, то без наявності інших доказів у справі, написана власноручно боржником розписка зобов’язує суд стягнути з боржника вказану у такій розписці суму. Інших варіантів у судів не залишається….

Аналізуйте судовий акт: Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Боргова розписка не обов’язково повинна містити слово «борг» чи «взяв/отримав у борг», для стягнення коштів достатньо зазначення зобов’язання «повернути гроші» (ВССУ у справі № 444/2909/15-ц від 21 грудня 2016р.)

Докази насильства при укладанні договору позики та покази свідків (Амвросіївський районний суд Донецької області, суддя Смольняков О. О. )

Сума боргу в іноземній валюті стягується у ній же та конвертується в національну валюту на день здійснення платежу (№ 6-1063цс17 від 01.11.2017)

 Особу, яка має боргову розписку без зазначення в ній даних про позикодавця, можна вважати позикодавцем при відсутності доказів, що спростовують зміст боргового документу (Апеляційний суд Одеської області справа № 509/5118/15-ц від13.07.16)

При укладенні договору позики та відібрання розписки від позичальника необхідно правильно зазначати вид валюти, в якій надається така позика (Корольовський районний суд м. Житомира, справа № 296/6252/16-ц від 21.12.2016 р.)

 

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:    

головуючого суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,  Сімоненко В.М.,  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що 9 липня 2010 року він та ОСОБА_5 уклали договір позики, відповідно до умов якого останній винен йому 286 тис. доларів США та зобов'язався повернути вказану суму грошей до кінця 2012 року.

ОСОБА_6 поручився відповідати перед позивачем за виконання боргових зобов'язань ОСОБА_5, про що 9 липня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Оскільки в зазначений строк ОСОБА_5 борг не повернув, тому уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути солідарно на свою користь з відповідачів 286 тис. доларів США боргу, 34 тис. 664 доларів США інфляційних втрат, 13 тис. 586 доларів США - 3 % річних від простроченої суми, що за офіційним курсом Національного баку України (далі - НБУ) станом на 6 лютого 2015 року становило 7 млн 731 тис. 202 грн.

Хустський районний суд Закарпатської області рішенням від 9 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив.

Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 3 липня      2015 року вказане рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 9 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 6 млн 929 тис. 424 грн 18 коп., з яких: 6 млн 615 тис. 180 грн (286 тис. доларів США) - сума боргу за договором позики; 314 тис 244 грн 18 коп. (13 тис.  586 доларів США) - 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 лютого 2017 року вказане рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У травні 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 10461047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

У зв'язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ        від 17 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди встановили, що ОСОБА_7 9 липня 2010 року власноручно написав розписку такого змісту: «Я, ОСОБА_5 (НОМЕР_1, виданий 7 вересня 1996 року) должен ОСОБА_4 двести восемьдесят шесть тысяч долларов США. Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму до конца 2012 года».

З метою забезпечення боргових зобов'язань ОСОБА_5 за вказаною розпискою 9 липня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що зі змісту розписки слідує, що 9 липня 2010 року позивач не позичав відповідачу грошей, а розписка була написана відповідачем як гарантія надання позивачу посередницьких послуг з оформлення права власності на земельні ділянки, отже, між сторонами не виникли відносини, які випливають з договору позики, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для стягнення боргу.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у таких справах, а також що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ       від 14 вересня 2011 року, ухвалу цього ж суду від 18 вересня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року.

Ухвалюючи рішення від 14 вересня 2011 року та 18 вересня 2014 року про стягнення заборгованості за договором позики, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що згідно зі статтями 10461047 ЦК Українирозписка є підтвердженням укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей.

Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від його найменування і з огляду на установлені результати - робити відповідні правові висновки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей  10461047 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд встановив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_5, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти ОСОБА_4 до кінця 2012 року. Оскільки у визначений у розписці строк кошти ОСОБА_5 повернуті не були, у позивача були підстави для звернення з даним позовом.

Суд касаційної інстанції на зазначене вище не звернув уваги та скасував законне та обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 360ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Таким чином, постановлене в справі судове рішення касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтею 360ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :  

Заяву ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року скасувати, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2015 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                                                                  В.І. Гуменюк

Судді:                                                                                                                                   Л.І. Охрімчук        

В.М. Сімоненко

 

 
5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення